Постанова Дніпровський апеляційний суд № 191/1137/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/808/21 Справа № 191/1137/20 Головуючий у першій інстанції: Твердохліб А. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Слуцькій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синельниківський райагробуд» про стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року закрито провадження у даній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синельниківський райагробуд» в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обгрунтування ухвали місцевий суд зазначив, що звернення з позовної вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є специфічною формою захисту носіїв корпоративних прав і не може розглядатись в площині трудового права (а.с. 24 25 т.1). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, виходячи з наступного. Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Синельниківський райагробуд», в якому просив стягнути на його користь з відповідача грошові кошти в розмірі 236981,00 грн., а саме: невиплачена заробітна плата за період 08.02.2017 року по 19.07.2017 року 13381,25 грн.; невиплачена заробітна плата за весь час затримки виплати з липня 2017 року по квітень 2018 року (10х7500) - 75000,00 грн.; невиплачена заробітна плата за період квітня 2018 року по січень 2019 року (10х7500,00) - 75000,00 грн.; середня заробітна плата за час затримки виплати за лютий 2019 року - квітень 2020 року (14х7500) - 105000,00 грн., з відрахуванням виплаченої заробітної плати у період вересня-листопада 2018 року в сумі 17300,00 грн. та отриманої заробітної плати за новим місцем роботи у період вересня 2019 року березня 2020 року в сумі 14100,00 грн. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року у даній цивільній справі позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Синельниківський Райагробуд» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в період з 13 квітня 2018 року до 04 лютого 2019 року у сумі 37163,60 грн. Стягнуто з ТОВ «Синельниківський Райагробуд» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,40 грн. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Синельниківський райагробуд» залишено без задоволення. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року залишено без змін. Також судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 14 грудня 2020 Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис №22621 (а.с. 99, 129 т.2). Згідно копії спадкової справи №314/2020 після ОСОБА_1 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведеної Першою синельниківською державною нотаріальною конторою 24.12.2020 року, із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2 (дружина) 24.12.2020 року (а.с. 136, 174 т.2). ОСОБА_3 подала до нотаріальної контори заяву 21 травня 2021 року, відповідно до якої вона відмовилась від прийняття спадщини після смерті батька на користь дружини померлого - ОСОБА_2 (а.с. 137 т.2). Також, 26 травня 2021 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_4 (донька спадкодавця) про відмову від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_1 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 138, 143 т.2). З урахуванням викладеного вище, апеляційним судом залучено спадкоємця першої черги ОСОБА_2 у якості процесуального правонаступника позивача. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю урегульовано у низці нормативних актів, серед яких ЦК України), ГК України, Закон України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» (далі Закон № 1576-ХІІ). Відповідно до частини третьої статті 81 ГК України та частини першої статті 50 Закону №1576-ХІІ товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Згідно з частиною третьою статті 167 ГК України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачено у статті 10 Закону №1576-ХІІ. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом чи установчими документами передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього ( статті 23 Закону №1576-ХІІ). Відповідно до статті 58 Закону №1576-ХІІ вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону №1576-ХІІ, яка також відсилає до статті 41 цього закону. Відповідно до зазначених норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів. Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині 3 статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення. Згідно статті 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Рішення загальних зборів товариства може бути оскаржено у судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство. При вирішенні спорів, пов`язаних з порядком скликання і роботи загальних зборів товариства, визначенням правомочності її засідання, необхідно застосовувати положення установчих документів товариства. Вказане також узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 листопада 2018 року за наслідками розгляду цивільної справи №562/304/17. Колегія звертає увагу, що у даній цивільній справі позивачем не заявлялись позовні вимоги щодо визнання незаконними рішення загальних зборів учасників товариства, скасування наказів, прийнятих на підставі рішення загальних зборів, тощо. Предметом даної цивільної справи є стягнення невиплаченої заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, суд дійшов висновку, що справа в частині вирішення позовних вимог про стягнення на користь позивача невиплаченої заробітної плати підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Як було встановлено вище, 02 вересня 2020 року судом ухвалене у даній справі рішення про стягнення з ТОВ «Синельниківський Райагробуд» на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати в період з 13 квітня 2018 року до 04 лютого 2019 року у сумі 37163,60 грн., яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Зазначена норма гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230). Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 3840). Виходячи з викладеного, встановивши, що у даній справі розглянуто позовну вимогу про стягнення невиплаченої позивачу заробітної плати, ухвалено рішення суду, яке набрало законної сили; приймаючи до уваги, що вимога позовної заяви щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стосується саме трудових правовідносин сторін та є похідною від встановлення факту наявності заборгованості із заробітної плати, колегія дійшла висновку про необгрунтованість оскаржуваної ухвали, наявність підстав для скасування вказаної ухвали місцевого суду з направленням справи у відповідній частині до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 379, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , задовольнити. Ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року скасувати, справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синельниківський райагробуд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова