Постанова 4824 № 761/27203/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 листопада 2021 року м. Київ справа № 761/27203/21 провадження № 22-ц/824/13576/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Стрижеуса А.М. за участю секретаря судового засідання - Беби В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 а відповідач - ОСОБА_2 третя особа - нотаріус Гайдамака Олена Миколаївна розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року про відмову у забезпеченні позову у складі судді Рибака М.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - нотаріус Гайдамака Олена Миколаївна про визнання розміру частки у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И В: В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, нотаріус Гайдамака О.М. про визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом. Разом з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив суд накласти арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . В обґрунтування заяви зазначав, що предметом позову про визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом є нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_4 ; квартира АДРЕСА_5 ; квартира АДРЕСА_6 . Вказував, що відповідач по справі ОСОБА_2 є законним власником вищезазначених квартир згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Посилався на те, що є законним спадкоємцем частки ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності подружжя після смерті свого батька. Уважав за необхідне вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні квартири, оскільки існує реальна загроза відчуження відповідачем спірних квартир, що має бути попереджено шляхом накладення арешту на зазначені квартири до вирішення спору по суті. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з указаною ухвалою, 30 серпня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та такою, що порушує права та інтереси позивача, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції, розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, відмовив в її задоволенні, жодним чином не обґрунтувавши своє рішення. Зауважує, що суд першої інстанції виключно процитував норми Конституції України, ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, а також Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського Суду з прав людини, без будь-якої прив`язки до фактів, викладених у заяві про забезпечення позову, що, на думку апелянта, свідчить про те, що судом не було оцінено факти, викладені у заяві. Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції керувався положеннями статей 149-154 ЦПК України та виходив з того, що заявником не було додано до заяви про забезпечення позову доказів на обґрунтування своєї заяви, зокрема не додано доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити (унеможливити) виконання рішення суду, не надано також доказів, які б могли свідчити про намір відповідача відчужити спірне майно. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Проте, рішення суду не відповідає вказаним нормам процесуального права, що, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення по суті заявлених вимог. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно зі статтею 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. Вживаючи заходи забезпечення позову, суд повинен перевірити аргументованість заяви про забезпечення позову і застосовувати такі заходи у разі, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, якщо внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди. При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує. Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом у даній справі, вважаючи порушеним його право на частку у праві спільної сумісної власності в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_3 . При цьому, предметом спору в даному випадку є захист права власності позивача на частку спірного майнашляхом визнання розміру частки у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Так, відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зі змісту позовної заяви вбачається, що після смерті батька позивача залишилася спадщина, до якої входять, зокрема: квартира АДРЕСА_4 ; квартира АДРЕСА_5 ; квартира АДРЕСА_6 . Зазначені квартири згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровані на праві власності за колишньою дружиною померлого ОСОБА_3 - відповідачем по справі ОСОБА_2 . Уважаючи себе спадкоємцем за законом на частку спірного майна, ОСОБА_1 в поданій позовній заяві просить про визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом. Вищевказані обставини, на думку колегії суддів, дають підстави для висновку про наявність можливості у відповідача ОСОБА_2 , як власника майна, розпорядитися спірним майном під час судового розгляду справи. А тому, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд дійшов висновку, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки спір стосується майна, право власності на яке належить відповідачу ОСОБА_2 та право власності на частку якого захищає позивач. Відповідно до встановленого в цивільному судочинстві принципу диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Колегія вважає, що при розгляді заяви місцевим судом передчасно дійдено висновку, що заявником не було додано до заяви про забезпечення позову доказів на обґрунтування своєї заяви, зокрема не додано доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити (унеможливити) виконання рішення суду, не надано також доказів, які б могли свідчити про намір відповідача відчужити спірне майно, оскільки суд першої інстанції зміст позовної заяви та поданої представником позивача заяви про забезпечення позову належним чином не дослідив та не звернув уваги на те, що відповідач має реальну можливість розпорядитися спірним майном під час судового розгляду справи, що унеможливить захист права власності позивача на частку спірного майна в порядку спадкування. З огляду на викладене, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем, є необґрунтованим. Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Враховуючи обставини справи в їх сукупності, беручи до уваги предмет спору і зміст заявлених позовних вимог, зважаючи на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, колегія доходить висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, оскаржувана ухвалапро відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви позивача та накладення арешту на спірні квартири, право власності на частку яких в порядку спадкування визнається позивачем в рамках даної цивільної справи. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року - скасувати. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити. Накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Повне судове рішення складено «23» листопада 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа А.М. Стрижеус