Постанова 4813 № 2/1522/9763/11

Номер провадження: 22-ц/813/7125/21 Номер справи місцевого суду: 2/1522/9763/11 Головуючий у першій інстанції Науменко А.В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.10.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А., при секретарі: Павлючук Ю.В., за участю: позивача ОСОБА_1 та її адвоката Ляхова І.О., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ляхова Ігоря Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2021 року за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю: «Кей-Колект», заінтересована особа: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников Олександр Володимирович, про винесення додаткового рішення (ухвали) по заяві про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи на стороні відповідача: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Одеської міської ради, Приватний нотаріус Деордієва І.В. про визнання договорів іпотеки недійсними,- в с т а н о в и в: 29 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про винесення додаткового рішення (ухвали) на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2021 року за заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, яка обґрунтована тим, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2021 року заяву адвоката Ляхова Ігоря Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю: «Кей-Колект», заінтересована особа: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников Олександр Володимирович про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Суд визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист №2/1522/9763/11 виданий 16 серпня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси у справі №2/1522/9763/11 відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «Кей-Колект» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, МФО 351005, код ЄДРПОУ 37825968) заборгованість за кредитом №11232779000 від 11.10.2007 року складає 131 599 доларів США 06 центів. Тобто, заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, задоволено не в повному обсязі, але судом першої інстанції не вирішена вимога про визнання таким що не підлягає виконанню виконавчого листа про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитом №11398631000 від 28.09.2008 року складає 84 778 доларів США 06 центів, що за курсом НБУ складає 677 631 гривню 03 копійки, що включає в себе: суму заборгованості за кредитом 56 333 долари США 72 центи, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 450 275 гривень 42 копійки та суму заборгованості по процентам за користування кредитом 28 444 долари США 34 центи, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 227 355 гривень 61 копійку. Посилаючись на ці обставини, заявник ОСОБА_1 просила суд винести додаткову ухвалу, якою визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист №2/1522/9763/11 виданий 16 серпня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси у цивільній справі №2/1522/9763/11 відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, МФО 351005, код ЄДРПОУ 37825968) заборгованість за кредитом №11232779000 від 11.10.2007 року складає 131 599 доларів США 06 центів та стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитом №11398631000 від 28.09.2008 року складає 84 778 доларів США 06 центів, що за курсом НБУ складає 677 631 гривню 03 копійки, що включає в себе: суму заборгованості за кредитом 56 333 долари США 72 центи, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 450 275 гривень 42 копійки та суму заборгованості по процентам за користування кредитом 28 444 долари США 34 центи, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 227 355 гривень 61 копійку. 04 лютого 2021 року адвокатом Краснопивцевим Олексієм Костянтиновичем в інтересах ТОВ «Кей-Колект» надано до суду відзив на заяву про ухвалення додаткового рішення (ухвалу) від 19 січня 2021 року, у якому він просив у задоволенні заяви відмовити. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення (ухвали) на ухвалу від 19 січня 2021 року по заяві про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи на стороні відповідача: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Одеської міської ради, Приватний нотаріус Деордієва І.В. про визнання договорів іпотеки недійсними. В апеляційній скарзі адвокат Ляхов Ігор Олексійович в інтересах заявника ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову якою задовольнити заяву про винесення додаткового рішення (ухвали), посилаючись на порушення судом норм процесуального права. У судове засідання до суду апеляційної інстанції представник ТОВ «Кей-Колект», приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников О.В., Опаренко Є.Б., представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Одеської міської ради, приватний нотаріус Деордієва І.В. не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно, що підтверджено поштовими повідомленнями про отримання ними судових повісток. Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Тому згідно правил ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку, що вказані обставини не перешкоджають розглядові справи у відсутність належно сповіщених сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга адвоката Ляхова Ігоря Олексійович в інтересах заявника ОСОБА_1 підлягає задоволенню за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Частиною 1 статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Згідно із частиною 1 статті 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до частини 2 статті 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Судом першої інстанції встановлено, що 15 грудня 2020 року від представника заявника ОСОБА_1 , адвоката Ляхова Ігора Олексійовича надійшла заява про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2021 року заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Ляхова І.О., заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю: «Кей-Колект», заінтересована особа: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников Олександр Володимирович про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задоволено. Суд визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист №2/1522/9763/11 виданий 16 серпня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси у цивільній справі №2/1522/9763/11 відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, МФО 351005, код ЄДРПОУ 37825968) заборгованість за кредитом №11232779000 від 11.10.2007 року, що складає 131 599 доларів США 06 центів. Як зазначає заявник ОСОБА_1 , в заяві про ухвалення додаткового рішення, до заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи на стороні відповідача: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Одеської міської ради, Приватний нотаріус Деордієва І.В. про визнання договорів іпотеки недійсними, судом першої інстанції не вирішена вимога про визнання таким що не підлягає виконанню виконавчий лист про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитом №11398631000 від 28.09.2008 року складає 84 778 доларів США 06 центів, що за курсом НБУ складає 677 631 гривню 03 копійки, що включає в себе: суму заборгованості за кредитом 56 333 долари США 72 центи, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 450 275 гривень 42 копійки; суму заборгованості по процентам за користування кредитом 28 444 долари США 34 центи, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 227 355 гривень 61 копійку. Однак, з наданого ТОВ «Кей-Колект» відзиву вбачається, що дійсно, 24.03.2016р. приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект» на підставі відповідних договорів іпотеки. В подальшому боржниця оскаржила відповідне рішення державного реєстратора і право власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект» було скасовано, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.02.2021 року, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.02.2017 року та постановою апеляційного суду Одеської області від 11.12.2018 року. Таким чином судом встановлено, що на момент звернення із заявою, ТОВ «Кей-Колект» не є власником предмета іпотеки (підтверджується відповідними судовими рішеннями і витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно), отже зобов`язання по кредитному договору не припинились, триває виконавче провадження. Відмовляючи у задоволенні заяви про винесення додаткового рішення (ухвали), суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги про визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню є вимогами які пред`являються на завершальній стадії юрисдикційної діяльності стадії виконання судового рішення, а тому дана вимога не є вимогою позовною. Виходячи з того, що зазначені вимоги не є позовними, а заяву подано після закінчення строку на виконання рішення суд відмовляє у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можливо, виходячи з наступного. Згідно з положеннями частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»). Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, №18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення. Так, у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29). Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року). Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «… суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)». Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ляПрадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). Встановлено, що на виконання рішення від 17 квітня 2013 року відносно ОСОБА_1 16 серпня 2013 року видано виконавчий лист №2/1522/9763/11, за яким підлягало стягненню 131 599 доларів США 06 центів, що за курсом НБУ складає 1 051 781 гривню 28 копійок та 84 778 доларів США 06 центів, що за курсом НБУ складає 677 631 гривню 03 копійки. 03 жовтня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Хлєбниковим Олександром Володимировичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60213060 на підставі виконавчого листа №2/1522/9763/11 від 16 серпня 2013 року, в частині стягнення з ОСОБА_1 131 599 доларів США 06 центів, що за курсом НБУ складає 1 051 781 гривню 28 копійок. Враховуючи, що строк на пред`явлення виконавчого документу сплив, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відносно неї за кредитом №11232779000 від 11.10.2007 року на суму 131 599 доларів США 06 центів та за кредитом №11398631000 від 28.09.2008 року на суму 84 778 доларів США 06 центів. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2021 року у даній справі, заяву ОСОБА_1 було задоволено та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист №2/1522/9763/11 виданий 16 серпня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси у цивільній справі №2/1522/9763/11 відносно ОСОБА_1 заборгованості за кредитом №11232779000 від 11.10.2007 року на суму 131 599 доларів США 06 центів. Але, відносно кредиту №11398631000 від 28.09.2008 року на суму 84 778 доларів США 06 центів, заяву розглянуто не було. За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення та в повному обсязі не вирішив питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, що призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції й постановлення нового судового рішення про задоволення заяви про винесення додаткової ухвали. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Приморського районного суду від 09 лютого 2021 року скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення (ухвали), а саме, визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист №2/1522/9763/11 виданий 16 серпня 2013 року Приморським районним судом міста Одеси у цивільній справі №2/1522/9763/11 відносно ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, МФО 351005, код ЄДРПОУ 37825968) заборгованість за кредитом №11398631000 від 28.09.2008 року складає 84 778 (вісімдесят чотири тисячі сімсот сімдесят вісім) доларів США 06 центів, що за курсом НБУ складає 677 631 (шістсот сімдесят сім тисяч шістсот тридцять одну) гривню 03 копійки, що включає в себе: суму заборгованості за кредитом 56 333 (п`ятдесят шість тисяч триста тридцять три) доларів США 72 центів, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 450 275 (чотириста п`ятдесят тисяч двісті сімдесят п`ять) гривень 42 копійки та суму заборгованості по процентам за користування кредитом 28 444 (двадцять вісім тисяч чотириста сорок чотири) доларів США 34 центів, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 227 355 (двісті двадцять сім тисяч триста п`ятдесят п`ять) гривень 61 копійку. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 22 листопада 2021 року Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк Р.Д. Громік