Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/1187/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2021 року справа №360/1187/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року (повне судове рішення складено 15 квітня 2021 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/1187/21 (суддя в І інстанції Ірметова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі відповідач, Біловодське ОУПФУ) у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Біловодського ОУПФУ від 10 грудня 2020 року про зменшення позивачці розміру відсотку з 86 % до 56 % від винагороди працюючого на відповідній посаді судді при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА в Луганській області від 26 лютого 2020 року № 495/20-Вих; зобов`язати Біловодське ОУПФУ здійснити перерахунок та виплату позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розрахунку 86% від суддівської винагороди діючого судді, зазначеної у довідці ТУДСА в Луганській області від 26 лютого 2020 року № 495/20-Вих з урахуванням фактично виплачених сум починаючи з 19 лютого 2020 року; постановити окрему ухвалу щодо протиправних рішень Біловодського ОУПФУ, яке очолює начальник - голова комісії з припинення Біловодського ОУПФУ ОСОБА_2 з направленням її до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі ГУ ПФУ в Луганській області) для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; зобов`язати Біловодське ОУПФУ подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з моменту набрання законної сили. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 21 липня 2016 року перебуває на обліку та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в Біловодському ОУПФУ, яким призначено щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 86% від суддівської винагороди судді. Оригінал цього розпорядження відповідача знаходиться у пенсійній справі. Протягом 2017-2019 років відповідач неодноразово здійснював перерахунок суми довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% від заробітку працюючого судді у зв`язку зі змінами складових грошового забезпечення працюючого судді. Востаннє, 26 лютого 2020 року ТУ ДСА в Луганській області позивачу була видана довідка № 495/20-Вих про суддівську винагороду станом на 18 лютого 2020 року відповідно до норм Закону України від 02 червня 2016 № 1406-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1406-VIII) та Рішення Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18 лютого 2020 року. 11 березня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок суми довічного грошового утримання судді у відставці на підставі зазначеної довідки, але відповідачем 30 квітня 2020 було прийнято рішення № 4306/03-18, яким було відмовлено у його здійсненні. 13 жовтня 2020 року Луганським окружним адміністративним судом позовна заява ОСОБА_1 була задоволена. Суд зобов`язав відповідача здійснити позивачу, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою ТУ ДСА в Луганській області від 26 лютого 2020 року № 495/20, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з 19 лютого 2020 року. 10 грудня 2020 року відповідачем відносно позивача було прийнято рішення 909200124068 «Про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці», у якому суддівська винагорода вказана у розмірі 100 896 грн, тобто згідно із довідкою ТУ ДСА в Луганській області від 26 лютого 2020 року № 495/20, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з 19 лютого 2020 року, але у розмірі 56 % від розміру зазначеної у довідці суддівської винагороди, а не в розмірі 86 %, які були визначені самим же відповідачем у розпорядженні про розрахунок утримання на підставі зазначених вище судових рішень і які в подальшому неодноразово застосовувалися відповідачем під час здійснення перерахунків щомісячного довічного грошового утримання у зв`язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, протягом 2017-2019 років. Отже, на думку позивача, відповідачем застосовано інший розмір відсотків, як то передбачено зараз Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII, з урахуванням змін, внесених згідно із Законом України від 6.12.2016 №1774-VIII та у редакції Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIII). При цьому відповідач у рішенні не вказав мотиви та підстави, на яких було зменшено розмір відсотка від заробітку працюючого судді з 86% до 56%. Позивач вважала, що такі дії відповідача щодо зменшення розміру відсотку з 86 % до 56 % від винагороди працюючого на відповідній посаді судді незаконними та такими, що суттєво порушують її права та законні інтереси, що стало підставою для звернення до суду. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Біловодського ОУПФУ щодо зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 із 86% до 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Зобов`язано Біловодське ОУПФУ здійснити з 19.02.2020 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 виходячи із 86 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, ГУ ПФУ в Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснено у відповідності до вимог ст. 142 Закону № 1402-VIII. При здійсненні перерахунку відповідач зменшив розмір щомісячного довічного грошового утримання з 86 % суддівської винагороди до 56 % суддівської винагороди. Після проведеного перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці розмір останнього склав 56 501,76 грн. Відповідно до рішення від 10.12.2020 № 909200124068 загальний відсоток розрахунку пенсії від заробітку - 56, стаж на посаді судді 23 років 00 місяців 24 днів. На думку відповідача, на позивача розповсюджуються загальні правила нарахування щомісячного грошового утримання судді у відставці, передбачені ст.142 Закону № 1402-VIII. Щодо розміру щомісячного грошового утримання, відповідач зазначив, що частиною 3 статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Відповідач вважає, що для застосування розміру 86 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, немає підстави, оскільки зазначений розмір був передбачений Законом України № 2453-VІ від 07.07.2010 «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 2453-VІ). Але, з 18.02.2020 - з моменту проголошення Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, Закон № 2453-VІ в частині регулювання щомісячного грошового утримання, остаточно втратив чинність. Діючим Законом, передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання. Враховуючи приписи частини 3 статті 142 Закону № 1402-VIII, та, що стаж роботи позивача саме на посаді судді складає 23 повних років роботи, то розмір щомісячного довічного грошового утримання має складати 56 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50% + (3х2%) = 56 %, виходячи з розрахунку стажу судді, а не 86 відсотків від суддівської винагороди діючого судді, зазначеної у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації у Луганській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 26.02.2020 № 495/20-Вих. За таких обставин, апелянт зазначає, що в частині не здійснення перерахунку у розмірі 86% грошового утримання судді, відповідач діяв у рамках Закону та правомірно, оскільки виконав рішення суду від 13.10.2020 щодо перерахунку позивачці щомісячного довічного утримання судді з 19.02.2020 виходячи з розрахунку стажу судді, який прямо врегульовано ч.4 ст.142 Закону № 1402-VIII. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Слід зазначити, що ухвалою апеляційного суду від 06 вересня 2021 року замінено Біловодське ОУПФУ його правонаступником ГУ ПФУ в Луганській області. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , має статус внутрішньо переміщеної особи (а.с.6,7). Позивач є суддею у відставці, перебуває на обліку в Біловодському ОУПФУ як отримувач довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з розпорядженням від 29.07.2016 № 124068 їй призначено довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 86% від суддівської винагороди працюючого судді (а.с.62). 26.02.2020 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Луганській області видано позивачці довідку № 495/20-Вих про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою станом на 18 лютого 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 100 896,00 грн, в тому числі: посадовий оклад 63 060,00 грн, доплата за вислугу років (60%) 37 836,00 грн (а.с.77). 11.03.2020 позивач звернуласьдо Біловодського ОУПФУ із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Луганській області від 26.02.2020 № 495/20-Вих. (а.с. 76). Рішенням Біловодського ОУПФУ від 30.04.2020 № 4306/03-18 позивачу відмовлено у перерахунку довічного грошового утримання суддів у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у зв`язку з тим, що після 18.02.2020 підвищення суддівської винагороди відповідно до статті 142 Закону № 1402, яке б було підставою для перерахунку, не здійснювалося, тому підстав для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці немає (а.с.78-79). Не погодившись із вказаним рішенням, позивач оскаржила його до Луганського окружного адміністративного суду, який в свою чергу своїм рішенням від 13.10.2020 у справі № 360/3407/20 частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: визнав протиправним та скасував рішення Біловодського ОУПФУ від 30.04.2020 № 4306/03-18 про відмову в перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ; зобов`язав Біловодське ОУПФУ здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Луганській області від 26.02.2020 № 495/20-Вх про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з 19.02.2020 (а.с. 81-86). На виконання вказаного судового рішення, Біловодським ОУПФУ 10.12.2020 винесено рішення № 909200124068, яким проведено перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , згідно якого суддівська винагорода складає 100896 грн, відсоток розміру суддівської винагороди 56, починаючи з 19.02.2020 (а.с. 9). Спірним питанням у цій справі є зменшення пенсійним органом відсотку винагороди працюючого судді з 86% до 56% при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд дійшов висновку, що право позивачки на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86% заробітку працюючого судді, без обмеження граничного розміру, підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили, що додатково свідчить про неправомірність відмови відповідача у перерахунку позивачці щомісячного довічного утримання судді у відставці згідно з довідкою ТУДСА у Луганській області від 26.02.2020 № 495/20-Вих, виходячи з розміру 86% заробітку працюючого судді, починаючи з 19.02.2020. Також суд зазначив, що на виконання рішення суду від 13.10.2020 по справі № 360/3407/20 відповідачем проведено перерахунок довічного грошового отримання та враховано довідку ТУ ДСА в Луганській області від 26.02.2020 № 495/20-Вих, однак при цьому зменшено відсоткове значення розміру довічного грошового утримання із 86 % до 56 %. Отже, суд з`ясувавши обставини справи, дійшов висновку, що належним та повним способом захисту порушених прав позивачки є визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання позивачки із 86% до 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та, як наслідок, зобов`язання відповідача здійснити з 19.02.2020 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 виходячи із 86 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. З такими висновками не погоджується судова колегія, з огляду на таке. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII). За змістом п.2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 7 липня 2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Згідно ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VIІІ судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. При цьому суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (ч.2 цієї статті). Згідно ч.3 ст.142 Закону № 1402-VІІI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Частиною 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Разом із цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI. До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI (п. 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII). Законом України від 16 жовтня 2019 № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 7 листопада 2019 року, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими передбачалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI. Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у п. 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (п.24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII). Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011, вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх Рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, а також у Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Так, Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII зі змінами. У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями п. 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя йде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України). Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абз.4 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013). Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абз.5,6 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання. Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII. Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями п. 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням ч. 1ст. 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. У зв`язку із викладеним Конституційний Суд України Рішенням від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020 визнав неконституційним п. 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. Згідно з ч.1 ст.91 Закону України від 13 червня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020єдиною нормою, яка визначає порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, здійснення її перерахунку, є стаття 142 Закону № 1402-VІІI. Колегія суддів зазначає, що є помилковими посилання позивача на те, що такий перерахунок має бути здійснений, виходячи з 86% від суддівської винагороди працюючого судді. Так, позивач, зазначаючи про необхідність проведення суддям у відставці перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, посилається на ч.4 ст.142 Закону № 1402-VIII, якою передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Водночас, частиною 3 цієї статті визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Вищевказана норма неконституційною не визнавалась. Слід зазначити, що перерахунок грошового утримання судді у відставці в розмірі 86% від заробітної плати працюючого судді без врахування положень ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VІІI ставить діючих суддів у нерівне становище з тими суддями, які вийшли у відставку. Крім того, до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми одного Закону, а не вибірково положення з різних законів. Як вже було зазначено раніше, за приписами ч.3 ст.142 Закону № 1402-VІІI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Як вбачається з довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 495/20-Вих про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою станом на 18 лютого 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 100 896,00 грн, в тому числі: посадовий оклад 63 060,00 грн, доплата за вислугу років (60%) 37 836,00 грн (а.с.77). Як вбачається з рішення відповідача від 10.12.2020 № 909200124068 на підставі рішення суду позивачу зроблено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання із застосуванням 56% від заробітної плати (винагороди) працюючого судді, за наслідком якого розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача склав 56 501,76 грн (100 896,00 * 56%). Отже, позивач не має права на обрахування розміру його щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI (від 80% до 90%) від заробітної плати (винагороди) працюючого судді. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 06.10.2021 у справі № 380/5074/20. Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи аргументи позовної заяви є необґрунтованими, а відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, доведено суду правомірність своїх дій та спірних рішень, тому у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню. Відповідно до положень ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області задовольнити. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у справі № 360/1187/21 скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити. Повне судове рішення 23 листопада 2021 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук