Постанова 4820 № 676/6698/18

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 676/6698/18 Провадження № 22-ц/4820/7/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О., секретар судового засідання Журбіцький В.О., з участю представника відповідачки ОСОБА_1 , представниці третьої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_3 , треті особи Виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області, Кам`янець-Подільська районна державна адміністрація Хмельницької області, про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів на дитину та стягнення аліментів на дитину за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 9 вересня 2019 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи Виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області, Кам`янець-Подільська районна державна адміністрація Хмельницької області, про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів на дитину та стягнення аліментів на дитину. ОСОБА_3 зазначив, що він перебував з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_4 . Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 вересня 2016 року стягнуто з нього на користь відповідачки аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Близько двох років назад ОСОБА_3 залишила дочку з позивачем та виїхала за кордон. З того часу ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дочки та не надає кошти на її утримання. В свою чергу, у позивача склалися гарні відносини з дитиною, він дбає та піклується про неї, відвідує школу, цікавиться її життям і здоров`ям, а тому місце проживання дочки має бути визначене з ним. Оскільки дитина проживає з позивачем, то стягнення аліментів слід припинити, а з ОСОБА_3 на його користь слід присудити аліменти на дитину. За таких обставин ОСОБА_3 просив суд: визначити місце проживання дочки ОСОБА_4 з ним у будинку АДРЕСА_1 ; припинити стягнення аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_4 за рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 вересня 2016 року; стягнути з ОСОБА_3 на його користь аліменти на дочку ОСОБА_4 у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття. Процесуальні дії суду першої інстанції Суд залучив Кам`янець-Подільську районну державну адміністрацію Хмельницької області як орган опіки та піклування (далі Райдержадміністрація) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 9 вересня 2019 року в позові відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір`ю, ОСОБА_3 , відповідає найкращим інтересам дитини, внаслідок чого підстави для припинення стягнення аліментів з ОСОБА_3 та присудження аліментів з ОСОБА_3 відсутні. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що після розірвання шлюбу сторони визначили місце проживання дочки ОСОБА_4 з батьком, у зв`язку з чим дитина постійно проживала в сім`ї позивача та мала більшу прив`язаність до нього. В подальшому ОСОБА_3 неправомірно викрала дочку та вивезла її за кордон, що не відповідає найкращим інтересам дитини. Суд першої інстанції не заслухав думку дитини з приводу вирішення спору між батьками, не врахував норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_3 , Міськвиконком і Райдержадміністрація не подали відзив на апеляційну скаргу. Щодо розгляду справи апеляційним судом за відсутності позивача Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_3 відкрито 21 листопада 2019 року. Судові засідання призначалися на 9 січня, 13 лютого 2020 року та 18 листопада 2021 року, натомість, позивач, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (т. 1 а.с. 234, т. 2 а.с. 26, 125), в судове засідання не з`явився. 18 листопада 2021 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ОСОБА_3 (без підпису) про відкладення розгляду справи у зв`язку з різким погіршенням самопочуття (температура 38,3), внаслідок чого він не може з`явитися до суду. Оскільки поважність причини неявки ОСОБА_3 не підтверджена достатніми та об`єктивними доказами, позивач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини З 5 жовтня 2008 року до 1 грудня 2015 року ОСОБА_3 і ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_4 . Сторони проживають окремо. Заочним рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 вересня 2016 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 липня 2016 року та до повноліття дитини. Після перегляду цього рішення постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 січня 2019 року та до повноліття дитини. Протягом 2016-2019 років ОСОБА_3 і ОСОБА_3 перебували за кордоном на заробітках, у цей час дитиною опікувалися батьки сторін. У переважній більшості малолітня ОСОБА_4 проживала з батьками позивача по АДРЕСА_1 . За цією адресою зареєстровано місце проживання малолітньої ОСОБА_4 . У січні 2019 року ОСОБА_3 разом із дитиною виїхала за межі України, на теперішній час вони проживають по АДРЕСА_2 . Малолітня ОСОБА_4 забезпечена житлом і медичними послугами, навчається у місцевій школі. Згідно висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору від 4 січня 2020 року №23/01-31 проживання малолітньої ОСОБА_4 доцільне в сім`ї батька ОСОБА_3 . Застосовані норми права Статтею 7 СК України визначено загальні засади регулювання сімейних відносин. Відповідно до цієї норми жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частини 6, 7, 8). За змістом ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Із положень ч. 2 ст. 160 СК України слідує, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. В силу ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Згідно з п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі Конвенція про права дитини), яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини). Як передбачено п. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» (далі Конвенція про захист прав людини) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частинами 2 і 3 статті 181 СК України визначено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини. Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання. Так, рішенням у справі «М.С. v. Ukraine» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. При цьому ЄСПЛ зазначав, що наразі існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення (Neulingerand Shuruk v. Switzerland, заява № 41615/07, п. 135, ECHR 2010). ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, заява №31111/04, п. 54, ECHR, 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, заява №10383/09, п. 100, ECHR, 16 липня 2015 року). Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням місця проживання) у супроводі одного з батьків, який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про порушення прав іншого з батьків щодо можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. З матеріалів справи вбачається, що малолітня ОСОБА_4 проживає з матір`ю, ОСОБА_3 , яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку. Малолітня ОСОБА_4 має найбільш емоційну прив`язаність до своєї матері, ОСОБА_3 . Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_3 створила нову сім`ю, забезпечена житлом і роботою в Італійській Республіці. ОСОБА_3 проживає окремо від дитини. У справі відсутні достатні та об`єктивні дані про те, що визначення місця проживання дочки ОСОБА_4 з ним буде відповідати найкращим інтересам дитини. Райдержадміністрація як орган опіки та піклування подала суду письмовий висновок від 4 січня 2020 року (т. 2 а.с. 22-23), згідно якого місце проживання малолітньої ОСОБА_4 слід визначити разом з батьком ОСОБА_3 . Апеляційний суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування від 4 січня 2020 року, оскільки цей висновок не відповідає інтересам дитини. Врахувавши ці обставини, а також узявши до уваги норми міжнародних договорів, які є чинними для України, та положення статей 141, 160, 161 СК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір`ю, ОСОБА_3 . Також відповідно до ст.ст. 180, 181 СК України суд правильно керувався тим, що підстави для припинення стягнення аліментів з ОСОБА_3 та присудження аліментів з ОСОБА_3 відсутні. Доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків суду. Щодо врахування думки з приводу вирішення спору між батьками Відповідно до ст. 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Вказані норми міжнародного договору кореспондуються з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 171 СК України, згідно яких дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Будучи вислуханою у порядку судового доручення, малолітня ОСОБА_4 зазначила, що вона бажає проживати разом з матір`ю, ОСОБА_3 , в Італійській Республіці. Також малолітня ОСОБА_5 вказала на те, що у неї з батьком склалися складні відносини, оскільки ОСОБА_3 останні роки не бачився з нею, а під час телефонних розмов ображав її, був злий і лаявся.

3. Висновки суду апеляційної інстанції Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 9 вересня 2019 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 листопада 2021 року. Судді: О.І. Ярмолюк А.В. Купельський Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції Вдовичинський А.В. Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 48