Постанова 4824 № 759/20382/20

справа № 759/20382/20 головуючий у суді І інстанції Горбенко Н.О. провадження № 22-ц/824/12779/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 17 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» звернулося до суду з позовом та просило виселити відповідача з квартири за адресою: АДРЕСА_1 з наданням йому іншого постійного жилого приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить позивачу на праві приватної власності. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 2149/К. Відповідно до умов вказаного договору права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 21 грудня 2007 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , та права вимоги за договором іпотеки від 21 грудня 2007 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в якості забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитним договором, перейшли до нового кредитора ТОВ «ФК «Приватні інвестиції». Боржник не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, припинивши повертати кредит та сплачувати проценти. Станом на дату укладення договору про відступлення прав вимоги від 05 лютого 2020 року сума заборгованості боржника за кредитним договором становить 57 602,81 доларів США. Враховуючи наявність заборгованості та те, що виконання зобов`язань боржника забезпечено іпотекою, позивач звертався до позичальника та майнового поручителя із повідомленнями-вимогами, в яких було наголошено про необхідність повернення кредитних коштів та попереджено про стягнення заборгованості за рахунок предмету іпотеки. На підставі договору іпотеки та договору про відступлення права вимоги за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в якій мешкає відповідач. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2021 рокуу задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що ним дотримані приписи ст. 109 ЖК УРСР. Суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду України щодо застосування положень ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК УРСР до спірних правовідносин. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому не може бути мотивом для відмови у позові. Суд неналежним чином дослідив доводи позивача, не надав їм оцінки, а також вийшов за межі розгляду спору і дав оцінку правомірності набуття права власності на квартиру, в той час, як спір стосувався лише питання виселення відповідача з житлового приміщення. Станом на дату розгляду справи право власності позивача на квартиру не скасовано. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що на момент проведення державної реєстрації права власності на квартиру, як на предмет іпотеки в порядку звернення стягнення, у приватного нотаріуса був відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між іпотекодавцем та іпотекодержателем, що у свою чергу, є порушенням розділу 5 договору іпотеки. Перехід права власності на квартиру відбувся з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відповідач та позичальник подали заяву про скасування рішення про державну реєстрацію права власності нерухомого майна. Справа знаходиться на розгляді у Святошинському районному суді міста Києва. Позивач незаконним способом відібрав квартиру. Таким же способом позивач вирішив стягнути ще й кошти, отримавши виконавчий напис через приватного нотаріуса. До суду також подано заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 21 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11270888000, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у сумі 62 000 доларів США строком до 21 грудня 2017 року, з процентною ставкою 13,4 % річних (а.с.7-11). Відповідно до п. 1.4 кредитного договору, цільове призначення (мета) кредиту - кредит надається позичальнику для споживчих потреб. 21 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в якості забезпечення виконання зобов`язань боржника за договором про надання споживчого кредиту укладено договір іпотеки № 73037, предметом якого є однокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно умов Розділів 4, 5 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку». Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю. Позасудове врегулювання здійснюється, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (а.с.12-13). 05 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Приватні інвестиції» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2149/К, відповідно до умов якого права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11270888000 від 21 грудня 2007 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , та права вимоги за договором іпотеки № 73037 від 21 грудня 2007 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в якості забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитним договором, перейшли до нового кредитора ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» (а.с.15-18). 12 лютого 2020 року, 23 березня 2020 року та 25 травня 2020 року ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» на адресу ОСОБА_1 направлено письмові повідомлення-вимоги про усунення порушення зобов`язань шляхом погашення кредитної заборгованості на суму 2 807 457 грн. 22 коп., попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки та запропоновано добровільно звільнити квартиру, яка є предметом іпотечного договору (а.с.19-27). 17 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 червня 2020 року (а.с.28). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що перехід права власності на спірну квартиру відбувся з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Апеляційний суд погоджується по суті з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян. З матеріалів справи вбачається, що за ТОВ «Приватні ініціативи» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору, серія та номер 1769, виданого 10 серпня 2007 року. Отже, спірна квартири до набуття позивачем права власності на неї, була предметом іпотеки. Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 сформулював правовий висновок, від якого Верховний Суд не відступав, згідно з яким за змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, ч. 2 статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку, так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника. У даній справі судом встановлено, що квартира, яка виступала предметом іпотеки, була придбана не за кредитні кошти, а відтак, виселення з неї після звернення стягнення як на предмет іпотеки, можливе лише з наданням іншого житлового приміщення. У позовній заяві ТОВ «Приватні ініціативи» просить виселити відповідача з наданням йому іншого постійного жилого приміщення. Разом з тим, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» запроваджено мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, тобто, і на виселення із такого майна. Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (що діяв на момент ухвалення оскаржуваного рішення) протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку. Можна зробити висновок, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте, саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі, і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. З урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 132/761/18 Верховний Суд зазначив, що заборона звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» виключає задоволення вимог кредитора про виселення. На даний час у вказаному Законі зазначено, що він втратив чинність на підставі Кодексу № 2597-VIII від 18.10.2018, ВВР, 2019, № 19, ст. 74, норми якого відсилають до Закону № 1381-IX від 13.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» набрав чинності 23 квітня 2021 року та в його Прикінцевих та перехідних положеннях зазначено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом. Тобто, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 23 вересня 2021 року. Отже, 24 червня 2021 року на момент розгляду судом першої інстанції позовних вимог ТОВ «Приватні ініціативи» по суті Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» був чинний. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, висновки суду по суті відповідають фактичним обставинам справи та доводами апеляційної скарги не спростовані, судом правильно застосовано норми матеріального права, а, відтак, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 22 листопада 2021 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.