Постанова 4824 № 372/825/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 372/825/21 Головуючий 1 інстанція - Кравченко М.В. Провадження №22-ц/824/3714/2022 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М. ПОСТАНОВА Іменем України 15 червня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді: Суханової Є.М., суддів: Сушко Л.П., Олійника В.І. за участю секретаря: Рудик О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-банк», в особі представника адвоката Усікової Лесі Олександрівни на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Обухівської міської ради Київської області про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном,- ВСТАНОВИЛА: Представник позивача 11.03.2021 року звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом, в якому зазначає, що 27.10.2006 року між позивачем Акціонерним товариством«Альфа-банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №384/130/06-М, відповідно до якого, банк надає у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 40000,00 доларів США. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором №384/130/06-М, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як «іпотекодавиці» передали в іпотеку: трикімнатну квартиру, загальною площею 65,5 кв. м., житловою площею 39,5 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки відповідачі не виконували належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, позивач звернув стягнення на квартиру іпотекодавця, та звернувся з відповідною заявою до державного реєстратора. Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа-банк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п.4.5.3 Договору іпотеки від 27.10.2006 року, яке передбачає передачу іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Таким чином, відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.02.2021 року № 245493066, було зареєстровано право власності за АТ «Альфа-банк» на вищезазначену квартиру. Втративши право власності на квартиру, відповідач втратив відповідно до ст. 317 ЦК України право користування нею. Згідно довідки про склад сім`ї, або зареєстрованих у житловому приміщенні /будинку осіб, в вищезазначеній квартирі, власником якої є АТ «Альфа-банк», зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована в зазначеному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою добровільно звільнити житлове приміщення, намагався вирішити питання в позасудовому порядку. Проте, незважаючи на відсутність правових підстав для проживання у квартирі, колишній власник, продовжує користуватись ним та відмовляється добровільно виселитись. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатись нерухомим майном. , внаслідок чого порушуються законні права та інтереси АТ «Альфа-банку». Тому позивач змушений звернутись до суду з даним позовом та визнати відповідачів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування трикімнатною квартирою загальною площею 65,5 кв.м, житловою площею 39,5 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 вересня 2021 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Обухівської міської ради Київської області про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном - відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду Акціонерне товариство «Альфа-банк», в особі представника адвоката Усікової Лесі Олександрівни звернулось з апеляційною скаргою. Вважає, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 06.09.2021 року є протиправним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та судом допущено неправильне застосування норм матеріального права. Зазаначає, що подальше проживання відповідачів в квартирі, що належить на праві власності АТ «Альфа Банк», та відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законі права та інтереси АТ «Альфа Банк». Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір кредиту №384/130/06-М, відповідно до якого, банк надає у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 40000,00 доларів США. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором №384/130/06-М, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як «іпотекодавиці» передали в іпотеку: трикімнатну квартиру, загальною площею 65,5 кв. м., житловою площею 39,5 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки відповідачі не виконували належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, позивач звернув стягнення на квартиру іпотекодавця, та звернувся з відповідною заявою до державного реєстратора. Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа-банк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п.4.5.3 Договору іпотеки від 27.10.2006 року, яке передбачає передачу іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Таким чином, відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.02.2021 року № 245493066, було зареєстровано право власності за АТ «Альфа-банк» на вищезазначену квартиру. Втративши право власності на квартиру, відповідач втратив відповідно до ст. 317 ЦК України право користування нею. Згідно довідки про склад сім`ї, або зареєстрованих у житловому приміщенні /будинку осіб, в вищезазначеній квартирі, власником якої є АТ «Альфа-банк», зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована в зазначеному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої особи. Службою у справах дітей та сім`ї ВК Обухівської міської ради було до суду надіслано листа в якому вони заперечили щодо зняття з реєстраційного обліку малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Так як їм не було відомо про момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 , та ОСОБА_6 , які повністю усвідомлювали значення своїх дій, щодо надання в іпотеку квартири, яка є матеріальною основою існування повноцінної сім`ї, звернень до органу опіки та піклування ВК Обухівської міської ради за дозволом про вчинення таких дій не надходило. За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Статтею 9 ЖК передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до статті 17 Закону України від23 лютого 2006 року № 3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Право власності на спірну квартиру зареєстровано за позивачем на підставі іпотечного застереження. Отже, спірна квартири до набуття позивачем права власності на неї, була предметом іпотеки. При вирішенні спорів щодо права користування колишніми власниками та членами їх сімей іпотечним майном, судам,керуючись частиною четвертою статті 263 ЦПК України, потрібно враховувати висновки Верховного Суду України, від яких Верховний Суд не відступав, у цій категорії справ. З таким тревдженням погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції. Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 сформулював правовий висновок, від якого Верховний Суд не відступав, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону № 898-IV та частини третьої статті 109 ЖК , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягомодного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення заякі кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла. Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня2016 року у справі № 6-1731цс16. Крім того, Законом України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», запроваджено мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, тобто і на виселення із такого майна. Можна зробити висновок, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону№ 898-IV та статті 109 ЖК , викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника. Колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано за їх кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, у силу положень статті 109 ЖК мають право на користування таким житлом до моменту виселення із надання їм іншого постійного житла. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки спірна квартира придбана за особисті кошти позичальника, а не за кредитні, відповідно відсутні підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою до моменту їх виселеннята надання їм іншого постійного житла. Відповідно до чинного законодавства, а саме: ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» - «Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України п. 1 «Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах». «Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, а саме: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, та державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу, або обміну житлового будинку, квартири, видавати письмові зобов`язання від імені дитини, відмовлятися від майнових прав дитини. Апелянтом не доведено наявність у відповідачів іншого місця проживання, за змістом позовних вимог апелянт наполягає на позбавленні їх разом із неповнолітньою дитиною такими, що втратили право користування житловим приміщенням без надання іншого житлового приміщення, тому позбавлення відповідачів єдиного житла в межах цієї судової справи порушує права відповідачів та дитини, а втручання держави у їх права не буде достатньо виправданим і обґрунтованим у випадку задоволення позову. Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено наявність підстав для зняття відповідачів з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , так як за даною адресою зареєстрована особа, яка не досягла повноліття, тобто зняття з реєстрації даної особи, порушують її права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів з висновком суду щодо їх оцінки. Рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-банк», в особі представника адвоката Усікової Лесі Олександрівни залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції. Поіний текст постанови виготовлено 21 червня 2022 року Головуючий: Є.М. Суханова Судді: Л.П. Сушко В.І. Олійник