Постанова 4824 № 369/16583/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №369/16583/2018 Головуючий у І інстанції - Ковальчук Л.М. апеляційне провадження №22-ц/824/4660/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Немудрої Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, встановив: В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, мотивуючи свої вимоги тим, що він є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0308 га кадастровий номер 3222457400:04:002:0150. Поруч з його земельною ділянкою розташована земельна ділянка площею 0,15 га кадастровий номер 3222457400:04:002:0015, яка належить відповідачу. Позивачем було виявлено, що частина його земельної ділянки була самовільно відгороджена встановленим відповідачем парканом, що свідчить про самозахоплення частини його земельної ділянки та унеможливлює доступ до цієї частини земельної ділянки. За таких обставин, позивач звернувся до суду з вказаним позовом, вважаючи що відповідачем порушуються його право власності щодо земельної ділянки. Просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222457400:04:002:0150: звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки та знести паркан, який перешкоджає та обмежує доступ до неї. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що у Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства №364/103 від 29 грудня 2012 року, складеному Державною інспекцією сільського господарства в Київській області зазначено, що ОСОБА_2 використовує ділянку орієнтовною площею 0,0109 га., розміщену на землі ОСОБА_1 . Таким чином, земельна ділянка ОСОБА_1 по фактичному використанню становить орієнтовну площу 0,0199 га. Таким чином, зазначеним Актом встановлено, що із 0,0308 га., відповідач самовільно зайняв 0,0109 га., внаслідок чого реальному власнику фактично у користуванні залишилось лише 0,0199 га., хоча згідно право установчих документів площа ділянки у власності складає 0,0308 га. На підтвердження викладених в Акті від 29 грудня 2012 року відомостей, в якості додатку до Акту, Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було складено Схему розташування земельних ділянок за координатами крайніх точок бази ГУ Держгеокадастру у Київській області, де було чітко та в кольоровому вигляді зображено, яким чином відповідач відгородив частину земельної ділянки площею 0,0109 га. своїм парканом, а також - де насправді мала знаходитись його ділянка. У Схемі до Акту до сотих метра відображено, на скільки відповідач самовільно вийшов за межі своєї ділянки своїм парканом, з чого і була вирахувана площа самовільно зайнятої ділянки в обсязі 0,0109 га. Позивач наводив наявну у базі ДЗК інформацію, яка повністю відповідає схемі розміщення земельної ділянки №3222457400:04:002:0150 та підтверджує, що відповідач розмістив свій паркан саме на цій ділянці, позбавивши позивача можливості користуватись своєю землею в обсязі 0,0106 га. Просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, обґрунтовуючи його тим, що земельна ділянка за кадастровим номером 3222457400:04:002:0150, площею 0,03082 га., перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_3 (1/2 частина) та ОСОБА_1 (1/2 частина), що підтверджується Інформацією ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 07 квітня 2021 року та Інформацією з ДРРП на нерухоме майно станом на 07 квітня 2021 року. Відповідно до Інформації з ДРРП на нерухоме майно, на даній земельній ділянці розміщений садовий будинок, загальною площею 283,8 кв.м., Ѕ частина якого належить ОСОБА_1 . Фактично на цій земельній ділянці позивач побудував двоповерхове нежитлове приміщення, на першому поверсі якого розміщені гаражні бокси. Позивач не надав належних доказів про виділення його Ѕ частки землі в натурі або доказів, на підставі яких можна з`ясувати порядок користування земельною ділянкою. Позовна заява не містить будь-якої інформації про співвласника земельної ділянки. Без виділення в натурі Ѕ частини земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , твердження позивача про порушення його права користування земельною ділянкою є безпідставними. В свою чергу, земельною ділянкою площею 0,15 га., кадастровий номер 3222457400:04:002:0015 ОСОБА_2 користується на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданого Чабанівською селищною радою Києво-Святошинського району Київської області 21 лютого 2001 року на підставі рішення виконавчого комітету Чабанівської селищної ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 14 грудня 2000 року №259. Землю надано для учбово-тренувального комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1». На даній земельній ділянці розміщені нежилі приміщення, які належать ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Чабанівською селищною радою Києво-Святошинського району Київської області 30 листопада 2004 року на підставі рішення виконавчого комітету Чабанівської селищної ради №72 від 29 березня 2002 року. Державну реєстрацію права власності на приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено 28 січня 2014 року. 03 грудня 2009 року ТОВ «Київський регіональний інститут земельної реформи» виконало роботи по встановленню межових знаків земельної ділянки, кадастровий номер 3222457400:04:002:0015 для учбово-тренувального комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1». Межі встановлювалися в присутності Селищного голови, спеціаліста-землевпорядника, землевласника та суміжних на той час землекористувачів. Межі були погоджені та підписаний відповідний акт. Як вбачається з кадастрового плану, каталог координат земельної ділянки був погоджений 01 квітня 2010 року Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області. 13 квітня 2010 року земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 3222457400:04:002:0015. Твердження позивача про самозахоплення сусідньої ділянки не відповідає дійсності. Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №28595889 від 24 жовтня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини земельної ділянки за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Чабанівська селищна рада, кадастровий номер 3222457400:04:002:0150, дата державної реєстрації земельної ділянки 05 вересня 2012 року. Згідно Кадастрового плану земельної ділянки площею 0,0308 га вказано як власника землі, землекористувача ОСОБА_1 . Згідно державного акту на право постійного користування землею ІІІ-КВ №018703 від 21 лютого 2001 року ПП ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Чабанівської селищної Ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 14 грудня 2000 року №259 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,15 га для учбово-тренувального комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Згідно Кадастрового плану земельної ділянки площею 0,15 га вказано як землекористувача ФОП ОСОБА_2 . Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 листопада 2004 року ПП ОСОБА_2 є власником нежилих будівель за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12914949 від 15 грудня 2006 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №16874055 від 28 січня 2014 року. 03 грудня 2009 року було складено Акт про встановлення на місцевості меж земельної ділянки та передачі на зберігання межових знаків власнику земельної ділянки щодо земельної ділянки для учбово-тренувального комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка розташована в АДРЕСА_2 . 13 квітня 2010 року земельній ділянці площею 0,15 га за адресою АДРЕСА_2 присвоєно кадастровий номер 3222457400:04:002:0015, що підтверджується витягом з державного реєстру земель про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці № НОМЕР_1 від 13 квітня 2010 року, що також підтверджується реєстраційною карткою земельної ділянки серія АБЖ № 509349 від 13 квітня 2010 року. 29 грудня 2012 року за адресою АДРЕСА_2 було складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства у присутності ОСОБА_2 , згідно якого вказано, що ОСОБА_2 використовує земельну ділянку на підставі державного акту на право постійного користування ІІІ-КВ № 018703 виданий Чабанівською селищною радою 14 грудня 2000 року на підставі рішення Чабанівської селищної ради №259, цільове призначення під розміщення УГК «ІНФОРМАЦІЯ_1». 15 жовтня 2019 року було складено Акт №855-ДК/864/АП/09/01-19 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки, вказано, що відомості про межі земельних ділянок з кадастровими номерами 3222457400:04:002:0015 та 3222457400:04:002:0150, які наявні в Поземельних книгах в державному земельному кадастрі не відповідають каталогам координат поворотних точок з документацій із землеустрою. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту порушення прав та інтересів позивача, що полягало у самовільному зайнятті відповідачем частини земельної ділянки, яка належить позивачу, не доведено факту невідповідності розміру та площі земельних ділянок відповідно до наявних державних актів, не доведено накладання однієї земельної ділянки на іншу згідно документів та хронології отримання відповідних прав на земельні ділянки, які належать позивачу та відповідачу. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне. 13 квітня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду за клопотанням ОСОБА_1 по справі було призначено земельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. На вирішення вказаної експертизи було поставлено наступні питання: Чи перебуває паркан (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) в межах координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015? Чи є порушення (або накладання) на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150 - з боку земельної ділянки (паркану, що огороджує ділянку) з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015, відповідно до координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для зазначених ділянок? На скільки метрів паркан (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) заходить на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150 - відповідно до координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для цих ділянок, та яку площу складає таке накладення? Відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України СЕ-19-21/13406-ЗТ від 04 жовтня 2021 року: - частина паркану (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) перебуває в межах координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015 загальною довжиною 17,24 м. Частина паркану (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) не перебуває в межах координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015 загальною довжиною 271,98 м. - з боку земельної ділянки (паркану, що огороджує ділянку) з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015 є порушення (або накладання) на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150. - паркан (який огороджує земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:04:002:0015) заходить на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:04:002:0150 - відповідно до координат крайніх точок за даними бази ГУ Держгеокадастру, визначених для цих ділянок на відстані 8,87 м. та 8,88 м. Площа такого накладення складає 0,0106 га. Тобто, вищезазначений висновок експерта, достовірно вказує на те, що ОСОБА_2 самовільно зайняв частину належної ОСОБА_1 земельної ділянки, встановивши на ній паркан. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 316,317,319,321 ЦК України, згідно яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. За змістом ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. В силу ч.ч.1,2 ст.78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Згідно з ч.ч.2,3 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Як передбачено ч.1 ст.212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту цивільних прав та інтересів установлені ст.16 ЦК України. В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпоряджання майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову. Негаторний позов - це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні, в тому числі правомочностей користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування, володіння і розпоряджання майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі ст.ст.15,16 ЦК України та ст.4 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов`язання вчинити певні дії, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення. На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув, та прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. Відтак, оскільки колегією суддів ухвалюється остаточне рішення та враховуючи вищезазначені норми процесуального законодавства, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений останнім за подання позову, апеляційної скарги на ухвалу про повернення позову, а також апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, що у загальному розмірі становить 2 146,20 грн. Крім цього, 11 листопада 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він просив стягнути на його користь з відповідача суму витрат на правничу допомогу адвоката в судах першої та апеляційної інстанції, витрати на проведення експертизи, а також витрати на поштові відправлення. Вказана заява підлягає залишенню без розгляду з огляду на наступне. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Окрім цього, у відповідності до ч.9 ст.83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Всупереч вищезазначеним нормам процесуального законодавства, ОСОБА_1 звертаючись до суду із заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу, не надав доказів направлення копії даної заяви відповідачу, відтак вона підлягає залишенню без розгляду. Керуючись: ст.ст.367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності задовольнити. Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 3222457400:04:002:0150, шляхом звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки по лінії Б-А на 8,87 метрів, по лінії В-Г на 8,88 метрів та знести паркан, який перешкоджає та обмежує доступ ОСОБА_1 до вищезазначеної земельної ділянки. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір в розмірі 2146,20 (дві тисячі сто сорок шість гривень, двадцять копійок). Заяву ОСОБА_1 про стягнення решти судових витрат залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 19 листопада 2021 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді С.О. Журба Т.О. Писана