Постанова 4857 № 140/5041/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 140/5041/21 пров. № А/857/16824/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2021 року (головуючого судді Дмитрука В.В. ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі №140/5041/21 за позовом ОСОБА_1 до Прилісненської сільської ради про зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 19.05.2021 звернулася в суд з позовом до Прилісненської сільської ради в якому просить змінити запис в трудовій книжці серії НОМЕР_1 стосовно звільнення позивача - внести запис про звільнення ОСОБА_1 з 25.11.2020 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпПУ, виплатити вихідну допомогу у розмірі шестимісячного заробітку позивача. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2021 року відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Вважає, що відповідач формулюванням внесених у її трудовій книжці, а саме: «припинити виконання обов`язків старости відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад» та із зазначенням підстави звільнення, запис у трудовій книжці - Рішення Прилісненської сільської ради від 25.11.2020 №1/2 «Про результати виборів, визнання повноважень депутатів Прилісненської сільської ради» діяв протиправно. Зазначає, що при звільненні з посади голови та в подальшому в.о. старости на території села Серхів порушено її права щодо своєчасного розрахунку та збереження на період працевлаштування, але не більше шести місяців, середньої заробітної плати, яку позивач одержувала на виборній посаді. Просить застосувати постанову Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №186/294/16-а. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2021 року у справі №140/5041/21 та ухвалою суду від 27.09.2021 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що у період з 03.06.2014 по 23.12.2016 позивач займала посаду сільського голови Серхівської сільської ради, що підтверджується записами трудової книжки від 25.08.1992 НОМЕР_1 за №11, 13 (а.с.12-13). 23.12.2016 на підставі частини першої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та частини другої статті 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» прийнято відповідне рішення Прилісненської сільської ради №1/1, відповідно до якого повноваження ОСОБА_1 як Серхівського сільського голови були припинені. 23.12.2016 рішенням Прилісненської сільської ради №1/5 на ОСОБА_1 було покладено виконання обов`язків старости на території села Серхів до проведення перших виборів старости на території Прилісненської об`єднаної територіальної громади, про що здійснено запис у трудовій книжці від 25.08.1992 НОМЕР_1 №15 (а.с.14). 25.11.2020 рішенням Прилісненської сільської ради №1/2 припинено виконання обов`язків старости села Серхів ОСОБА_1 , відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», із зазначенням підстави звільнення з таким записом у трудовій книжці позивача - рішення Прилісненської сільської ради від 25.11.2020 №1/2 «Про результати виборів, визнання повноважень депутатів Прилісненської сільської ради» (а.с.15). ОСОБА_1 не погоджуючись з такими діями відповідача звернулася з даним позовом до суду, вважаючи, що під час внесення Прилісненською сільською радою запису в трудову книжку від 25.08.1992 серії НОМЕР_1 про звільнення її з 25.11.2020 з виборної посади, виконуючої обов`язки старости Серхівського старостинського округу Прилісненської сільської ради, відповідач повинен був зазначити у трудовій книжці підставу звільнення - пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки старостою с. Серхів ОСОБА_1 затверджено відповідно до рішення від 26.04.2017 №5/15 до моменту початку повноважень старости, обраного на позачергових (чергових) виборах відповідно до закону, тому запис у трудовій книжці позивача про звільнення: «Припинити виконання обов`язків старости відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», із зазначенням підстави звільнення у трудовій книжці - рішення Прилісненської сільської ради від від 25.11.2020 №1/2 «Про результати виборів, визнання повноважень депутатів Прилісненської сільської ради» внесено відповідачем згідно норм чинного законодавства. Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначені нормами Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2011 року №2493-III (далі - Закон №2493-III тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 2 Закону №2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Статтею 3 Закону №2493-III встановлено наступні посади в органах місцевого самоврядування: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Згідно частини 3 статті 7 Закону №2493-III на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на посаду сільського, селищного, міського голови в порядку, встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (частина 1 статті 10 Закону №2493-III). Із змісту статті 20 Закону №2493-III крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» цим та іншими законами України. За правилами статті 118 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Статтею 14-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21 травня 1997 року (далі - Закону 280/97-ВР), в редакції чинній на момент обрання позивача на посаду в.о. старости, визначено, що староста є виборною посадовою особою місцевого самоврядування. Староста обирається жителями села, селища (сіл, селищ), розташованого на території відповідного старостинського округу, на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Відповідно до частин 1, 7, 8 статті 45 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень місцевої ради, обраної на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України. Повноваження місцевої ради, обраної на позачергових, повторних або перших виборах, закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної ради, обраної на наступних (чергових або позачергових) виборах. У відповідності до частини 2 статті 33 Закону №2493-III, в редакції чинній на момент обрання позивача на посаду старости, депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу старости села, селища» від 09.02.2017 внесено зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яким доповнено статтю 54-1 яка визначала повноваження старости. Зокрема згідно із частиною 4 статті 54-1 Закону 280/97-ВР на старост поширюються гарантії діяльності депутатів місцевих рад, передбачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад», якщо інше не встановлено законом. В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення виборчого законодавства» від 16.07.2020 №805-ІХ були внесені зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які набрали законної сили 22.07.2020, згідно яких статтю 14-1 виключено, а статтю 54-1 викладено в новій редакції, в якій зазначено, що староста затверджується сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови, а також відсутнє положення про поширення на старост гарантій діяльності депутатів місцевих рад, передбачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад», як це було у попередній редакції. Відповідно до частини 2 статті 8-3 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» від 5 лютого 2015 року №157-VIII з дня припинення повноважень сільською, селищною радою територіальної громади, що приєдналася до об`єднаної територіальної громади, у порядку, визначеному цим Законом, здійснюється реорганізація відповідних юридичних осіб - сільської, селищної ради, її виконавчого комітету шляхом їх приєднання до відповідних юридичних осіб - сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету об`єднаної територіальної громади. Із змісту підпункту 4 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад» 16.04.2020 № 562-IX видно, що повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, старост сіл, селищ територіальних громад, які увійшли до складу територіальних громад, території яких затверджено Кабінетом Міністрів України на підставі цього Закону, припиняються в день набуття повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних на перших місцевих виборах у 2020 році. Так, статтею 41 КЗпП України унормовано додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб, тобто визначальною ознакою звільнення на підставі будь-якого пункту частини першої статті 41 КЗпП України є саме ініціатива власника або уповноваженого ним органу. Апеляційний суд вважає з урахуванням вказаних норм, що на момент припинення повноважень позивача - 25.11.2020 діяла редакція Закону №280/97-ВР від 17.11.2020, в якій відсутня норма щодо поширення на старост відповідних гарантій діяльності депутатів місцевих рад відповідно і на посаду виконуючого обов`язки старости не поширюється також. Відповідно до матеріалів справи 23.12.2016 рішенням Прилісненської сільської ради №1/5 на ОСОБА_1 було покладено виконання обов`язків старости на території села Серхів до проведення перших виборів старости на території Прилісненської об`єднаної територіальної громади, про що здійснено запис у трудовій книжці від 25.08.1992 НОМЕР_1 №15 (а.с.14). 25.11.2020 рішенням Прилісненської сільської ради №1/2 припинено виконання обов`язків старости села Серхів ОСОБА_1 , відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», із зазначенням підстави звільнення з таким записом у трудовій книжці позивача - рішення Прилісненської сільської ради від 25.11.2020 №1/2 «Про результати виборів, визнання повноважень депутатів Прилісненської сільської ради» (а.с.15). Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент припинення повноважень виконуючого обов`язки старости ОСОБА_1 (25.11.2020), була відсутня норма, що надавала право на грошову виплату, то і позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Суд також зважає на те, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. За таких обставин, до спірних правовідносин застосовуються закони та нормативно-правові акти, які є чинними на момент виникнення таких спірних правовідносин та у даному випадку, правовідносини набули статусу спірних з моменту звільнення позивача з посади виконуючого обов`язки старости, тобто станом на 25.11.2020. На час виникнення спірних правовідносин, ані Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ані Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» не містили положень, за якими посада старости та виконуючого обов`язки старости зберігала статус виборності та відповідно на неї розповсюджувались депутатські гарантії. Щодо позовних вимог позивача про зміну запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1 стосовно звільнення - внести запис про звільнення ОСОБА_1 з 25.11.2020 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпПУ, суд зазначає наступне. Як зазначалося вище, у зв`язку із внесенням змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які набрали законної сили 22.07.2020, згідно яких статтю 14-1 виключено, а статтю 54-1 викладено в новій редакції, в якій зазначено, що староста затверджується сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови, а також відсутнє положення про поширення на старост гарантій діяльності депутатів місцевих рад, передбачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад», як це було у попередній редакції. Доводи апелянта із посилання на постанову Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №186/294/16-а є необґрунтованими, оскільки її було прийнято за інших обставин, тому висновки Верховного Суду у справі №186/294/16-а не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у цій справі. Разом з тим, у даному випадку слід врахувати правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 28 листопада 2019 року у справі №541/1104/16-а, щодо непоширення положень пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України на правовідносини, пов`язані із припиненням служби в органах місцевого самоврядування на підставі норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки старостою с. Серхів ОСОБА_1 затверджено відповідно до рішення від 26.04.2017 №5/15 до моменту початку повноважень старости, обраного на позачергових (чергових) виборах відповідно до закону, тому запис у трудовій книжці позивача про звільнення: «Припинити виконання обов`язків старости відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», із зазначенням підстави звільнення у трудовій книжці - рішення Прилісненської сільської ради від 25.11.2020 №1/2 «Про результати виборів, визнання повноважень депутатів Прилісненської сільської ради» внесено відповідачем згідно норм чинного законодавства, тобто, в даному випадку обставини звільнення ОСОБА_1 з посади не є такими, що виникли з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Положення пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України не поширюються на правовідносини, пов`язані із припиненням служби в органах місцевого самоврядування на підставі норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 541/1104/16-а, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом і підстав для скасування рішення суду не вбачається. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 липня 2021 року у справі №140/5041/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк