Постанова 4851 № 480/2286/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 р.Справа № 480/2286/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Курило Л.В. , Рєзнікової С.С. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2021, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 25.06.21 року по справі № 480/2286/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області , Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчингити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд: - скасувати рішення ДМС України №46-21 від 19.02.2021 та зобов`язати Управління ДМС України в Сумській області визнати ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту з видачею відповідного посвідчення. Позовні вимоги вмотивовані тим, що 24.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до Управління ДМС України у Сумській області про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і під час підготовки матеріалів для вирішення цього питання, ним повно, всебічно та правдиво повідомлено всі обставини щодо його переслідування на території РФ, обставини, які підтверджують порушення прав людини відносно нього, обставини, що доводять загрозу його життю та здоров`ю, обставини, які доводять наявність дій представників держави щодо приниження його честі та людської гідності. Однак, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 19.02.2021 посадовою особою ДМС України прийняте рішення №46-21 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту на підставі абз.5 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Вважає, що така підстава відмови є необґрунтованою, суперечить діючому законодавству і вказує, що дії посадової особи ДМС України в частині відмови йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав відсутності вимог п. п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" підлягає скасуванню, оскільки оскаржуване рішення № 46-21 від 19.02.2021 прийняте упереджено, без всебічного аналізу саме порушення основоположних прав ОСОБА_1 державою РФ, дотримання яких передбачене Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтунтування апеляційної скарги позивач зазначає, суд першої інстанції ухилився від надання правової оцінки доводам та доказам, що наводились в позовній заяві та додавалися до неї в обґрунтування вимог, з тих підстав, що основою для прийняття рішення суд поклав лише висновки Дисциплінарної комісії за результатами службового розслідування, яке проведено не об`єктивно та упереджено. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, відповідач ДМС України зазначає, що позивач у своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказав, що на території Російської Федерації зазнав кримінального переслідування за свої політичні переконання, а в разі повернення до країни громадянської належності репресивні заходи будуть продовжені через його незгоду з політикою держави та вжиті засоби захисту свого права на інтелектуальну власність. У ході співбесід він пояснив, що переслідується владою РФ за кримінальною справою, сфабрикованої за неправдивими обвинуваченнями у скоєнні злочину, передбаченого ст.228.1 КК РФ. Однак, жодних доказів, на підставі яких можна зробити висновок про факт фальсифікації вищевказаної кримінальної справи позивачем не надано. Також зазначає, що серед повідомлених фактів, немає підстав для набуття позивачем статусу біженця у відповідності до умов, передбачених п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також немає підстав для визнання особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу УДМС у Сумській області зазначає, що рішення ДМС України від 19.02.2021 № 46-21 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним та таким, що не підлягає скасуванню. Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи встановлено, що позивач є громадянином Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем м. Новгород, росіянином за національністю, православним християнином за релігійним переконанням. Вказане підтверджується копією паспорту, військового квитка, з пояснення позивача, заяви-анкети та анкети особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 21.09.2020 ОСОБА_1 незаконно перетнув Державний кордон України в районі с.Стара Гута Середино-Будського р-ну Сумської області, після чого працівники пункту пропуску затримали позивача до встановлення обставин. Вказане підтверджується письмовими поясненнями позивача, копією акта приймання-передачі від 24.09.2020. 24.09.2020 позивачем надані пояснення посадовим особам відділу прикордонної служби "Юнаківка" І категорії Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про причини незаконного перетинання державного кордону України, в яких відмітив, що він незаконно перетнув Державний кордон України з метою отримання статусу біженця в Україні у зв`язку з політичним переслідуванням зі сторони силових структур Російської Федерації. Також, в цей день позивачем подана заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні з підстав кримінального переслідування. Відмітив, що переслідування пов`язане з органами державної влади, а саме, безпосередній тиск з їх сторони на органи слідства та судову систему. Неодноразове порушення його прав як людини, громадянина та особистості не дозволяє здійснювати свій захист в повному обсязі і в тих форматах, що передбачені законодавчими актами. Особиста зацікавленість політичних структур напряму погрожує його життю та здоров`ю. Також на позивача складено анкету особи, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій позивач також відмічав причини виїзду з РФ як кримінальне переслідування з політичних переконань, порушення прав людини. Вказану заяву з поясненнями та доданими документами Сумським прикордонним загоном Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України передано Управлінню ДМС України в Сумській області листом від 24.09.2020 №21/1024 та складено акт приймання-передавання гр. ОСОБА_1 . Наказом начальника Управління ДМС України в Сумській області від 24.09.2020 №83 заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_1 прийнято до розгляду, встановлено строк для завершення попереднього розгляду поданої позивачем заяви до 15.10.2020 та встановлено термін дії довідки про звернення за захистом в Україні громадянина ОСОБА_1 до 24.10.2020. Під час заповнення реєстраційного листка позивач підтвердив причини виїзду з країни постійного проживання як політичні. В ході розгляду поданої заяви позивачем, крім іншого, подано атестат про середню загальну освіту, сертифікат про проходження навчання в Малій академії державного управління в Новгородській області за програмою "Державне та муніципальне управління", характеристику даної академії, характеристику Майстерні регіонального туризму, характеристику за підписом Міністра сільського господарства Новгородської області, характеристику сусідів, характеристику зі школи. Після проведеної з позивачем 05.10.2020 співбесіди, в ході якої надано інформацію щодо звернень позивача в Російській Федерації та зібраної інформації по країні походження, 15.10.2020 завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Управління ДМС України в Сумській області складено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_1 , на підставі якого 15.10.2020 начальником Управління ДМС України в Сумській області прийнято наказ за №93 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції зобов`язано оформити необхідні документи для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина ОСОБА_1 та надати на затвердження висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у строк до 15.12.2020, продовжено громадянину ОСОБА_1 термін дії довідки про звернення за захистом в Україні №007847 від 24.04.2021. Управлінням ДМС України в Сумській області на адресу Головного управління Національної поліції в Сумській області відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" направлено лист від 05.10.2020 про здійснення перевірки наявності обставин, за яких ОСОБА_1 не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідь на який підрозділом міжнародного поліцейського співробітництва Головного управління Національної поліції в Сумській області листом від 08.10.2020 повідомлено, що ОСОБА_1 , за обліками Генерального секретаріату Інтерполу станом на 08.10.2020 не значиться. Листом від 19.10.2020 за підписом начальника Управління ДМС України в Сумській області на адресу Управління Служби безпеки України в Сумській області відповідно до п.6 ст.9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" направлено запит за встановленою формою для проведення перевірки обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідь на які лише листом від 24.02.2021 повідомлено, що інформації негативного характеру не отримано. Крім іншого, позивача направлено до КНП Великописарівської центральної лікарні Великописарівської районної ради для медичного обстеження. Після проведеної з позивачем 03.12.2020 повторної співбесіди та додатково зібраної інформації по країні походження, за поданням т.в.о. завідувача сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Бондаркова А.В. від 15.12.2020 щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з тим, що не отримано відповіді Служби безпеки України в Сумській області щодо результатів проведення перевірки обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наказом начальника Управління ДМС України в Сумській області від 16.12.2020 №119 продовжено строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_1 до 15.01.2021, та зобов`язано сектор з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції надати на затвердження висновок про визнання/відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина РФ ОСОБА_1 у строк до 15.01.2021. Після проведеної з позивачем 13.01.2021 повторної співбесіди та додатково зібраної інформації по країні походження, завідувачем сектору у справах біженців та соціальної інтеграції Управління ДМС України в Сумській області Палагути Т.І. 15.01.2021 складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина РФ ОСОБА_1 . Вказаним висновком, який затверджений начальником Управління ДМС України в Сумській області Костєнніковим Д. 15.01.2021 встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та рекомендовано ДМС України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту громадянина РФ ОСОБА_1 . Так, 19.02.2021 ДМС України прийнято рішення за №46-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина РФ ОСОБА_1 . Про прийняте рішення позивача проінформовано повідомленням про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12.03.2021 №9. Позивач, не погоджуючись з відмовою у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся до суду за захистом своїх прав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам. Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі по тексту - Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"). У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"). Згідно з частиною першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків). Відповідно до ч.6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Відповідно до змісту оскаржуваного рішення ДМС України від 19.02.2021 №46-21, підставою для відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину РФ ОСОБА_1 стали положення абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. При цьому, виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи, в тому числі за своє життя, чи здоров`я, безпеку або ж свободу. Відповідно до ч.7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно з пп. "а" п. 3.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (далі - Правила №649), заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію. Відповідно до п.п. 5, 6 Позиції Управління Верховного комісару ООН "Про обов`язки та стандарти доказу в заявах біженців" від 16 грудня 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов`язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається "обов`язком доказування" (п.5). У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов`язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані (п.6). Згідно із п.195 розділу "В", частини ІІ Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Тобто, за загальним правовим принципом обов`язок надати докази покладається в першу чергу на особу, яка подає звернення, а уповноважена особа зобов`язана оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника, в тому числі з особою, яка звертається за захистом. І дійсно, в деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться збирати необхідні докази, що можуть підтвердити подану заяву (п.196 Керівництва УВКБ ООН). Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. В той же час лояльність не повинна доходити до прийняття за достовірну інформацію, яка не відповідає загальним актам, викладеним у заяві (п.197 Керівництва УВКБ ООН). Матеріалами справи встановлено, що представником Управління ДМС України в Сумській області з метою перевірки фактів, викладених у заяві, в тому числі спільно із ОСОБА_1 , тричі проводились співбесіди (05.10.2020, 03.12.2020 та 13.01.2021), крім іншого, неодноразово збиралась інформація по країні походження, робились запити до відповідних установ. При цьому, за змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: - знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; - наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; - неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; - побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди. В свою чергу, відповідно до пунктів 45, 66 Глави ІІ частини І Керівництва УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування (п.45). Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна продемонструвати підтвердження цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п.66). При цьому, згідно з пп.38-44 Глави ІІ частини І Керівництва УВКБ ООН термін "обґрунтованих побоювань" включає суб`єктивну та об`єктивну сторону. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування у першу чергу суб`єктивних обставин є досить важливим. Слід зауважити, що суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути не виносним. Термін "побоювання" означає, що особа не обов`язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ і так далі. Так, підставою для звернення позивача з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стало побоювання ОСОБА_1 зазнати кримінальних переслідувань за ознакам політичних переконань. Позивач у своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стверджує, що на території Російської Федерації він зазнає кримінального переслідування за політичні переконання. У ході співбесід він пояснив, що переслідується владою РФ сфабрикованою кримінальною справою, яка відкрита за неправдивими обвинуваченнями у скоєнні злочину, передбаченого ст. 228.1 КК РФ (незаконні виробництво, збут або пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також незаконні збут або пересилання рослин, що містять наркотичні або психотропні речовини, або їх частин, що містять наркотичні або психотропні речовини). Переконує, що незважаючи на відсутність доказів, сторона обвинувачення запросила 12 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Так, зокрема, вказав, що у період з 2017 по 2018 рік він навчався в Малій академії державного управління в Новгородській області за програмою "Державне і муніципальне управління", після закінчення якої підготував інноваційний проект щодо використання коноплі в сільському господарстві. Після презентації проекту в обласній Думі ним зацікавилися представники влади та стали вимагати надання повного варіанту наукової роботи, при цьому застосовуючи погрози по телефону. Він змінив номер телефону, однак через деякий час помітив, що підозрілі особи за ним слідкують. Через деякий час його зупинили невідомі особи, пред`явивши якісь документи, та вимагали віддати наукові розробки. За його словами, зацікавленість з боку влади до проекту викликана його екологічною перевагою та фінансовою перспективністю. Незважаючи на такий тиск, позивач відмовився їх передати, пояснивши тим, що всі документи знищив. Після невдалих спроб отримати інформацію безпосередньо від позивача, невідомі люди стали погрожувати його дівчині, у якої запитували, що вона знає про його наукові напрацювання. Також позивач помітив, що в його кімнаті в гуртожитку проведений несанкціонований обшук. Наприкінці червня 2019 року позивач захистив диплом на відмінно, а наступного дня його затримали правоохоронці після виходу з гуртожитку. В ході, зокрема, першої співбесіди позивач стверджує, під час перебування в ІТТ його продовжували бити та застосовувати тортури, а після переведення до СІЗО правоохоронці не переставали цікавитися проектом та не припиняли фізичного знущання, що призвело до значного погіршення стану його здоров`я. Через 8 місяців перебування в слідчому ізоляторі, йому змінили запобіжний захід тримання під вартою на домашній арешт. Що стосується матеріалів кримінальної справи та судових рішень, він повідомив, що всі процесуальні документи були у адвоката. Але він не взяв їх з собою чи не зробив їх копії, хоч і визнає, що у нього була така можливість, тому що не міг припустити, що такі документи можуть знадобитися (протокол співбесіди від 03.12.2020). А зараз він не може звернутися до адвоката, не може попросити батьків це зробити, щоб не наражати їх на небезпеку. Вважаючи, що вичерпав усі законні можливості свого захисту у суді та не варто очікувати законного рішення за його справою, зрізав браслет, звернувся до свого знайомого, який на автомобілі відвіз його в Брянську область, де він пішки незаконно перетнув кордон України та після перевірки документів співробітниками Служби безпеки України в Сумській області позивача направили до підрозділу Державної прикордонної служби України в Сумській області. Відтак, позивач вважає, що органи влади здійснюють тиск на слідство, сторону обвинувачення та судову систему, внаслідок чого порушуються його права як людини, громадянина та особистості та він не має можливості себе захистити, як це передбачено законодавством. Особиста зацікавленість політичних структур у результатах судового процесу безпосередньо загрожує його життю та здоров`ю. Він вважає, що в разі повернення до країни громадянської належності стосовно нього будуть продовжені репресії через його незгоду з політикою держави та засоби захисту права на інтелектуальну власність, дотримання прав людини. Колегія суддів зазначає, що відповідно п.80 розділу "В" глави ІІ частини І Керівництва УВКБ ООН, наявність інших, ніж провладні, політичних переконань, само по собі не є підставою для звернення за міжнародним захистом. Заявник має довести, що у нього є достатні підстави для побоювання стати жертвою переслідування за свої переконання. Це означає, що заявник є носієм переконань, які неприйнятні владі, оскільки він критикує її політику та методи. Це означає також, що ці погляди дійшли до відома влади та приписуються заявнику. Під час прийняття рішення, проведення співбесід, відповідачем зібрано інформацію по країні походження, та встановлено, що матеріальний елемент заяви в частині існування фактів порушення прав громадян Російської Федерації через їх політичні переконання, в тому числі під час досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ, може бути правдоподібним. Однак, як встановлено з дослідженого протоколу співбесіди від 05.10.2020 позивач вказує, що не приймав участі в заходах, що пов`язані з політикою. Повідомляє, що не хотів бути політиком чи державним службовцем. В будь-яких акціях протесту на території Російської Федерації він не приймав, про свої погляди відносно політики публічно не заявляв. Лише висловлював невдоволення щодо ведення сільського господарства, проте це не мало жодних наслідків стосовно нього. Відтак, в ході розгляду справи, не знайшов своє підтвердження факт висловлення позивачем певних політичних поглядів в країні його громадянської належності або ж поширення думок, які не сприймаються діючою російською владою, що могло призвести до його переслідування з боку державних суб`єктів. Позивачем надані документи, які за його поясненнями, перебуваючи в Росії він зберіг на комп`ютері своїх батьків, а саме: копію листа департаменту рослинництва, механізації, хімізації і захисту рослин Міністерства сільського господарства Російської Федерації без № та дати реєстрації, зі змісту якого встановлено, що це відповідь на звернення позивача, в якому викладена інформація про розвиток галузі вітчизняного промислового коноплярства; - характеристики на ім`я позивача за підписом директора МАОУ СОШ № 5, директора ТОВ "Майстерня регіонального туризму", сусідів за місцем проживання в м. Стара Русса, Міністра сільського господарства Новгородської області, за якими позивач характеризується позитивно; - лист Адміністрації президента РФ від 14.05.2020 № А26-18-50794191 у відповідь на звернення позивача, зі змісту якого встановлено, що позивач звертається з приводу перевірки законності та обґрунтованості судових актів та роз`яснено, що така перевірка може здійснюватися лише в порядку апеляційного, касаційного або наглядового судочинства; - лист апарату уряду РФ від 22.05.2020 № И-69669, в якому повідомляється, що звернення позивача направлено на розгляд до Федеральної служби виконання покарань Міністерство сільського господарства; - лист Адміністрації президента РФ від 06.07.2020 № А26-16-75293591 у відповідь на звернення позивача, зі змісту якого встановлено, що позивач звертається стосовно вирішення питань, пов`язаних з процесуальною діяльністю судів. Зазначено, що для таких питань передбачений інший порядок оскарження, встановлений процесуальним законодавством (а.с.116зворот, а.с.220); - лист Медико-санітарної частини № 53 Федеральної служби виконання покарань від 06.07.2020 №54/53-828 на адресу начальника ФКУ СІЗО-1 УФСИН Росії по Новгородській області, в якому зазначено, що позивач 22.06.2019 оглянутий фельдшером філіалу "Медична частина №4" ФКУЗ МСЧ - 53 ФСИН Росії щодо діагнозу - міопатія. У період з 22.06.2019 по 01.07.2020 він зі скаргами на патологію органів зору до філіалу "Медична частина № 4 ФКУЗ МСЧ - 53 ФСИН Росії" не звертався. Однак, у наданих доказах також відсутня інформація, яка б підтверджувала існування політичного переслідування позивача. Враховуючи вимоги п.п.5,6 Керівних положень УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16 грудня 1998 року, які зазначені вище, щодо розділення обов`язку підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи, міграційним органом проведено моніторинг відкритих інформаційних джерел, в тому числі, " Фонд Бориса Немцова за свободу". Піврічний огляд політичних репресій в Росії, 06.08.2019 (https://nemtsovfund.org/2019/08/polugodovoj-obzor-politicheskih-repressij/), офіційного сайту Правозахисного Центру "Меморіал" (https://memohrc.org/ru), та встановлено, що вони не містять інформацію про будь-яку політичну діяльність позивача. Однак, вказані ресурси не містили інформацію про політично вмотивовані переслідування саме позивача. Таким чином, доводи позивача з приводу наявності побоювання переслідування його зі сторони влади країни походження з політичних мотивів є необґрунтованими. Що стосується кримінальної справи та судових рішень, як зазначав, позивач, кримінальну справу відносно нього порушили спочатку за зберігання наркотичних речовин, а потім перекваліфікували на замах на збут. Дійсно відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення встановлено, що на офіційному сайті Новгородського районного суду міститься інформація, що відносно позивача розглядається кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 30 ч.3, ст. 228.1 ч.3 п.б КК РФ (замах на незаконний збут, зберігання чи пересилка наркотичних речовин, що здійснено у значних розмірах). Своє рішення просити захисту в Україні позивач мотивує, крім іншого тим, що сторона обвинувачення запросила 12 років суворого режиму, суд та прокурор заодно, всі його заяви не дали жодних результатів, у той же час, слід зазначити, що даний термін покарання заявлений в межах санкції статті, за якою обвинувачується позивач. Тобто у ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не встановлено, що можливий вирок суду може передбачати застосування надмірного покарання за скоєний позивачем злочин, а ризик можливого покарання позивача у країні громадянської належності не перевищує загального ризику покарання, яке застосовується в Російській Федерації за подібні правопорушення. Окремо, колегія суддів зазначає, що під час розгляду кримінальної справи, позивачу забезпечено реалізацію його права на захист, що вплинуло і на зміну запобіжного заходу - з тримання під вартою на домашній арешт. Позивач в ході співбесід зазначав про те, що кримінальна справа є сфальсифікованою, оскільки влада зацікавилась науковим проектом, пов`язаного з зовсім не вивченою в Росії культурою - конопля, що викликано екологічною перевагою та фінансовою перспективністю. Водночас, позивачем не надано ні відповідачу, ні суду доказів наявності свого наукового проекту ані в паперовому вигляді, ані в електронному. Під час співбесід ОСОБА_1 , зазначав, що даний проект він знищив, хоча стверджував про важливість проекту. Крім того, під час співбесід ОСОБА_1 не назвав імена представників обласної Думи, яким презентував свій проект, хто йому телефонував з погрозами він також не вказав. Назвати осіб, які з ним спілкувалися з приводу його проекту, не зміг, але вважає, що це були правоохоронці. При цьому, під час проведеної співбесіди 03.12.2020 позивач надавав суперечливі твердження щодо прийняття рішення про виїзд з Російської Федерації. Так, зокрема, під час співбесіди позивач зазначав, що він прийняв кінцеве рішення щодо виїзду з Росії в передостанній день перед виїздом. Позивач також вказував, що перебуваючи в Росії, вивчав питання про відповідальність і можливості отримання захисту після нелегального перетину кордону і що спочатку хотів просити захист в іншій країні. У той же час в ході цієї ж співбесід вказав, що країну він залишив швидко і спонтанно, у зв`язку з чим він і не зробив копій з кримінальної справи. Однак, міграційним органом досліджена інформація з офіційного сайту Новгородського районного суду та з`ясовано, що останнє засідання перед тим, як позивач перетнув кордон України, було 11.09.2020, а 21.09.2020 провадження було зупинено, оскільки підсудний переховується. Тобто у позивача було близько 10 діб для того, щоб отримати необхідні документи. При цьому в ході співбесід ОСОБА_1 підтвердив, що займаючись проектом усвідомлював, що зберігання коноплі за законодавством Російської Федерації є незаконним, за що може настати кримінальна відповідальність, але легковажно розраховував, що за свої дії зможе отримати максимум умовний термін. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів не приймає доводи позивача щодо фальсифікації відносно нього кримінальної справи. Відповідно до пункту 56 розділу "В" глави ІІ частини І Керівництва УВКБ ООН, переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Біженець, це не особа, що переховується від покарання (п.56). Таким чином, факт порушення відносно позивача кримінальної справи, враховуючи вищевикладене, не підтверджує наявність політичної складової його затримання та кримінального переслідування, у зв`язку з вчиненням порушення законодавства країни громадянської належності та не може розцінюватись як переслідування за політичними мотивами. Отже, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги встановлені протиріччя та непослідовності в твердженнях позивача, в тому числі щодо його активної політичної позиції, досліджуючи докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про не підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача стати жертвою кримінального переслідування за його політичними переконаннями, та не підтверджено наявність обґрунтованих побоювань у позивача, в разі повернення до РФ, зазнати переслідування владою країни громадянської належності за конвенційними ознаками. Також позивач у ході співбесіди (а.с.114) на запитання "Яким саме актів переслідування побоюєтесь зазнати у випадку повернення до РФ?", зазначав, що боїться повну втрату зору, дієздатності, але головне є загроза його життю, враховуючи факти його побиття. Разом з тим, щодо застосування до позивача тортур під час його перебування в ІТТ та СІЗО, колегія суддів зазначає, що виходячи із тлумачення п.13 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу. Вказані приписи узгоджуються з нормами ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.15 Глави V Директива Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року. Так, стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Директива Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року у статті 15 глави V визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі:(а) смертна кара або приведення її у виконання; (Ь) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання позивача в країні походження та (с) серйозна і індивідуальна загроза життю або особистості цивільних осіб з причин повального насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту. Таким чином, якщо повернення до країни походження вважається таким, що може порушувати статтю 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до країни походження, може вважатися такою, що потребує додаткового захисту. При цьому, йдеться перш за все про суттєвість та індивідуальність загроз життю чи здоров`ю від певних обставин та наявності загрози життю, безпеці чи свободі позивача, оскільки вони є похідними від вказаних обставин: загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. При цьому, стверджуючи про побиття та фізичне насильство, позивач у своїх поясненнях був непослідовним. Так, під час співбесіди 05.10.2020 ОСОБА_1 стверджував, що коли він влітку 2019 року виходив з гуртожитку, правоохоронці наділи на нього наручники, заштовхнули до машини та почали бити. Йому погрожували, що в разі, якщо він не буде грати за їх правилами, то посадять до в`язниці. Також він стверджував, що в ITT його допитували вночі, били, і навіть катували. Однак на співбесіді від 13.01.2021 він спочатку повідомив, що зазнав фізичного впливу під час затримання, а також і після, який полягав у побитті. На уточнююче запитання, коли відбувалося побиття, повідомив, що його били упродовж деякого часу в оперативній машині після затримання. А в ITT був більше психологічний тиск, але ударів не було. Він запевнив, що інших форм насилля під час затримання та перебування в ITT не зазнавав. І лише на уточнююче запитання щодо його тверджень стосовно того, що "його били, можна сказати, катували", він заявив, що під катуванням мав на увазі побиття упродовж тривалого часу, яке відбувалося в оперативній машині, де він провів близько години після затримання. Потім ще додав, що йому закидали руки в наручниках за сидіння, яке відсували, після чого у нього довго залишалися сліди на зап`ястях від наручників. Також позивач спочатку заявив, що його помістили до СІЗО, де продовжували цікавитися проектом та бити. А згодом (протокол співбесіди від 13.01.2021) пояснив, що в СІЗО йому теж погрожували і здійснювали фізичний тиск, "але не били, звичайно. Штовхали, але можна сказати і били, але не так сильно". Відповідно до протоколу співбесіди від 13.01.2021 на запитання, чому він не звертався зі скаргами на дії поліції пояснив, що на його тілі не було явних слідів фізичних ушкоджень: синців, саден тощо та він переживав за своїх близьких, щоб їм не нашкодити. При цьому, позивачем будь-яких доказів застосування до нього фізичного насильства не надано. Про вказані факти застосування до нього сили чи фізичного насильства позивач не повідомляв і під час звернення з заявою про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, він не зміг пояснити, чому не вказав у заяві такі важливі факти (протокол співбесіди від 13.01.2021). Також, як вбачається з протоколів співбесід, назвати прізвища оперативних співробітників, які застосовували до позивача фізичну силу під час затримання, знаходження в ITT та СІЗО, ОСОБА_1 не зміг. На підтвердження фізичного насильства та нелюдського поводження позивач та його представник вказують на те, що перебуваючи в СІЗО близько 8 місяців, ОСОБА_5 не надавалась медична допомога, хоча в нього є проблеми з зором. Водночас, варто відмітити, що проблеми із зором позивач мав і раніше, через що не призивався для проходження строкової військової служби, про що зазначив у співбесіді 03.12.2020 (а.с.147зворот). Разом з тим, відповідно до листа, наданого самим же позивачем, ОСОБА_5 в період з 22.06.2019 по 01.07.2020 зі скаргами на патологію органів зору не звертався, хоча зі слів позивача його звільнили з СІЗО через 8 місяців після затримання в червні 2019р. Після того, як було прийнято рішення про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, він лише намагався потрапити до окуліста та здати аналіз крові, але через карантин візит до лікарів відклався. Окремо варто зазначити, що на території Російської Федерації діють неурядові правозахисні організації, які надають допомогу тим, хто постраждав від тортур і фізичного насильства, що було з`ясовано міграційним органом при прийнятті оскаржуваного рішення (а.с.107-108). В Новгороді та на іншій території таку допомогу надає організація під назвою "Комітет проти тортур" (сайт: https://pytkam.net). Також правозахисну діяльність здійснюють наступні організації: Комітет "За цивільні права" (сайт: http://zagr.org/): Фонд "Громадський вердикт" (сайт: https://риblicverdict.ru/): "Росія без тортур" (сайт: http://antipytki.ru/); Центр сприяння реформі кримінального правосуддя "Тюрма і воля" (сайт: http://www.prison.org/); Правозахисний центр "Меморіал" (сайт: https://memohrc.org/ru). (джерело: лист МЗС України від 10.10.2019 №71/ВКЗ/16-500-63471). Інформаційний ресурс "ОВД - інфо" є незалежним проектом щодо політичних переслідувань в Росії і за допомогою "гарячої лінії" збирає інформацію про випадки політичного тиску, застосування тортур тощо (https://ovdinfo.org/). Як стверджував позивач під час бесіди 13.01.2021, опинившись під домашнім арештом, він отримав доступ до інформації правового характеру та намагався себе захистити в правовому полі, але про існування та діяльність таких організацій, інформація про які є відкритому доступі, не знав та не цікавився. Позивач під час звернення за захистом не повідомив про побоювання зазнати серйозної шкоди у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження у разі повернення до країни громадянської належності. В ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, не підтверджено наявність загрози серйозної шкоди у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання саме позивачу, внаслідок таких порушень прав людини в РФ. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 по справі № 480/2286/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц Судді(підпис) (підпис) Л.В. Курило С.С. Рєзнікова Повний текст постанови складено 22.11.2021 року