Постанова 4801 № 127/22147/19

Справа № 127/22147/19 Провадження № 22-ц/801/2057/2021 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 рокуСправа № 127/22147/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Панасюка О.С., Стадника І.М. з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №127/22147/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спільному майні, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кугутюка Олександра Васильовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Медяної Ю.В., ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спільному майні. В позовній заяві зазначено, що 10.09.2015 р. між позивачем та ОСОБА_4 укладено шлюб. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області 26.09.2018 р. шлюб між подружжям розірвано. Під час шлюбу позивачем та ОСОБА_4 квартира за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. На даний час у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 у Першій вінницькій державній нотаріальній конторі відкрита спадкова справа №63870327. Спадкоємцями, які подали заяви про вступ у спадщину, є малолітній син спадкодавця та позивача ОСОБА_3 та мати спадкодавця ОСОБА_2 . З метою захисту своїх майнових прав, а також законних прав та інтересів малолітнього сина, позивач звернулася до суду з даним позовом та просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , а також стягнути із відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1445 грн. 18 коп. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2021 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1445 грн. 18 коп. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира набута у власність ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Когутюк Олександр Васильович подав апеляційну скаргу. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що ОСОБА_4 було придбано квартиру АДРЕСА_3 за власні кошти., які не були спільно набутими піл час шлюбу, а були ним отримані від продажу дошлюбного майна., даний факт був проігнорований судом першої інстанції під час ухвалення рішення. 18 жовтня 2021 року на адресу Вінницького апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції постановлено відповідно до чинного законодавства, є законним та обґрунтованим. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Кугутюк О.В. апеляційну скаргу підтримав, і дав пояснення аналогічним викладеним в апеляційній скарзі. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін. Колегія суддів перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає. Так, по справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 10.09.2015 року до 26.09.2018 року, що підтверджується заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26.09.2018 у справі №127/7654/18. (а.с. 17) У шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 16) Відповідно до довідки № 294 від 08.10.2019, виданої ТОВ "Барлінек-інвест", ОСОБА_1 з 06.03.2009 по даний час працює у ТОВ "Барлінек-інвест" на посаді агент з митного оформлення. (а.с. 115) Згідно із відомостями з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків позивач ОСОБА_1 з 1 кварталу 2009 року по 4 квартал 2016 року отримувала доходи з таких джерел, як ТУ ДСАУ в Вінницькій області та ТОВ "Барлінек-інвест". Як вбачається з довідки виданої управлінням соціального захисту населення Вінницької міської ради № 3568 від 30.09.2019, позивач з 02.2016 по 02.2019 отримала 41280 грн. щомісячної одноразової допомоги при народженні дитини. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №84665225 від 10.04.2017 р., право власності на квартиру АДРЕСА_2 , 06.04.2017 р. зареєстровано за ОСОБА_4 . Підстава для виникнення права власності: договір про сплату пайових внесків у ЖБК «Буковина 2», серія та номер: 22/2, виданий 22.07.2016, а також додаткова угода №1 до договору про сплату пайових внесків у ОК «ЖБК Буковина 2» №22/2 від 22.07.2016 та додаткова угода до договору про сплату пайових внесків у ОК "ЖБК Буковина 2" №40\2 від 06.08.2016. (а.с.14-15) ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Чеської Республіки, зареєстрованого в книзі реєстрації актів про смерть відділу РАГС Міської адміністрації Чеська Ліпа, район Чеська Ліпа, в томі 20, рік - 2019, на сторінці 134 за номером 41. (а.с. 103) Відповідно до акту прийому-передачі квартири від 20.12.2013 р. ЗАТ «Моноліт» в якості продавця передав, а ОСОБА_4 як покупець прийняв в користування квартиру в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 56) 19.08.2014 покупець ОСОБА_4 прийняв у власність (купив) однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . Продаж вчинено за 2827481 російський рублів 48 копійок, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири № 3846-27052014 від 19.08.2014 (а.с. 57) 08.06.2016 ОСОБА_4 відчужив квартиру за адресою: АДРЕСА_4 за ціною 3400000 російський рублів, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 08.06.2016 р. та передавальним актом від 08.06.2016 р. (а.с. 60-61) Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 07.03.2019 р. заведено спадкову №152/2019 щодо майна померлого ОСОБА_4 (а.с. 94-110) Із листа Державної митної служби України №08-3/30-04/8.19/9663 від 13.08.2020 вбачається, що згідно з базами Держмитслужби інформація щодо декларування валютних цінностей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_1 у період з 01.05.2016 р. по 31.12.2016 р. не виявлена. Дані щодо протоколів про порушення митних правил на гр. ОСОБА_4 відсутні. (а.с. 227) Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 396/746/16-ц. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За правилами ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частина 3 ст. 368 ЦК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Способи та порядок поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються статтею 71 СК України і сутність такого поділу полягає у тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі. Відповідно до ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Пунктами 22, 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено судам, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири та транспортні засоби тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Отже, для вирішення спору, який виник між сторонами, суду необхідно з`ясувати обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати джерело і час його придбання. Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки стороною позивача доведено обставини, на які вона посилається у позовній заяві, а стороною відповідача вони не спростовані. Доводи відповідача про те, що спірна квартира придбана за особисті кошти її покійного сина, які останній отримав від продажу квартири у м. Лобня, Московської області є непереконливими виходячи з наступного. Як було зазначено вище, діючим законодавством України допускається визнання особистою приватною власністю дружини, чоловіка майна, набутого нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто. Відповідачем не надано доказів підтвердження факту купівлі спірної квартири покійним сином ОСОБА_4 саме за кошти отримані від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Отже, аналізуючи у сукупності всі досліджені в судовому засіданні докази, відповідачем ніяким чином не спростовано той факт, що квартира АДРЕСА_2 була придбана під час шлюбу подружжя, за їх спільні кошти, тобто є їх спільним сумісним майном. Згідно ст. 70 ч. 1 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружина та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Належні, допустимі докази того, що між позивачем та померлим ОСОБА_4 існував будь-який шлюбний договір чи будь-яка домовленість відносно спірного майна відсутні. Статтями 60, частиною першою статті 70, СК України визначено порядок поділу майна подружжя. Таким чином, позивачу відповідно до вищевказаних норм законодавства належить право власності на 1/2 частину вказаної квартири. Отже, враховуючи, що спірна квартира набута у власність ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2 . Враховуючи викладене та взявши до уваги те, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, та такими, що підлягають до задоволення. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норма процесуального права, підстав для його скасування немає. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. Керуючись 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргупредставника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кугутюка Олександра Васильовича залишити без задоволення Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: О.С. Панасюк І.М. Стадник