Постанова 4801 № 127/16076/21

Справа № 127/16076/21 Провадження № 22-ц/801/2370/2021, №22-ц/801/2221/2021 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т.П. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2021 рокуСправа № 127/16076/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Моторне (транспортне) страхове бюро України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційними скаргами Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2021 року та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2021 року, ухвалені у складі судді Іщук Т.П., в залі суду, встановив: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1, близько 18 години 00 хвилин в м. Вінниці по вул. Андрія Первозванного водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Audi А6», д.н.з. НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 .. В результаті зазначеної ДТП пішохід ОСОБА_3 від отриманих травм померла. 28 вересня 2020 року по факту ДТП було внесено відомості до ЄРДР за №12020020000000344, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Постановою слідчого відділу СУ ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Дикого М.М. від 30 жовтня 2020 року вищевказане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Позивач є сином загиблої ОСОБА_3 .. На дату скоєння пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 застрахована не була. 29 листопада 2020 року ОСОБА_1 через свого представника подав до МТСБУ повідомлення про ДТП та звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування, надавши документи, що підтверджують витрати на поховання на суму 15 900 грн. 27 січня 2021 року ОСОБА_1 також подав до МТСБУ заяву про долучення документів для виплати страхового відшкодування, а саме надав оригінал довідки про ДТП №3020273424909604 від 08 грудня 2020 року. Однак, листом №3-01-б/4883 від 11 лютого 2021 року позивачу відмовлено у виплаті відшкодування з фонду захисту потерпілих у зв`язку з тим, що в матеріалах справи МТСБУ наявні копії документів, що підтверджують добровільне відшкодування ОСОБА_2 шкоди позивачу. 19 квітня 2021 року позивачем до МТСБУ подано його пояснення щодо отриманих коштів на картковий рахунок, однак МТСБУ листом №3-01-а/17180 від 14 травня 2021 року повідомлено позивача про відсутність правових підстав для відшкодування заподіяної шкоди та для перегляду раніше прийнятого рішення. На думку позивача, вказане рішення МТСБУ суперечить вимогам чинного законодавства України. З урахуванням наведеного позивач звернувся в суд з даним позовом у якому просив стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 15 900 грн страхового відшкодування витрат на поховання. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 15 900 грн страхового відшкодування витрат на поховання. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь держави 908 грн судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє володільця транспортного засобу/його страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Також зазначено, що на момент скоєння ДТП водій не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, МТСБУ подано апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2021 року у якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним, ухваленим за неповного з`ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального права. Зокрема, у апеляційній скарзі зазначено, що позивачем приховано від суду взаєморозрахунки із заподіювачем шкоди, оскільки ОСОБА_2 відшкодував ОСОБА_3 матеріальні збитки пов`язані із витратами на поховання у розмірі 10 000 грн, що підтверджується банківськими квитанціями, а тому має місце подвійне відшкодування шкоди, що суперечить поняттю «відшкодування» цивільного законодавства. Також у апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 не доведено витрати на суму 2 100 грн, так як товарний чек №б/н від 30.09.2020 на вказану суму не є розрахунковим документом відповідно до вимог закону. При цьому, позивачем не було укладено письмового договору на послуги зі зберігання тіла померлої ОСОБА_3 до поховання. В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. 17 вересня 2021 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено додаткове рішення яким стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 10 500 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що витрати понесені у зв`язку із розглядом даної справи є фактичними, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, неминучими (у зв`язку із виконанням умов договору про правову допомогу), розмір останніх є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, докази про їх неспівмірність відсутні, відповідачем клопотання про їх неспівмірність не заявлялося. Не погодившись із додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2021 року, МТСБУ подано апеляційну скаргу, у якій останнє посилається на відсутність доказу оплати послуг адвоката; відсутність у справі попереднього розрахунку витрат на послуги адвоката, а також на те, що заявником було заявлено вартість послуг адвоката при розгляді справи в суді першої інстанції до 10 000 грн, проте стягнуто 10 500 грн. У даній апеляційній скарзі відповідач просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні вказаної вимоги відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення представник позивача просить залишити додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2021 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відзив від третьої особи на апеляційні скарги впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1, близько 18 години 00 хвилин, в м. Вінниці по вул. Андрія Первозванного водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Audi А6», д.н.з. НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . В результаті зазначеної ДТП пішохід ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, які стали причиною її смерті. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 8). Володільцем джерела підвищеної небезпеки є водій ОСОБА_2 . На момент пригоди відповідальність водія автомобіля «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована не була. 28 вересня 2020 року по факту дорожньо-транспортної пригоди було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020020000000344, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Постановою слідчого відділу СУ ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Дикого М.М. від 30 жовтня 2020 року вищевказане кримінальне провадження закрите у зв`язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Позивач по справі, є сином померлої ОСОБА_3 організував похорони останньої та взяв на себе витрати на поховання. Так, позивач поніс витрати на ритуальні послуги та пов`язані з ними дії (труна, автокатафалк, автобус супроводження, хрест, вінки, носії, доставка належної атрибути та інше) на суму 13 800 грн, що підтверджується договором - замовленням 2809-0110 від 30 вересня 2020 року з додатком, укладеним з ФОП ОСОБА_4 (РП «Вічна пам`ять»), товарним чеком від 01 жовтня 2020 року, квитанцією до прибуткового касового ордеру №5 від 30 вересня 2020 року, довідкою ФОП ОСОБА_4 від 04 жовтня 2020 року. Крім того, позивач поніс витрати, пов`язані з зберіганням та підготовкою тіла загиблої на суму 2 100 грн, про що свідчить товарний чек від 30 вересня 2020 року. Загалом позивачем було понесено витрати на поховання у розмірі 15 900 грн. 29 листопада 2020 року ОСОБА_1 через свого представника подав до МТСБУ повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та звернувся з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, надавши документи, що підтверджують витрати на поховання, а саме: копію договору-замовлення від 30 вересня 2020 року, оригінал квитанції до ПКО №5 від 30 жовтня 2020 року ФОП ОСОБА_4 на суму 13 800 грн, копію свідоцтва про реєстрацію ФОП ОСОБА_4 , оригінал квитанції до ПКО №б/н від 30 вересня 2020 року ФОП ОСОБА_5 на суму 2 100 грн та товарний чек від 30 вересня 2020 року, копію виписки з ЄДРЮОФОПГФ щодо ФОП ОСОБА_5 27 січня 2021 року ОСОБА_1 також подав до МТСБУ заяву про долучення документів для виплати страхового відшкодування, а саме надав оригінал довідки про ДТП №3020273424909604 від 08 грудня 2020 року. Листом №3-01-б/4883 від 11 лютого 2021 року позивачу відмовлено у виплаті відшкодування з фонду захисту потерпілих у зв`язку з тим, що в матеріалах справи МТСБУ наявні копії документів, що підтверджують добровільне відшкодування ОСОБА_2 шкоди позивачу. 19 квітня 2021 року до МТСБУ подано пояснення ОСОБА_1 щодо отриманих коштів на картковий рахунок зі змісту якого слідує, що 30 вересня 2020 року на картковий рахунок останнього було перераховано кошти в сумі 10 000 грн від невідомої особи, однак водій ОСОБА_2 до вказаного платежу жодного відношення не має, в підтвердження викладених обставин до вказаних пояснень додано виписку АТ КБ «Приватбанк» №HD1RS9E1JDPQS407 від 06 квітня 2021 року. Листом №3-01-а/17180 від 14 травня 2021 року МТСБУ повідомлено позивача про відсутність правових підстав для відшкодування заподіяної шкоди та підстав для перегляду раніше прийнятого рішення. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). В абз. 1 п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Статтею 1201 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спрямований на регулювання відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Статтею 6 цього Закону визначено поняття страхового випадку, яким є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно з пунктом 22.1. статті 22 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до статті 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. В пункті 41.1. а) статті 41 Закону закріплено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Відповідно до пункту 27.4. статті 27 Закону страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Статтею 1 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено, що поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб`єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого; забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об`єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих; надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності. Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на момент скоєння ДТП, водій не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази і вимоги закону, що регулюють дані правовідносини, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є правильним і справедливим. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем приховано від суду взаєморозрахунки із заподіювачем шкоди, оскільки ОСОБА_2 відшкодував ОСОБА_1 матеріальні збитки пов`язані із витратами на поховання у розмірі 10 000 грн, що підтверджується банківськими квитанціями, а тому має місце подвійне відшкодування шкоди, що суперечить поняттю «відшкодування» цивільного законодавства, то вказані доводи судом до уваги не приймаються, оскільки із квитанції на яку посилається скаржник не вбачається хто є платником вказаної суми та не зазначено призначення платежу, а відтак доводи скаржника в цій частині є безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що особою у якої виникла цивільно - правова відповідальність перед ОСОБА_1 являється ОСОБА_2 , оскільки саме він керував автомобілем під час скоєного наїзду на пішохода ОСОБА_3 , спростовуються пунктом 41.1. а) статті 41 Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яким закріплено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Посилання скаржника на ту обставину, що позивачем не доведено витрати на суму 2 100 грн, так як товарний чек №б/н від 30.09.2020 на вказану суму не є розрахунковим документом відповідно до вимог закону, судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне. Відповідно до статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну. У пункті 15 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зазначено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані, зокрема, надавати в паперовій та/або електронній формі покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший розрахунковий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів". За змістом пункту 7 частини першої ЗУ «Про захист прав споживачів» договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами. Аналогічного висновку щодо визнання товарного чеку розрахунковим документом, який підтверджує факт продажу товару, дійшов Верховний Суд України у постанові від 26 лютого 2019 року по справі №820/12016/15. Отже, на підставі викладеного вище, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що товарний чек є належним доказом, понесених позивачем витрат. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на наведені обставини, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Крім того, безпідставними є доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2021 року щодо стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь позивача судових витрат з отримання правничої допомоги. Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заяву про компенсацію витрат на правничу допомогу було подано у визначений законом строк. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц). Задовольняючи заяву позивача та стягуючи на його користь із відповідача 10 500 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних ним робіт, їх вартість, з чим також погоджується колегія суддів. Апеляційний суд враховує, що при розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, при цьому саме на останнього покладається обов`язок доведення неспівмірності таких витрат. Розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу не спростовано відповідачем і при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Витрати на професійну правничу допомогу в присудженому судом розмірі (10 500 грн) є співмірними зі складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстав для зменшення розміру суми цих витрат у суду немає. Аргументи апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення. Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга МТСБУ на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2021 року не підлягає задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційні скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В. В. Оніщук Судді: С. К. Медвецький С. Г. Копаничук