Постанова Київський апеляційний суд № 754/12385/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Саламон О.Б. Єдиний унікальний номер справи № 754/12385/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12336/2021 ПОСТАНОВА Іменем України 18 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Верланова С.М., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2021 року та на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації у порядку поділу спільного майна подружжя, встановив: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 04 березня 1994 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який 14 липня 2020 року розірвано. За час спільного проживання подружжям було набуто майно, зокрема: автомобіль марки КІА, моделі CERATO, 2011 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , орієнтовна вартість якого складає 260 565, 46 грн. Позивач вказував, що 21 липня 2020 року ОСОБА_2 здійснила відчуження даного автомобіля на користь третьої особи без його згоди на таке відчуження та не відшкодувавши йому половину вартості проданого автомобіля. На підставі викладеного та з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію у частині Ѕ вартості автомобіля у розмірі 134 870 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правову допомогу у розмірі 10 802,83 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в порядку поділу спільного майна подружжя Ѕ вартості автомобіля «KIA», моделі CERATO, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 у розмірі 69 100 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн та витрати на правову допомогу у розмірі - 9 500 грн. У задоволенні інших вимог позову відмовлено. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2021 року частково задоволено заяву представниці відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Поліщук С.Ю. про розподіл судових витрат. Ухвалено по цивільній справі № 754/12385/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації у порядку поділу спільного майна подружжя, додаткове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 9 105,89 грн. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено. Не погоджуючись із такими рішенням та ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Також просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2021 року та стягнути з відповідачки на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 871,75 грн. У апеляційній скарзі стверджує, що не надавав згоду на продаж спірного автомобіля, а наявна у матеріалах справи довіреність не є належним доказом на підтвердження його згоди. Зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є недійсним, тому не може вважатися допустимим доказом. Посилається на те, що суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального права, відмовив йому у призначенні судової автотоварознавчої експертизи, не надав належну оцінку висновку експерта №1-04/02 від 04 лютого 2021 року, який надав позивач. Вказує, що ухвала суду розподіл судових витрат постановлена з порушенням вимог процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представниця відповідачки - адвокат Поліщук С.Ю. стверджує, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом стягнення грошової компенсації в порядку поділу спільного майна подружжя у розмірі 134 870 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Встановлено, що 04 березня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який 14 липня 2020 року було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданим Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 14 липня 2020 року. За час спільного життя у шлюбі подружжям було набуто спільне майно, зокрема: автомобіль «КІА», моделі CERATO, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , що був зареєстрований за ОСОБА_2 . Згідно зі ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згідно із ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України щодо присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні, який викладено у постанові від 13.01.2016 по справі №6-2925цс15, випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст.364 ЦК України. З урахуванням закріплених в п.6 ст.3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. Судом встановлено, що 21 липня 2020 року ОСОБА_2 відчужила вказаний автомобіль, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 25 жовтня 2020 року, а також відповіддю на адвокатський запит Головного сервісного центру МВС від 26 серпня 2020 року № 31/1063аз автомобіль перебуває у власності іншої особи, а тому позивач має право на грошову компенсацію Ѕ частини вартості спірного транспортного засобу. Вказана обставина не заперечується відповідачкою. Відповідно до Звіту за результатами проведення незалежної оцінки вартості колісного транспортного засобу - легкового автомобіля КІА CERATO, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_2 , сірого кольору, проведеного ТОВ «ЮБС Валюейшн» 21 липня 2020 року, наданого стороною відповідача, ринкова вартість вказаного транспортного засобу станом на дату оцінки, без врахування ПДВ складає 138 200 грн. Даний Звіт про вартість транспортного засобу складений особою, яка включена до Реєстру оцінювачів, на підставі Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений Постановою КМУ від 10.09.2003 року № 1440, Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, Програмного комплексу «DonRest» № 85, Міжнародних стандартів оцінки МСО 2017 та Інструктивного Листа ФДМУ № 10-36-12633 «Щодо оформлення звіту про оцінку майна і висновку про вартість майна» від 09.10.2013. В свою чергу, позивач також надав суду Висновок експерта №1-04/02 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від 04 лютого 2021 року, проведеного Українським центром судових експертиз, відповідно до якого ринкова вартість спірного автомобіля станом на момент проведення експертизи складає 269 740 грн. За результатами проведеного дослідження експертом було встановлено, що дата випуску транспортного засобу КІА CERATO, 28 жовтня 2010, натомість згідно свідоцтва про реєстрацію спірного транспортного засобу, дата його випуску 2011 рік. Позивачем на вирішення проведення автотоварознавчої експертизи, експерту надано лише Лист МВС від 10 вересня 2020 року, в якому вказано vin-код транспортного засобу та невірно вказано дату реєстрації такого транспортного засобу за ОСОБА_2 , що не може вважатися наданням всіх необхідних документів для проведення автотоварознавчої експертизи, оскільки такий Лист містить недостовірну інформацію, і не є документом про реєстрацію транспортного засобу. При цьому, висновок експерта не містить інформації про те, що у експерта були перешкоди в огляді транспортного засобу, або що власник такого транспортного засобу чи інша уповноважена ним особа ухилилась від надання об`єкту на дослідження. У відповідності до п.7.1. Розділу VII «Визначення вартості КТЗ» Наказу Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092 «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» оцінка КТЗ здійснюється переважно із застосуванням бази оцінки, яка відповідає ринковій вартості. За вимогами п.2.3 Розділу IV Наказу Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» при проведенні автотоварознавчої експертизи на дослідження експерту надаються КТЗ (колісний транспортний засіб) та документація, що стосується його реєстрації, матеріали розслідування події, що призвела до матеріальної шкоди, а також документи, у яких зафіксовані інші вихідні дані, необхідні для вирішення поставленого питання. На підставі викладеного суд першої інстанції не взяв до уваги поданий позивачем висновок експерта №1-04/02, оскільки він не стосується предмету доказування і колегія суддів з цим погоджується. Судом також встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір доручення, направлений на створення реальних правових наслідків - на продаж спірного транспортного засобу КІА CERATO 2011 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , в підтвердження чого 26.06.2020 ОСОБА_1 отримав Довіреність за реєстраційним №

817. Після укладення договору доручення, видачі відповідачем Довіреності на позивача, сторони здійснили поділ іншої частини майна та уклали Договір про поділ спільного майна подружжя від 26.06.2020, посвідченого Парфеньок Т.Є., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за р.№819, без включення спірного транспортного засобу до його умов. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем наведено недостатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 134 870 грн. Апеляційний суд також погоджується, що звіт за результатами проведення незалежної оцінки вартості колісного транспортного засобу - легкового автомобіля КІА CERATO, наданий відповідачкою повністю відповідає вимогам законодавства та на підставі зазначеного Звіту з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація в порядку поділу спільного майна подружжя Ѕ вартості спірного автомобіля в розмірі 69 100 грн. Доводи ОСОБА_1 щодо відсутності його згоди на відчуження спірного автомобіля не спростовують висновки суду першої інстанції по суті позовних вимог, оскільки вказана обставина не заперечується обома сторонами спору та не впливає на необхідність відшкодування половини вартості автомобіля його співвласнику. Вимог щодо недійсності договору купівлі-продажу спірного автомобіля ОСОБА_1 не заявляв. Посилання апелянта на невідповідність експертного висновку, наданого відповідачкою, вимогам закону не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи в суду відсутні підстави вважати вказаний висновок недостовірним. Суд першої інстанції надав належну оцінку вказаному висновку. Апеляційна скарга не містить заперечень щодо рішення в частині стягнення судових витрат з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 , тому в цій частині рішення апеляційним судом не переглядається. Разом з цим, у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить, крім іншого, скасувати ухвалу суду першої інстанції щодо стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на правову допомогу. Вказана вимога апелянта також не підлягає задоволенню з таких підстав. Як видно із матеріалів справи, відповідачка у строк, передбачений ч. 8 ст.141 ЦПК України, подала до суду першої інстанції заяву, відповідно до якої просила стягнути з позивача понесені судові витрати у розмірі 64 480,82 грн. Про стягнення судових витрат з позивача, було зазначено представником відповідача і в судових дебатах, надано відповідну заяву та докази понесення таких витрат: - витрати на отримання інформації з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ, витрати на проведення оцінки вартості майна; - витрати на проведення оцінки вартості майна - 2000 грн., що підтверджується договором від 06.10.2020, рахуноком оплати від 07.10.2020, меморіальним ордером від 07.10.2020, актом прийому - передачі робіт від 07.10.2020; - витрати на професійну правничу допомогу (квитанція №В5DB-UT9Y-2L7E від 05.10.2020 р., договором №06-10/20-4О від 06.10.2020 р., рахунок на оплату №01 від 07.10.2020 р., меморіальний ордер №МВ73041835 від 07.10.2020 р., Акт прийому-передачі робіт від 07.10.2020 р., договір про надання правової допомоги №14/1/1-20 від 05.10.2020 р., рахунок на оплату №20 від 05.10.2020 р., меморіальний ордер №МВ74117879 від 05.10.2020 р., рахунок на оплату №22 від 31.03.2021 р, меморіальний ордер №МВ10008692 від 31.03.2021 р, Акт №20 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.03.2021, звіт про надані послуги від 07.06.2021 р. Оскільки позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задоволені частково, суд першої інстанції правильно зазначив, що на позивача слід покласти судові витрати, понесені відповідачем, пропорційно до розміру позовних вимог, в яких було відмовлено. Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Право на правничу допомогу в Україні гарантовано ст.59 Конституції України та ст. 15 ЦПК України. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Верховний Суд в Постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес). Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту. Суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення врахував правову позицію, висловлену у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09 червня 2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт. Зазначена справа не є складною. Дослідивши матеріали справи, а також додані до заяви договір про надання правової допомоги, акт здачі-приймання виконаних робіт та наданих послуг з описом наданих послуг, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу 64 480,82 грн не є співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Визначаючи розмір таких витрат, суд врахував положення ч.4 ст.141 ЦПК України, які передбачають, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Як видно з матеріалів справи, у першій заяві по суті спору відзиві на позов, відповідач в попередньому (орієнтовному) розрахунку вказала, що понести витрати станом на момент подання відзиву складаються з: витрат на отримання інформації з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих т.з. від 05 жовтня 2020 року - 57,82 грн, витрат на проведення оцінки вартості майна - 2 000 грн, витрат на професійну правничу допомогу - 16 615 грн, що в загальному розмірі становить 18 672,82 грн. Оскільки представник позивача не скористався своїм правом заявити клопотання про неспівмірність судових витрат відповідача, як це передбачено ч.5 ст.137 ЦПК України, суд першої інстанції правильно встановив, що їх розмір (18 672,82 грн) відповідає складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг, але заявлена сума в остаточному розрахунку - 64 480,82 грн. є неспівмірною із задоволеними позовними вимогами, а тому з позивача слід стягнути на користь відповідача судові витрати із суми 18 672,82 грн., в розмірі - грошова оцінка позовних вимог, у яких відмовлено 65 770 * понесені відповідачем судові витрати 18 672,82/ціна позову 134 870 (тобто 65 770 *18 672,82/134 870 = 9 105, 89 грн) Дослідивши заяву про розподіл судових витрат та додані до неї документи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що розмір заявлених витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 64 480,82 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеній вище частині. Враховуючи складність справи та виконані роботи, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов правильного висновку про необхідність стягнення понесених витрат у розмірі 9 105,89 грн. Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить жодних посилань на конкретні норми процесуального чи матеріального права, які, на думку позивача, порушив суд першої інстанції, розподіляючи судові витрати. Не встановлено таких порушень і апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування судових рішень. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для їх скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2021 року та ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: С.М. Верланов С.І. Савченко