Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/587/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8519/21 Справа № 205/587/21 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Городничої В.С., суддів Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 01 липня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач - ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ ПриватБанк з метою отримання банківських послуг у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 20 травня 2014 року, згідно з якою відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 28 190,00 гривень. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредиту. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, отже, належним чином зобов`язання за договором не виконав. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 14 грудня 2020 року має заборгованість в загальній сумі 45 949,40 грн, яка складається із наступного: 36 764,89 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. заборгованість за поточним тілом кредиту - 0,00 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 36 764,89 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 9 184,51 грн, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 0,00 грн , нараховано пені - 0,00 грн, нараховано комісії - 0,00 грн. На підставі викладеного банк просив стягнути з відповідача на свою користь вказану вище заборгованість за кредитним договором та судові витрати. Рішенням Ленінський районного суду м.Дніпропетровська від 01 липня 2021 рокув задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази та обставини справи. ОСОБА_1 відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 20 травня 2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої відповідачу було відкрито картковий рахунок та встановлено поточний кредитний ліміт. Встановлено, що відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, з 22.11.2018 року відповідачу було збільшено кредитний ліміт до 28 190,00 грн та 01 червня 2020 року кредитний ліміт було зменшено до 0,00 грн. Суд встановив, що згідно із наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14 грудня 2020 року складає 45 949,40 грн, яка складається із: 36 764,89 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 36 764,89 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 9 184,51 грн заборгованість за простроченими відсотками, 0,00 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625; 0,00 грн нарахована пеня; 0,00 грн нараховано комісії. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та оцінивши надані докази в їх сукупності, виходив з того, що позивач безпідставно нарахував заборгованість за тілом кредиту за рахунок нарахованих відсотків; крім того, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна, який містить в матеріалах справи не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 травня 2014 року, шляхом підписання анкети-заяви, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату відсотків за користування кредитом. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що позичальник особистим підписом засвідчив свою згоду на укладення договору, який складається не лише з анкети-заяви, а також з Умов, Правил та Тарифів надання банківських послуг. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного. Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1-2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 20.05.2014 року розмір процентів за користування кредитом не зазначений. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути відсотки за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20.05.2014 року, посилався на Витяг з Умови та Правила надання банківських послуг, як невід`ємну частину кредитного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 9 184,51 грн, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 20.05.2014 року, оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору. Тому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача заборгованості за простроченими відсотками. Необхідно також зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 20.05.2014 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Однак, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_1 заборгованості за фактично отриманою сумою кредитних коштів. Згідно змісту позовних вимог, заборгованість за тілом кредиту становить 0,00 грн, тобто відсутня. З наданої АТ КБ "ПриватБанк" виписки по рахункам, не вбачається отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором від 20.05.2014 року на суму 36 764,89 грн. Згідно наданого банком розрахунку заборгованості, категорія "заборгованість за простроченим тілом кредиту" (36 764,89 грн) сформована з відсотків, що, відповідно до позиції банку, підлягають погашенню за рахунок кредиту, тобто не є тілом кредиту, що фактично отримане відповідачем. Детально дослідивши зміст наданого банком розрахунку заборгованості, враховуючи, що Умови та Правила відповідачем не підписані, а Анкета-заява не містить умови про фінансування за рахунок кредитних коштів (зарахування до тіла кредиту) заборгованості за процентами, колегія дійшла висновку, що підстави для стягнення з відповідача на користь банка 36 764,89 грн відсутні. Інші доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наявних в матеріалах даної справи. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст.ст. 367,368,374,375,382,384 ЦПК України, колегія суддів- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк - залишити без задоволення. Рішення Ленінський районного суду м.Дніпропетровська від 01 липня 2021 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий В.С.Городнича Судді: О.В.Лаченкова М.Ю.Петешенкова