Постанова 4811 № 450/3032/19

Справа № 450/3032/19 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є. Провадження № 22-ц/811/2459/20 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Крайник Н.П., Приколоти Т.І., за участі секретаря: Савчук Г.В., з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Світлана Тарасівна, про визнання договорів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , у якому просив визнати недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки №№ ННН731181, ННН731182, ННН731183, НОМЕР_1 та витребувати від відповідача ОСОБА_3 на його користь чотири земельні ділянки за кадастровими №№4623683400:01:002:0920;4623683400:01:002:0921;4623683400:01:002:0922;4623683400:01:002:0923, які знаходяться у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області. Позовні вимоги мотивував тим, що 22 грудня 2015 року він набув право власності на земельні ділянки за кадастровими №№ 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922, які знаходяться у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області. 24 грудня 2015 року він набув право власності на земельну ділянку кадастровий № 4623683400:01:002:0923, розташовану в с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області. Надалі 14 вересня 2016 року він отримав будівельні паспорти на вказані земельні ділянки, а 28 вересня 2016 року подав повідомлення про початок виконання будівельних робіт. 05 серпня 2019 року він сформував витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо належних йому ділянок, з якого дізнався, що його право власності на згадані вище земельні ділянки припинено 01 липня 2019 року на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко С.Т. Зазначав, що земельні ділянки відчужені на користь ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу, які визнаються недійсними. Вказував, що він не мав наміру на відчуження земельних ділянок та не вчиняв жодних правочинів, спрямованих на відчуження таких. Повідомив, що земельні ділянки вибули з його власності у зв`язку з укладенням оспорюваних договорів на підставі нікчемних довіреностей від 25 червня 2019 року, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б., його представником у яких виступає ОСОБА_6 . Вказував, що він не уповноважував ОСОБА_6 на вчинення правочинів щодо розпорядження належними йому земельними ділянками, вказані довіреності він не підписував, при їх видачі і нотаріальному посвідченні присутнім не був. Вважав довіреності нікчемними, оформлення яких не породжує для сторін жодних прав та обов`язків. Зазначав, що в подальшому ОСОБА_5 06 липня 2019 року відчужила земельні ділянки кадастрові №№ 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921 на користь ОСОБА_7 , який відчужив їх 30 липня 2019 року на користь ОСОБА_3 . Крім того ОСОБА_5 06 липня 2019 року відчужила земельні ділянка за кадастровими №№ 4623683400:01:002:0922; 4623683400:01:002:0923 на користь ОСОБА_8 , який в подальшому відчужив такі на користь ОСОБА_3 . Відтак, оскільки земельні ділянки вибули з його власності поза його волею, правочини, на підставі яких такі відчужувалися, слід визнати недійсними, а земельні ділянки витребувати у набувачів в порядку віндикації. Враховуючи наведене, просив позовні вимоги задовольнити. Крім того просив стягнути з відповідачів на його користь судові витрати. Зауважив, що судові витрати попередньо становлять 15000 грн. на професійну правничу допомогу, 384 грн. 20 коп. витрат на застосування заходів забезпечення позову, 384 грн. 20 коп. витрат на застосування заходів забезпечення доказів, а також судовий збір за подання позовної заяви до суду. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 серпня 2019 року у справі № 450/2900/19, провадження № 2-з/450/8/19. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на те, що він став одноосібним власником чотирьох земельних ділянок у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області. Зазначає, що від його імені видано ряд довіреностей на ім`я ОСОБА_6 на представництво інтересів з правом розпорядження земельними ділянками, однак звертає увагу на те, що він ніколи не уповноважував ОСОБА_6 на вчинення правочинів щодо розпорядження земельними ділянками, такі довіреності не підписував та не був присутнім при їх нотаріальному посвідченні. Посилається на висновок експертизи № 10/7/195 від 23 березня 2020 року, яким підтверджено, що підписи на довіреностях належать не ОСОБА_1 . Судом не взято до уваги те, що він не отримував жодних коштів згідно договору купівлі-продажу земельних ділянок за спірними договорами. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно посилається на презумпцію правомірності правочину, оскільки наявні в матеріалах справи докази в своїй сукупності підтверджують недійсність оскаржуваних договорів. Зазначає, що належне йому на праві власності майно вибуло поза його волею, тому спірні земельні ділянки підлягають витребуванню в добросовісного набувача відповідно до ст. 388 ЦК України. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заперечення її вимог, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вірно встановлено судом першої інстанції, Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості №№ 176273098, 176274844, 176271059, 176274101 від 05 серпня 2019 року стверджується, що ОСОБА_1 04 грудня 2015 року зареєстрував право власності на земельні ділянки кадастрові №№ 4623683400:01:002:0920; 4623683400:01:002:0921; 4623683400:01:002:0922; які знаходяться у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської, 07 грудня 2015 року зареєстрував право власності на земельну ділянку кадастровий № 4623683400:01:002:0923 у с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області. Крім того, вказаними довідками встановлено, що ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_5 згадані ділянки на підставі договорів купівлі-продажу №№ ННН731181, ННН731182, ННН731183, ННН731184. Так, ОСОБА_5 набула право власності на згадані земельні ділянки 01 липня 2019 року. В подальшому вона 06 липня 2019 року відчужила земельні ділянки кадастрові №№ 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923 на користь ОСОБА_8 , кадастрові №№ 4623683400:01:002:0920, 4623683400:01:002:0921 на користь ОСОБА_7 . Відповідач ОСОБА_3 24 липня 2019 року зареєстрував право власності на земельні ділянки кадастрові №№ 4623683400:01:002:0922, 4623683400:01:002:0923, 30 липня 2019 року зареєстрував право власності на земельні ділянки кадастрові №№ 4623683400:01:002:0920, 4623683400:01:002:0921, розташовані в с. Конопниця Пустомитівського району Львівської області. З витягів з Єдиного реєстру довіреностей №№ 40003304, 40003317, 40003325, 40003327 від 28 серпня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 видав довіреності, посвідчені 25 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б., зареєстровані в реєстрі нотаріальних дій за №№ 367, 368, 369, 370, якими уповноважив ОСОБА_6 на представництво його інтересів та розпорядження земельними ділянками з правом продажу і передоручення повноважень третім особам. Аналогічна інформація вбачається і з зазначених вище довіреностей, копії яких надано представником позивача ОСОБА_9 02 травня 2020 року. Згідно з ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 3 статті 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Пленум Верховного Суду України у п. 5 своєї постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» виклав правову позицію, у якій зауважив, що відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. За ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Частина 1 зазначеної статті встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. При цьому ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, зі змісту якої вбачається, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. ОСОБА_1 в позовній заяві посилався на те, що довіреності, посвідчені 25 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б., зареєстровані в реєстрі нотаріальних дій за №№ 367, 368, 369, 370, які видані на ім`я ОСОБА_6 , є нікчемними у зв`язку з відсутністю його волевиявлення на видачу та підписання таких довіреностей, що підтверджується копією висновку експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 10/7/195 від 23 березня 2020 року, у якому встановлено, що підписи, виконані на згаданих вище довіреностях, вчинені не позивачем. Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що ОСОБА_1 не заявив вимог про визнання таких довіреностей недійсними, у зв`язку з чим презюмується, що вони є правомірними, аналогічно правочинам, вчиненим на їх основі. Суд першої інстанції зазначив, що будь-які докази, зокрема, висновки експерта, не мають для суду заздалегідь встановленої сили, що встановлено ч. 2 ст. 89 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. За ч. 4 ст. 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Відтак, оскільки стороною позивача суду подається копія висновку експерта, експертне дослідження, на підставі якого він складений, здійснено в межах кримінального провадження, такий доказ повинен був бути завірений слідчим, який здійснює досудове розслідування у даному кримінальному провадженні. Крім того, суд правильно звернув увагу на те, що позивач та його представник не подавали до суду клопотань про призначення судової експертизи щодо зазначених вище обставин. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що без визнання недійсним правочину, на підставі якого вчинений оспорюваний правочин, останній не може визнаватися недійсним, оскільки ОСОБА_1 єдиною підставою його недійсності називає нікчемність першого правочину, яка не встановлена належним чином. Статтею 330 ЦК України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. При цьому ч. 1 ст. 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Верховний Суд у своїй постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц виклав правову позицію, у якій вказав, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням. Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем вищезгаданого майна, що позивач визнає у своїй позовній заяві, а підстави, для витребування від нього згаданого вище майна, передбачені ст. 388 ЦК України, відсутні. Крім того, суд врахував, що позивачем не надано суду для ознайомлення оригіналів правовстановлюючих документів, які мали б бути наявні у нього, як у законного власника згаданих вище земельних ділянок, що також викликає сумніви в правовій позиції позивача. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…». Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 липня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 18 листопада 2021 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Крайник Н.П. Приколота Т.І.