Постанова 4824 № 754/16078/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 754/16078/20 Головуючий у суді першої інстанції: Клочко І.В. Номер провадження: 22-ц/824/14330/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: В Деснянський районний суд міста Києва звернулось Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк, позивач, апелянт) із позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 16 листопада 2010 року у розмірі 42 444,22 грн. станом на 28 жовтня 2020 року та судових витрат. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 16 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н. Позивач вказав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Також відповідач на час укладення кредитної угоди дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Посилався на те, що відповідач не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом, розмір якої станом на 28 жовтня 2020 року склав 42 444,22 грн., з яких: 28 489,28 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 28 489,28 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 031,54 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 3 923,40 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України. На підставі викладеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 листопада 2010 року у розмірі 28 489 грн. 28 коп. станом на 28 жовтня 2020 року та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. У задоволенні іншої частини позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та простроченими відсотками, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Відповідач, ОСОБА_1 наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався. За правилами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 42 444,22 грн. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Судом встановлено, що 16 листопада 2010 року ОСОБА_1 заповнив бланк анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів Банку (а.с. 10). За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України. Судом також встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2010 року по тілу кредиту складає 28 489,28 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості (а.с. 3-7), а також випискою по рахунку (а.с. 48-87). Доказів щодо відсутності заборгованості чи її наявність у іншому розмірі відповідач суду не надав. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що фактично отримані позичальником кошти в добровільному порядку не були повернуті, тому вимога щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь банку заборгованості у розмірі 28 489,28 грн. за тілом кредиту. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, тому вимога банку про стягнення зазначених складових заборгованості не підлягає задоволенню. Згідно зі ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 16 листопада 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, в поданому до суду позові обґрунтовує свої вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилаючись крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 листопада 2010 року, на «Умови та Правил надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-Заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком з Умов та Правил надання банківських послуг, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16 листопада 2010 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості вимог банку про стягнення заборгованості за відсотками та штрафами. Однак, суд першої інстанції не врахував того, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом заявлено вимоги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 3 923,40 грн. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Приписами ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Так як сторони у кредитному договорі № б/н від 16 листопада 2010 року не погодили розмір відсотків, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 3 923,40 грн. За таких обставин, апеляційний суд визначає розмір боргу за кредитним договором, який підлягає стягненню у сумі 32 412,68 грн., який включає як тіло кредиту 28 489,28 грн., так і відсотки за користування кредитом нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України - 3 923,40 грн. Доводи апеляційної скарги щодо наявності згоди сторін по розміру відсоткової ставки, оскільки відповідач підписав паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено в тому числі і розмір відсоткової ставки, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Подаючи позов, банк зазначив, що укладений між сторонами договір включає цілий ряд документів, зокрема: «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Підписання відповідачем фрагментарно одного із документів, а не усіх в цілому не є доказом досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов договору, про що вказувалося вище і що суперечить ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чинній на час виникнення спірних правовідносин. Твердження апелянта про помилковість висновків суду щодо відсутності згоди по тарифам банку, оскільки відповідач підписала паспорт споживчого кредиту, у якому зазначено проценти (тарифи), є безпідставними з огляду на наступне. У доданих до позовної заяви аркушах (2 аркуші), які очевидно скаржник вважає паспортом кредиту (така назва відсутня), міститься інформація загального характеру щодо різних кредитних продуктів позивача, яка може бути доказом про ознайомлення споживача із різними умовами, проте ніяким чином не є доказом досягнення між сторонами згоди щодо конкретних умов кредитування. Посилання скаржника на необхідність врахування судової практики Верховного Суду, зокрема у постановах: від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/8, 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18, 02 грудня 2020 року у справі 284/157/20-ц, 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц та інших, згідно яких, непідписання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, безпідставні, оскільки. вони суперечать положенням закону з огляду на наступне. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України, ст.ст.13, 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не позиція, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів чи судової палати КЦС, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих вимог. Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За таких обставин, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» потрібно стягнути 1 605,20 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 2 405,80 грн. - за подачу апеляційної скарги, а всього - 4 013 грн. Керуючись ст.ст. 141, 365, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України та в частині розподілу судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299) заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України у розмірі 3 923 (три тисячі дев`ятсот двадцять три) гривні 40 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 013 (чотири тисячі тринадцять) гривень. В решті заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар