LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824761/21925/20-ц

від 03.11.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року залишити без змін.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/21925/20 Головуючий 1 інстанція - Вовк С.В. Провадження № 22-ц/824/9503/2021 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М. П О С Т А Н О В А іменем України 03 листопада 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді: Суханової Є.М., суддів: Мостової Г.І., Олійника В.І., за участю секретаря: Карпенка В.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ ГОЛД», за участі третіх осіб: приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика Володимира Вікторовича, приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни та Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,- ВСТАНОВИЛА: 21 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, де просив визнати виконавчий напис № 2192, вчинений 24 лютого 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. таким, що не підлягає виконанню, зняти арешт з грошових коштів на банківському рахунку боржника з банківської картки позивача по справі, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 12 липня 2012 року між позивачем та ПАТ «ТЕРРА БАНК» було укладено кредитний договір № 66992, відповідно до умов якого позивачу надано кредит на умовах овердрафту. Обов'язки, покладені цим кредитним договором, у зв'язку з тяжким сімейним становищем, позивачем виконувалися не завжди в строк та в межах необхідних сум, тому у позивача виникла за вказаним кредитним договором заборгованість. З виконавчого напису нотаріусу № 2192, виданого 24 лютого 2020 року, позивачу стало відомо, що правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «ТЕРРА БАНК» на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитним договором є ТОВ «Фінансова Компанія «СІТІ ГОЛД». При вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримував від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чек, тощо), тому у нотаріуса відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, що є порушенням. Розрахунок розміру невиконаних зобов'язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом у виконавчому напису зроблено відповідачем та не відповідає дійсній сумі заборгованості. 03 березня 2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. відкрито виконавче провадження № 61433697 про стягнення з позивача на користь відповідача суми боргу за вищевказаним кредитним договором у розмірі 48 581 грн 14 коп. Позивач вважав, що вищевказаний виконавчий напис нотаріуса вчинений з порушенням вимог закону та порядку його вчинення, оскільки заборгованість не була безспірною, так як доказом на підтвердження безспірності вимог може бути лише документ, яким боржник визнає суму заборгованості перед кредитором, проте нотаріус цього не перевірив. Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також не врахування правових висновків Верховного Суду при його ухваленні. ОСОБА_1 обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що він не отримував від відповідача письмову вимогу або попередження про необхідність погашення заборгованості, виконавчий напис нотаріуса вчинено після трьох років з дня виникнення права вимоги, приватний нотаріус не повідомив боржника про те, що до нього звернулися з заявою про вчинення виконавчого напису, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач має право на свій власний розсуд установити заборгованість на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису. При цьому, апелянт просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2192, вчинений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем від 24 лютого 2020 року. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Суд, з`ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенів постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи,24 лютого 2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В. В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2192, згідно з яким запропоновано стягнути на користь ТОВ «ФК «СІТІ ГОЛД» із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 66992 від 12 липня 2012 року в сумі 48 581, 14 грн (а.с. 10). 03 березня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. відкрито виконавче провадження № 61433697 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 2192 (а.с. 11-12). При вирішенні зазначеного спору між сторонами суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне правове обґрунтування свого рішення. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадкахі в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого2012 року № 296/5. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Згідно із підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1, підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів,за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядкуна підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з нотаріально посвідчених договорів, що передбачають сплату грошових сум, додаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи,що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна,а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17. Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку). Станом на сьогоднішній день, законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи встановлені обставини, положення зазначених норм матеріального права, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, дав вірну правову оцінку доказам у справі про те, що оспорюваний у цій справі виконавчий напис вчинено відповідно до вимог законодавства і підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню за тих обставин, на які посилається апелянт, відсутні. Отже, суд другої інстанції прийшов до переконання про дотримання місцевим судом вимог зазначених норм матеріального та процесуального права при розгляді заявлених позовних вимог та законність і обґрунтованість ухваленого ним рішення. Апелянтом не доведено належними і допустимими доказами доводи про те, що нотаріусом не дотримано процедуру вчинення виконавчого напису, а тому, на переконання суду апеляційної інстанції, ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на припущеннях. Також, позивачем не подавалося суду клопотання про витребування документів, які подавав відповідач нотаріусу для посвідчення виконавчого напису. Отже перевірити, які документи подавалися відповідачем нотаріусу та правильність розміру заборгованості ОСОБА_1 , здійснений баком, який зазначений у виконавчому написі не надається можливим. Доводи апелянта про те, що виконавчий напис нотаріуса вчинено після трьох років з дня виникнення права вимоги, не обґрунтовано належними і допустимими доказами. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про дотримання стягувачем строків позовної давності при зверненні за вчиненням виконавчого напису. Доводи апелянта про те, що його заборгованість перед відповідачем не є безспірною та розрахунки банку, які були подані нотаріусу, є неправильними, не підтверджуються жодним належним і допустимим доказом, зокрема, апелянт не надав суду доказів існування заборгованості у іншому розмірі та не спростував розрахунки відповідача щодо заборгованості. Заявляючи цей позов, позивач мав довести, що була відсутня правова підстава для вчинення спірного виконавчого напису, тобто факт відсутності порушеного права відповідача та відсутність підстав для захисту відповідного права шляхом стягнення кредитної заборгованості на підставі спірного виконавчого напису. Однак, будь-яких належних доказів на підтвердження відсутності порушення зобов`язання за кредитним договором чи наявності спору щодо заборгованості (щодо її розміру, строків, за які вона нарахована, тощо) позивач суду не надав. Під час розгляду справи позивач не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед відповідачем за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення. Таким чином, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», п. 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172, а також неврахування зазначених ним правових висновків Верховного Суду при його ухваленні, з точки зору суду другої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді другої інстанції. Відтак, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України. Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 77-82, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлений 12 листопада 2021 року. Головуючий: Є.М. Суханова Судді: Г.І. Мостова В.І. Олійник

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»