Постанова 4857 № 300/3759/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3759/20 пров. № А/857/13479/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Святецького В.В., Гуляка В.В., за участі секретаря судового засідання Петрунів В.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року (судді Остап`юка С.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 11 год. 56 хв. в м. Івано-Франківськ повний текст рішення складено 02.06.2021) у справі № 300/3759/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування наказу, рішення, - ВСТАНОВИВ: ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення за № 000015/0706 від 13.10.2020, визнати протиправним та скасувати наказ «Про проведення фактичної перевірки діяльності ФОП ОСОБА_1 » за № 841 від 31.08.2020. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року задоволено позов частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про застосування фінансових санкцій за № 000015/0706 від 13.10.2020. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням Головне управління ДПС в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове в цій частині, яким відмовити в задоволені позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Також апеляційну скаргу подано Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та просить скасувати його в цій частині та ухвалити нове в цій частині, яким задовольнити позов, оскільки на його думку судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. У відзиві на апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду в задоволеній частині залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Лаврук В.В. апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області підтримав з підстав зазначених у скарзі, проти апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Представник позивача в режимі відеоконференції Тепак Л.П. проти апеляційної скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області заперечила, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підтримала, просила скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити, а рішення суду скасувати в частині відмови в задоволені позову та задовольнити позов повністю. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подану скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області слід задовольнити, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 31.08.2020 Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області видано наказ «Про проведення фактичної перевірки» за № 841 на проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з 31.08.2020. В період з 31.08.2020 до 09.09.2020 посадовими особами відповідача проведено перевірку господарської одиниці (місце отримання пального), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за наслідками якої складено акт (довідка) фактичної перевірки за № 060262 від 09.09.2020 (а. с. 12 13). Перевіркою встановлено, що згідно даних реєстру акцизних накладних, позивач протягом квітня липня 2020 року за адресою: вулиця Симоненка, 23, офіс 312 отримував через пересувні акцизні склади значні обсяги пального з доставкою в загальній кількості 98508, 17 л. При цьому згідно даних контролюючого органу акцизний склад не реєстрував та ліцензії на право зберігання пального не отримувало. На підставі вказаного акта фактичної перевірки відповідач прийняв рішення про застосування фінансових санкцій №000015/0706 від 13.10.2020, яким до позивача застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 500 000 гривень. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку, що є протиправним та підлягає скасуванню рішення відповідача про застосування фінансових санкцій, а вимоги про скасування наказу задоволенню не підлягає, оскільки за змістом фактична перевірка є реалізацією владних управлінських функцій контролюючого органу щодо перевірки фактичних обставин здійснення господарської діяльності суб`єктом господарювання на момент перевірки, а не протягом часу, що передував такій перевірці. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підпунктом 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі ПК України) визначено, що контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків. Відповідно до підпункту 19-1.1.16 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального. Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 ПК України). Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). За змістом підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Отже, передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 31.08.2020 Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області видано наказ «Про проведення фактичної перевірки» за № 841 на проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з 31.08.2020. З наказу про проведення фактичної перевірки від 31.08.2020 №841 вбачається, що фактична перевірка позивача призначена на підставі пп. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст.80 ПК України, з метою здійснення контролю за дотриманням порядку здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, реалізації підакцизних товарів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками. Таким чином в Головного управління ДПС в Івано-Франківській області були наявні підстави для проведення фактичної перевірки позивача визначені ПК України та зазначені у відповідному наказі. В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію». У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 у справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Згідно з пунктом 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок Згідно з пунктом 81.1 цієї статті посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава), пред`явлення або надіслання у випадках, визначених пунктом 81.1 статті 81 ПК України документів (формальна підстава). Таким чином, суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи звертає увагу на наявність правового висновку щодо застосування вищенаведених норм ПК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, висновки якої щодо застосування норм права підлягають врахуванню до спірних правовідносин згідно з частиною 5 статті 242 КАС України. У спірному випадку, як встановлено судом, наказ від 31.08.2020 №841 реалізовано і за результатами його реалізації складений акт перевірки та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій, що спростовує доводи позивача. Щодо правомірності прийняття оскаржуваного рішення за № 000015/0706 від 13.10.2020 суд апеляційної інстанції враховує наступне. Статтею 15 Закону України «Про державне регулювання, виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) передбачено отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального. На переконання позивача, ним не зберігалося пального, отже у нього відсутній обов`язок щодо отримання відповідної ліцензії. Згідно з пунктом 215.1 статті 215 ПК України пальне, у тому числі товари (продукція), що використовуються як пальне для заправлення транспортних засобів, обладнання або пристроїв з двигунами внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення, з двигунами внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, з двигунами внутрішнього згоряння з кривошипно-шатунним механізмом та коди яких згідно з УКТ ЗЕД не зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 цієї статті (крім газу природного у газоподібному стані за кодом 2711 21 00 00 згідно з УКТ ЗЕД) належать до підакцизних товарів. Відповідно до статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії. Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п`ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України. Згідно з статтею 17 за порушення норм цього Закону № 481/95-ВР щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Цією ж нормою Закону №481/95-ВР визначено, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень. Положеннями статті 15 Закону № 481/95-ВР передбачено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. На дату проведеної фактичної перевірки, як і на дату винесення рішенням відповідача було органом ліцензування оптової торгівлі пальним, до повноважень якого належить контроль за дотриманням законодавства з питань ліцензування. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 3 статті 90 КАС України). Зі змісту акту перевірки слідує, що згідно даних реєстру акцизних накладних, позивач протягом квітня липня 2020 року за адресою: вулиця Симоненка, 23, офіс 312 отримував через пересувні акцизні склади значні обсяги пального з доставкою в загальній кількості 98508, 17 л., при цьому згідно даних контролюючого органу акцизний склад не реєстрував та ліцензії на право зберігання пального не отримував та доказів використання на власних чи орендованих механічних транспортних засобів за вказаний період до суду не подав, як і до контролюючого органу. Колегія суддів погоджується із висновком податкового органу з аналізу матеріалів справи та доданих доказів, що до перевірки так і до суду не надано документи, що підтверджують факти використання відповідного обсягу пального у господарських операція, адже згідно даних звітності за формою 20 ОПП ОСОБА_1 використовує: 3 вантажні автомобілі КАМАЗ, 2 екскаватори та 1 сідловий тягач, а також оформлено трудові угоди з 3 найманими працівниками, однак наявні основні засоби та трудові ресурси не дають змоги позивачу використати пальне в такі стислі строки та у таких обсягах, а також зберігати його у паливних баках транспортних засобів без використання ємкостей (резервуарів) із значними об`ємами, не подано до перевірки дорожніх листів використання екскаваторів та подорожніх листів вантажних автомобілів, показників спідометрів та пробігу транспортних засобів, годин використання екскаваторів для реалізації вказаного обсягу пального. В розумінні статті 1 Закону №481 зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (стаття 15 Закону №481/95-ВР). Частиною 19 статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі. Ліценція на право зберігання пального отримується на кожне місце зберігання пального. Аналіз наведених норм дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що суб`єкту господарювання, а саме позивачу необхідно було отримати ліцензію на зберігання пального відповідно до вимог Закону №481/95-ВР та суд апеляційної інстанції поділяє висновки контролюючого органу про те, що суб`єкт господарювання у порушення вказаного закону здійснював зберігання пального у значних обсягах без отримання відповідної ліцензії. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Матеріали справи не містять належних і достатніх доказів на спростування висновків контролюючого органу. Натомість, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень підтверджено правомірність рішення податкового органу, а наведені обставини в своїй сукупності під час вирішення спірних правовідносин залишилися поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком скасування судового рішення. З огляду на вищевикладене та перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області суттєвими, що складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині задоволення позовних вимог, через що рішення суду підлягає в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову, з вищевикладених мотивів, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, оскільки рішення суду в частині відмови в задоволення позовних вимог є правильним. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційних скарг, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог статті 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області задовольнити. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі № 300/3759/20 скасувати в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі № 300/3759/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Святецький В.В. Гуляк Повний текст постанови складено 18.11.2021