Постанова 4855 № 640/28417/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/28417/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Єгорової Н.М. за участю секретаря судового засідання: Матвєєвої С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року (повний текст виготовлено 01 липня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України про звільнення № 3131/к від 15.10.2020 року; - визнати протиправним та скасувати п. 2 наказу Міністерства юстиції України № 3269/к від 28.10.2020 року; - поновити ОСОБА_1 на займаній посаді заступника директора департаменту - начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України або на посаді, яка відповідає тій посаді, з якої її протиправно звільнено з 16.11.2020 року; - стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.11.2020 по дату винесення судового рішення; - допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць; - судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано всі фактичні обставини справи, не досліджено та не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що як вбачається із документів про зміну Структури та штатної чисельності апарату Міністерства юстиції України, скорочено лише посаду заступника директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України, у той час як посаду начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України залишено без змін, як і не змінились його функціональні обов`язки. За таких обставин, на думку позивача, звільнення її із займаної посади державної служби за ініціативою суб`єкта призначення без пропозиції переведення на іншу посаду державної служби в Міністерстві юстиції України, зокрема на посаду начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України тощо, є протиправним та не може вважатись таким, що відбулось внаслідок: скорочення чисельності державних службовців, скорочення штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, ліквідації державного органу. Апелянт зазначає, що судом не було досліджено та не здійснено порівняння штатних розписів відповідача до звільнення та звільнення позивача. Якщо проаналізувати наявні в матеріалах справи штатні розписи, необхідно зазначити, що посадові обов`язки в них не змінились, що ще раз підтверджує те, що дійсного скорочення не відбулось. На думку позивача, перейменування посади державної служби, яку займала позивач з одночасним зменшенням посадового окладу на 2 300 грн., є зміною істотних умов державної служби, а не скороченням штату або чисельності працівників, що обумовлює іншу процедуру звільнення, яку не дотримався відповідач. Апелянт також вказує про неврахування судом першої інстанції рівності трудових прав усіх громадян та гарантування правового захисту від незаконного звільнення та зазначає, що оскільки спеціальним законом не врегульовано звільнення внаслідок скорочення посад державної служби у зв`язку зі змінами структури або штатного розпису державного органу (зокрема, щодо попередження державного службовця про вивільнення), а право на працю та захист від незаконного звільнення забезпечуються Конституцією України, то в межах спірних правовідносин мають бути застосовані положення загального законодавства про працю, а саме Кодексу законів про працю України. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. 27 вересня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Міністерства юстиції України, в якому відповідач повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції та вказує про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Відповідач зазначає, що зміни в штатному розписі та структурі Департаменту експертного забезпечення правосуддя відбулись у зв`язку з оптимізацією структури та управління діяльності Міністерства юстиції. Внаслідок вказаних змін відбулось скорочення посад державних службовців, в тому числі зі штатного розпису виведено, скорочено посаду, яку займала позивач, що є самостійною та беззаперечною підставою для звільнення згідно норм статті 87 Закону України «Про державну службу». Також, відповідач наголошує, що при звільненні державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не його обов`язком. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року витребувано у Міністерства юстиції України: посадову інструкцію начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя після введення змін до штатного розпису на 2020 рік наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2020 року № 2940/к; нове положення про Департамент експертного забезпечення правосуддя після введення змін до штатного розпису на 2020 рік наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2020 року № 2940/к; штатні розписи Департаменту експертного забезпечення правосуддя на 2020 рік до та після внесення змін до останнього. 08 жовтня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли пояснення Міністерства юстиції України, до яких також додано копію штатного розпису на 2020 рік, копію змін до штатного розпису на 2020 рік, копію Посадової інструкції начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України, затвердженої 28 вересня 2020 року, копію Посадової інструкції заступника директора департаменту - начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України, затвердженої 08 січня 2020 року, копію Положення про відділ організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України, затвердженого 28 вересня 2020 року, копію Положення про Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України. У відкритому судовому засіданні суду апеляційної інстанції 03 листопада 2021 року позивачем було додано до матеріалів справи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 16 листопада 2020 року по 03 листопада 2021 року в сумі 532 639,58 грн. (з розрахунку 2 200,99 грн.). Також, представником позивача в обгрунтування правової позиції надано судову практику, зокрема, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі 640/29405/20, постанову Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 640/6399/20, постанову Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, постанову Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20. 04 листопада 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява Міністерства юстиції України з процесуальних питань щодо правової позиції Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, в якій відповідач заперечує релевантність наданої позивачем судової практики до спірних правовідносин. Також, 04 листопада 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов виступ Міністерства юстиції України у судових дебатах, в якому відповідач заперечує доводи позивача та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, а також заява про відкладення розгляду справи. Окрім цього, 04 листопада 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення Міністерства юстиції України (аналіз судової практики). 11 листопада 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення представника позивача адвоката Музики Ю.Г.,в яких апелянт заперечує аргументи відповідача, викладені у наданих ним поясненнях, та посилається на правові позиції Верховного Суду в обгрунтування своїх доводів. 12 листопада 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення Міністерства юстиції України, в яких відповідач звертає увагу на практику Верховного Суду, зокрема, постанову від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20. 17 листопада 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява представника позивача адвоката Музики Ю.Г., в якій остання просить визнати поважними причини неявки ОСОБА_1 та її представника адвоката Музики Ю.Г. в судове засідання 17 листопада 2021 року та відкласти судове засідання на інший день та час. В обгрунтування поданої заяви представник позивача вказує, що вона навчається в Національній академії внутрішніх справ України, і станом на дату проведення судового засідання їй надано додаткову оплачувану відпустку на період навчальних занять та зазначає, що копія додається до цієї заяви. Однак, колегія суддів звертає увагу, що представником позивача долучено копію довідки-виклику № 32/21 від 11 жовтня 2021 року, в якій викладено лише прохання надати додаткову оплачувану відпустку. Матеріали заяви не містять відповідного наказу про надання такої відпустки. Більше того, перебування у відпустці в Національній академії внутрішніх справ України не свідчить про неможливість прибуття у судове засідання. Також, постійним представником позивача у справі була адвокат Орел Р.В., однак, жодних доказів неможливості прибуття її в судове засідання або припинення нею представництва інтересів позивача не надано. Окрім цього, у заяві про відкладення судового засідання вказано, що позивач ОСОБА_1 знедужала та станом на дату подання цієї заяви в неї наявні ознаки гострого респіраторного захворювання. Також, представник позивача просить врахувати, що в м. Києві введено червону зону та запроваджено відповідні обмежувальні заходи щодо пересування, позивач не має сертифікату вакцинації, що також додатково обмежує її можливості бути присутньою на судовому засіданні. З приводу викладеного вище, колегія суддів зазначає, що представником позивача не надано жодних доказів хвороби позивача та/або перебування її на лікарняному, що унеможливлювало б її явку до суду. Щодо посилань на встановлення червоної зони карантину в м. Києві та відсутність сертифікату вакцинації, то колегія суддів зазначає про наявність можливості для пересування і без відповідного сертифікату, маючи, наприклад ПЛР-тест, або ж використовуючи інші транспортні засоби. До того ж, апеляційний суд наголошує, що попереднє судове засідання у даній справі відбувалось 03 листопада 2021 року, і станом на 03 листопада м. Київ також вже було віднесеним до червоної карантинної зони, однак, позивач у відкритому судовому засіданні була присутня, та про жодні незручності або неможливість прибуття до суду не повідомляла, що свідчить про введення суду в оману шляхом вказання відповідних тверджень у заяві про відкладення розгляду справи. Колегія суддів враховує, що в даній справі вже відбулось два судові засідання, в яких всі учасники справи вже надали усні пояснення щодо спірних правовідносин. Також, як позивачем, так і відповідачем було подано численні письмові пояснення та доповнення. Відтак, враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника позивача адвоката Музики Ю.Г. про відкладення розгляду справи, та вирішила здійснювати апеляційний розгляд справи у відкритому судовому засіданні 17 листопада 2021 року за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомлені про дату та час судового розгляду. Представник відповідача у судовому засіданні 17 листопада 2021 року підтримала всі попередньо надані пояснення відповідача, та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, наданих додаткових пояснень та заяв, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 12.03.2020 № 1065/к «Про призначення» ОСОБА_1 з 16.03.2020 призначено на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності НДУСЕ Департаменту експертного забезпечення правосуддя як переможця конкурсу. 16.03.2020 позивачка ознайомилась з Правилами внутрішнього службового розпорядку, а також із посадовою Інструкцією (т. 1). Наказами від 27.04.202 № 1557/к, від 22.10.2020 № 3214/к встановлені надбавки за вислугу років 6% та надалі 9%. При цьому, наказом МЮ України від 06.12.2019 № 3598/к затверджено Положення про Департамент експертного забезпечення (т. 2, а.с. 96). Наказом від 17.06.2020 № 2021/5 Положення викладено у новій редакції (т.2, а.с. 102). У свою чергу, наказом від 08.01.2020 затверджено Положення про відділ організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення. Надалі, 28.09.2020 затверджено нову редакцію Положення, відповідно до п. 1 розділу V якого відділ очолює начальник відділу, на відміну від попередньої редакції положення, яким передбачалось, що відділ очолює заступник директора департаменту - начальник відділу. До цього, службовою запискою директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя від 15.09.2020 (т. 2, а.с. 136) на ім`я державного секретаря МЮ України висловлена пропозиція (додатково до службової записки від 11.09.2020 № 504-6-20), що враховуючи нагальну потребу у додаткових штатних одиницях Департаменту, з метою економії бюджетних коштів під час внесення змін до структури та штатного розпису апарату МЮ є потреба вивести посаду заступника Департаменту - начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення НДУСЕ Департаменту експертного забезпечення правосуддя та ввести посаду начальника відділу. До цього, вищезгаданою службовою запискою від 11.09.2020 (т.2, а.с. 137) на ім`я Державного секретаря Міністерства директором Департаменту було доведено, що у зв`язку із реалізацією змін до Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію, внесених наказом від 03.02.2020 № 337/5, яким здійснено передачу до ЦЕКК функцій експертно-кваліфікаційних комісій НДУСЕ з атестації судових експертів та розгляду питань їх дисциплінарної відповідальності, значно зросло навантаження, пов`язане з опрацюванням відповідних документів працівниками департаменту експертного забезпечення правосуддя. Враховуючи викладене, директор Департаменту просив, у зв`язку з виробничою необхідністю, під час внесення змін до структури та штатного розпису апарату Міністерства врахувати потребу у додаткових штатних одиницях Департаменту, зокрема: 1) до відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності НДУСЕ ввести посаду головного спеціаліста; до відділу організації роботи Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві ввести дві посади головних спеціалістів. Наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2020 № 2940/к з 25.09.2020 введено в дію Зміни до штатного розпису на 2020 рік апарату Міністерства юстиції України (т.3, а.с. 255), якими виведено посаду заступника директора департаменту - начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності НДУСЕ та введено посаду начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності. Зазначені зміни (вих. МЮ від 18.09.2020) попередньо, 22.09.2020, погоджені Міністерством фінансів України (т.3, а.с. 256). Між тим, 15.10.2020 видано оскаржуваний наказ № 3131/к «Про звільнення» (т. 4, а.с. 99), відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності НДУСЕ Департаменту експертного забезпечення правосуддя 12.11.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстави видання наказу: лист-попередження від 28.09.2020 № 7692/14.1/-20 (т. 4, а.с. 98), ч. 4 ст. 9-1, п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1, ч. 3 - 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Позивач ознайомлена з наказом, що підтверджується відповідним написом на наказі. 28.10.2020 Міністерством юстиції України видано наказ № 3269 про продовження відпустки позивача та внесення змін до наказу від 15.10.2020 № 3131/к (т.4, а.с. 102), зокрема, оскаржуваним пунктом 2 внесені зміни щодо дати звільнення та замінено « 12 листопада 2020» на « 16 листопада 2020». 16.11.2020 складено акт передачі справ (т. 4, а.с. 103). Вважаючи звільнення із займаної посади протиправним, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що зміни до штатного розпису, ініційовані Директором департаменту службовими записками від 11.09.2020 та від 15.09.2020 та реалізовані наказом від 23.09.2020 № 2940/к про зміни у штатному розписі, пов`язані із необхідністю оптимізації роботи Департаменту за напрямками, зокрема, організації роботи Центральної експертно-кваліфікаційної комісії, що, як встановлено судом, з урахуванням змін по всьому Міністерству, і було реалізовано наказом від 28.09.2020 № 2982/к (т. 3, а.с. 194-195, а.с. 199) шляхом введення до штату цього відділу двох посад головних спеціалістів через зміни до Структури та штатної чисельності МЮ України щодо відділу організації роботи Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Департаменті. Скорочення ж керівної посади у складі департаменту та відділу та введення однієї посади начальника відділу, що є різними посадами відповідно до додатку А Класифікатора Покажчика професійних назв робіт, зумовлювало залишення із суміщеної керівної посади - однієї, що вбачається обґрунтованим як з організаційної точки зору (для цілей зменшення організаційних ланок), так і з економічної (зменшення витрат, у т.ч. на забезпечення діяльності, хоча і не значно). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що пропозиція іншої вакантної посади є правом, а не обов`язком об`єкту призначення, а відтак доводи позивачки відносно незаконності звільнення через ненадання їй перед звільненням пропозицій інших вакантних посад, є безпідставними. У даному випадку Закон дозволяє суб`єкту призначення діяти на власний розсуд в питання - пропонувати, чи ні особі інші вакантні посади, що власне і реалізовано суб`єктом призначення у даному випадку. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII). Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 12.03.2020 № 1065/к «Про призначення» ОСОБА_1 з 16.03.2020 призначено на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності НДУСЕ Департаменту експертного забезпечення правосуддя як переможця конкурсу. Разом з цим, 16.03.2020 позивач ознайомилась з Правилами внутрішнього службового розпорядку, а також із посадовою Інструкцією. В подальшому, 28 вересня 2020 року позивача попереджено про зміни штатного розпису апарату Міністерства юстиції України та скорочення посади, яку вона обіймає, про що направлено лист від 28.09.2020 № 7692/14.1/-20 на адресу електронної пошти. Спірним в межах даних правовідносин є звільнення позивача із займаної посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби, оскільки позивач наполягає, що мала місце зміна істотних умов праці, а також відсутність пропозиції ОСОБА_1 будь-яких інших вакантних посад. Колегія суддів наголошує, що загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносин, що мали місце в той же часовий період, викладена Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 (у цій справі позивача було звільнено з тих же підстав, звільнення мало місце 31 березня 2020 року). Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає. Як свідчать матеріали справи, позивача звільнено у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. При цьому, колегія суддів вкотре звертає увагу, що на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення діяла редакція Закону № 889-VIІI, якою чітко врегульована процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. За змістом частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», які набули чинності з 25 вересня 2019 року, Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», які набули чинності 13 лютого 2020 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню. Аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі, відтак, доводи апелянта про протиправність її звільнення із займаної посади державної служби за ініціативою суб`єкта призначення без пропозиції переведення на іншу посаду державної служби в Міністерстві юстиції України, є помилковими. Окрім відсутності пропозиції переведення на іншу посаду, підставою апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції було визначено відсутність порівняння штатних розписів відповідача до звільнення та звільнення позивача. Апелянт наполягає, що посадові обов`язки в них не змінились, тому, на думку позивача, перейменування посади державної служби, яку займала позивач з одночасним зменшенням посадового окладу на 2 300 грн., є зміною істотних умов державної служби, а не скороченням штату або чисельності працивників, що обумовлює іншу процедуру звільнення, яку не дотримався відповідач. Так, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року витребувано у Міністерства юстиції України: посадову інструкцію начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя після введення змін до штатного розпису на 2020 рік наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2020 року № 2940/к; нове положення про Департамент експертного забезпечення правосуддя після введення змін до штатного розпису на 2020 рік наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2020 року № 2940/к; штатні розписи Департаменту експертного забезпечення правосуддя на 2020 рік до та після внесення змін до останнього. 08 жовтня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли пояснення Міністерства юстиції України, до яких також додано копію штатного розпису на 2020 рік, копію змін до штатного розпису на 2020 рік, копію Посадової інструкції начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України, затвердженої 28 вересня 2020 року, копію Посадової інструкції заступника директора департаменту - начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України, затвердженої 08 січня 2020 року, копію Положення про відділ організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України, затвердженого 28 вересня 2020 року, копію Положення про Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України. Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 08.01.2020 затверджено Положення про відділ організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення. Службовою запискою директора Департаменту експертного забезпечення правосуддя від 15.09.2020 (т. 2, а.с. 136) на ім`я державного секретаря МЮ України висловлена пропозиція (додатково до службової записки від 11.09.2020 № 504-6-20), що враховуючи нагальну потребу у додаткових штатних одиницях Департаменту, з метою економії бюджетних коштів під час внесення змін до структури та штатного розпису апарату МЮ є потреба вивести посаді заступника Департаменту - начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення НДУСЕ Департаменту експертного забезпечення правосуддя та ввести посаду начальника відділу. Наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2020 № 2940/к з 25.09.2020 введено в дію Зміни до штатного розпису на 2020 рік апарату Міністерства юстиції України (т.3, а.с. 255), якими виведено посаду заступника директора департаменту - начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності НДУСЕ та введено посаду начальника відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності. Зазначені зміни (вих. МЮ від 18.09.2020) попередньо, 22.09.2020, погоджені Міністерством фінансів України (т.3, а.с. 256). Надалі, 28.09.2020 затверджено нову редакцію Положення, відповідно до п. 1 розділу V якого відділ очолює начальник відділу, на відміну від попередньої редакції положення, яким передбачалось, що відділ очолює заступник директора департаменту - начальник відділу. В контексті доводів апелянта про те, що мала місце лише зміна істотних умов праці, оскільки змінились лише найменування посади та посадовий оклад, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 43 Закону № 889-VIII під зміною істотних умов служби треба розуміти зміну: належності посади державної служби до певної категорії посад; основних посадових обов`язків; умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту). Таким чином, зміна істотних умов служби передбачає зміну умов проходження служби на конкретній посаді державної служби та нерозривно з нею пов`язана. Державний службовець, який погодився на зміну істотних умов державної служби продовжує проходження державної служби на тій самій посаді, проте з відповідними змінами. Аналіз положень абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 889-VIII дає підстави для висновку, що в разі зміни істотних умов служби переведення державного службовця на іншу посаду не відбувається. Переведення може мати місце у випадку, коли державний службовець не бажає продовжувати службу на відповідній посаді після змін істотних умов і погоджується на пропозицію суб`єкта призначення обійняти іншу посаду. У спірних правовідносинах посада, яку обіймала позивач - заступник директора департаменту - начальник відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України, виводилася зі штату Міністерства юстиції України, натомість вводилася інша посада - начальник відділу організаційно-управлінського забезпечення діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Департаменту експертного забезпечення правосуддя Міністерства юстиції України, що належить до іншої групи оплати праці та наділена іншим (меншим) обсягом повноважень та обов`язків (повноваження заступника директора департаменту відсутні). Отже, зміна структури Міністерства юстиції України не мала наслідком зміну істотних умов державної служби для позивача. За своїм змістом такі організаційно-штатні зміни були саме скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, а порядок вивільнення державних службовців, які обіймають посади, що скорочуються, урегульовано статтею 87 Закону № 889-VIIІ. Щодо доводів ОСОБА_1 про порушення вимог процесуального закону, які полягали в тому, що цю справу розглянуто за правилами спрощеного, а не загального позовного провадження, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Ця справа є справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні вказаного Закону, тому не є незначної складності. Водночас, відповідно до частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, якою передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідні норми містить також частина четверта статті 12 КАС України, згідно з якою (у редакції, чинній на час розгляду цієї справи судом першої інстанції) виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років". За приписами частини третьої статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, тільки те, що ця справа не віднесена законодавцем до справ незначної складності, ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як уважає відповідач, немає. Скоріш навпаки, адже за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а. За встановлених обставин у справі, суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконним звільнення позивача з посади, оскільки, як вже було зазначено вище, в межах спірних правовідносин мало місце саме скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, а не зміна істотних умов праці, як помилково наполягає апелянт. При цьому, за законодавчими нормами станом на момент звільнення позивача, суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, наданих додаткових пояснень та заяв, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст виготовлено 17 листопада 2021 року. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.М. Єгорова