Постанова 4855 № 640/15485/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15485/20 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправними дії, які полягають у відмові виплати пенсії, призначеної з 07.02.2020р. без обмеження максимальним розміром, яка оформлена листом від 13.04.2020р. за вих. № 7249-6646/Р-02/8-2600/20; - зобов`язати відповідача здійснювати виплату пенсії за вислугу років, призначеної з 07.02.2020 року без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю між отриманою та належною до сплати суми пенсії починаючи з 07.02.2020р. до дати рішення суду. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). Позивач стверджує, що має право на отримання пенсії без обмеження її максимальним розміром, проте відповідачем безпідставно обмежено виплату пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що обмеження максимального розміру пенсії є неправомірним. Відзив на апеляційну скаргу до суду від відповідача не надходив. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з 07.02.2020 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII. Згідно з розрахунком пенсії при її призначенні її розмір визначено - 36 857,18 грн., до сплати - 16380 грн. з застосуванням обмеження максимального розміру пенсії. Позивач 12.03.2020 р. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві з заявою про нарахування та виплату йому пенсії без застосування обмеження. Листом від 13.04.2020 р. за №7249-6646/Р-02/8-2600/20 позивача повідомлено про визначення законодавством максимального обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність. Позивач, вважає протиправними дії відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії, посилаючись на порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив, з того, що позивач отримує пенсію на підставі Закону №2262-ХІІ, яка призначена з 02.02.2020 року, а тому відповідачем правомірно обмежено розмір такої пенсії на підставі норм Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", які є чинними, неконституційними не визнані, а тому є обов`язковими для застосування. Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (надалі - Закон № 2262-ХІІ). Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн. Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн. У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення суду конституційної юрисдикції передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, починаючи з 20.12.2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2021 року по справі № 300/633/19 та від 21.09.2021 року по справі № 370/2610/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. До того ж, в указаних постановах суд касаційної інстанції підкреслив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності 01.01.2017) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що буквальне розуміння змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими. Викладене, у свою чергу, свідчить, що наразі стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Колегія суддів доходить висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є протиправними. З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до не правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Посилання суду першої інстанції на те, що положення ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" щодо обмеження розміру пенсії військовослужбовців десятьма прожитковими мінімумами є чинними, а відтак підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, по-перше, спеціальним законом, що їх регулює, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", по-друге, у своєму рішенні від 20.12.2016 року Конституційний Суд України підкреслив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Також, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду по справах №490/5309/16-а, №183/342/17, №361/4922/17, оскільки вони прийняті у період з 06.03.2017 року по 08.07.2020 року, у той час як Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 зробила висновок, відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція, якою є позиція Верховного Суду у вже згаданих вище постановах від 10.09.2021 року справі № 300/633/19 та від 21.09.2021 року по справі № 370/2610/17. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції скасуванню. Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Керуючись ст.ст. 242, 311, 313, 315-316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо виплати з 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 пенсії, що обмежена максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснювати з 07 лютого 2020 року виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 07 лютого 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у пункті 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов В.В. Кузьменко