Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/4266/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" листопада 2021 р. Справа№ 910/4266/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Козир Т.П. суддів: Кравчука Г.А. Коробенка Г.П. при секретарі Вага В.В. за участю представників сторін: від позивача: Мороза Ю.А. за ордером; від відповідача 1: Пономаренко А.Е. за довіреністю; від відповідача 2: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Готель "Салют" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 (повний текст складено 14.06.2021) у справі №910/4266/21 (суддя Сташків Р.Б.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Готель "Салют" до 1) Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Парктрон" про визнання недійсним договору та визнання договору продовженим, УСТАНОВИВ: У березні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Готель "Салют" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Парктрон" (далі - відповідач 2) та просило суд: - визнати недійсним Договір про надання послуг №ДАТ2.12-02.20 від 14 грудня 2020 року, укладений між відповідачами; - визнати Договір №010408 від 01.04.2008 року про здійснення фінансово-господарської взаємодії, укладений між позивачем і відповідачем, продовженим, а саме до 31.12.2021 на тих самих умовах. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за Договором №010408 від 01.04.2008 року позивачу були надані п`ятдесят фіксованих місць для постійного паркування транспортних засобів за адресою: м.Київ, вул.Івана Мазепи, 11-13, і позивач належним чином виконував його умови, у зв`язку із чим договір неодноразово продовжувався на наступні періоди. Однак, у січні 2021 року відповідач 1 повернув сплачені позивачем кошти по договору, посилаючись на закінчення дії договору і втрату права на розпорядження спірним паркувальним майданчиком, а перед цим позивачу стало відомо про укладання між відповідачами договору щодо цих же місць для постійного паркування, вказаний договір порушує права позивача і підлягає визнанню недійсним як такий, що вчинений під впливом помилки. Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач 1 посилався на те, що Договір №010408 від 01.04.2008 року припинив свою дію, оскільки позивачу був направлений лист від 01.10.2018, яким йому було повідомлено про намір припинити дію цього договору і відсутність наміру автоматично пролонгувати його дію. Щодо Договору про надання послуг №ДАТ2.12-02.20 від 14 грудня 2020 року, то він відповідає нормам чинного законодавства і відсутні правові підстави для визнання його недійсним. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07 червня 2021 року у позові відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Приватне акціонерне товариство "Готель "Салют" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивач з жовтня 2008 року по грудень 2020 в призначенні платежу усіх платіжних доручень посилався на договір №010408, відповідач 1 ці кошти не повертав, тому є хибним висновок суду першої інстанції про припинення дії договору 31.12.2019 на підставі повідомлення від 01.10.2018. Оскільки договір не був розірваний в установленому порядку і відповідач не визнає факту його пролонгації, договір має бути визнаний продовженим на наступний термін, а договір, укладений відповідачами, має бути визнаний недійсним. Відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що відповідач 1 реалізував своє право на одностороннє розірвання договору, направивши позивачу лист від 01.10.2018, і позивач не спростував факт отримання ним вказаного повідомлення; відповідач 1 втратив право розпорядження спірним паркувальним майданчиком у зв`язку із прийняттям Київською міською радою рішення №22/22 від 24.12.2020; договором, який укладений між відповідачами, не порушуються права позивача, тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 було, у тому числі, зобов`язано позивача надати докази, які підтверджують проведення розрахунків по договору, а відповідача 1 зобов`язано надати копії рішень Київської міської ради щодо спірного паркувального майданчику. 28.10.2021 відповідач 1, на виконання вимог суду, подав клопотання про залучення доказів - рішень Київської міської ради №667/1531 від 02.07.2015, №22/22 від 24.12.2020 та №2185/2226 від 31.08.2021. 29.10.2021 позивач, на виконання вимог суду, подав клопотання про залучення доказів - платіжних доручень за період з жовтня 2018 року по грудень 2020 року. Клопотання задоволені судом, а подані докази долучені до матеріалів справи з метою повного та всебічного розгляду справи. Ухвали суду, направлені на адресу державної реєстрації відповідача 2, повернуті поштою з довідками "адресат відсутній за вказаною адресою", "за закінченням терміну зберігання". Відповідно до положень ст. 120 ГПК України ухвали вважаються врученою вказаній особі, а неявка у судове засідання представника відповідача 2 не перешкоджає розгляду справи. Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила її задовольнити. Представник відповідача 1 у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача 1, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, рішенням Київської міської ради від 26.09.2002 № 47/207 "Про встановлення Правил благоустрою території, паркування транспортних засобів, тиші в громадських місцях, торгівлі на ринках у м.Києві" було затверджено правила паркування транспортних засобів у м.Києві, якими визначено єдиний порядок організації та функціонування платних місць для паркування транспортних засобів на території м.Києва з метою забезпечення належного благоустрою, в тому числі і благоустрою автомобільних доріг, збільшення пропускної спроможності проїзних частин вулиць міста, впорядкування паркування транспортних засобів на вулицях та майданах міста, підвищення дисципліни сплати збору та послуг за паркування, збільшення фінансових надходжень до міського та районних бюджетів. Відповідно п.3.2 Правил паркування транспортних засобів у м.Києві, які діяли до 25.12.2008, організація місць для платного паркування у м.Києві здійснюється на підставі загальноміської схеми місць для паркування транспортних засобів та проектно-кошторисної документації, які затверджуються у встановленому порядку. Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс», згідно з рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві», визначене єдиним оператором з паркування транспортних засобів та стягнення збору за місця для паркування транспортних засобів. Як встановлено матеріалами справи, у подальшому віднесення тих чи інших місць до паркувального простору міста, оператором якого визначено відповідача 1, відбувалося на підставі рішень Київської міської ради про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві, якими визначались адреси розташування платних паркомісць, що відносились до певних паркувальних зон міста, що впливало на вартість паркування. 01 квітня 2008 року між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс", як стороною-1, та Відкритим акціонерним товариством "Готель "Салют" (який наразі має статус ПрАТ), як сторною-2, відповідно до Правил паркування транспортних засобів у м.Києві, було укладено Договір №010408, згідно якого сторона-1 надає стороні-2 - 50 (п`ятдесят) фіксованих місць для постійного паркування автотранспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Івана Мазепи, 11-13. Сторона-1 надала послуги з платного паркування автотранспортних засобів на підставі схеми ОДР, що є невід`ємною частиною цього договору. Пунктом 2.1.3 Договору №010408 визначено, що на час дії цього договору сторона-1 зобов`язується не передавати прав на організацію паркування автотранспорту на об`єкті іншим особам. Пунктом 3.1 Договору №010408 встановлено, що сторона-1 надає стороні-2 - 6000 годин на місяць для паркування 50 (п`ятдесяти) транспортних засобів по тарифу 5 грн за одну годину паркування. Загальна вартість використання 50 фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів складає 30000 грн на місяць, включаючи податок на додану вартість - 20% та збір за паркування транспорту. Сторона-2 сплачує послуги, що надаються, за кожний місяць на умовах попередньої оплати, згідно реквізитів, вказаних у цьому договорі, не пізніше 5-го числа місяця, за який проводиться оплата (п.3.2 Договору №010408). Пунктом 5.2 Договору №010408 встановлено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.5.1 цього Договору, і діє до грудня 2008 року. Умовами пункту 5.3 Договору №010408, передбачено, що якщо за місяць до закінчення терміну дії договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його розірвання, договір вважається пролонгованим ще на один рік. Позивач зазначає, що з квітня 2008 року по грудень 2020 року він належно виконував свої зобов`язання за умовами Договору №010408, за всі ці роки пролонгація здійснювалася відповідно до умов п. 5.3 Договору №010408 та оскільки до 30.11.2020 позивач не отримав листа із запереченнями щодо пролонгації Договору №010408 на наступний рік, він вважається пролонгованим до 31.12.2021. Так, позивач у позові вказує, що 24.12.2020 ним була здійснена оплата по Договору №010408 за грудень 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням №6569 від 24.12.2020 та відповідач1 прийняв цю оплату. Однак, оплату, здійснену позивачем за платіжним дорученням №5441 від 27.01.2021, відповідач-1 повернув. 21.12.2020 на адресу позивача надійшов лист від відповідача 2, в якому останній повідомляв, що 14.12.2020 їх компанія уклала договір з відповідачем-1 про надання послуг №ДАТ2.12-02.20 з бронювання паркувальних місць за адресою: м. Київ, вул. Мазепи 11-13. Крім того, відповідач 2 просив надати доступ до мереж електропостачання з метою облаштування паркувального простору. Договір №ДАТ2.12-02.20 від 14.12.2020 укладений між КП "Київтранспарксервіс", як оператором, та ТОВ "Парктрон", як замовником, і згідно його умов оператор надає послуги бронювання та передплаченого паркування в кількості 50 місць для паркування транспортних засобів замовника на облаштованому оператором майданчику для паркування транспортних засобів, за адресою: м.Київ, Печерський р-н, вул.Мазепи, 11-13, в межах паркувального майданчика №А2138 розташованого в ІІ-ІІІ територіальній зоні паркування, а замовник зобов`язаний прийняти та оплатити послуги в порядку та на умовах, передбачених договором. 22.12.2020 позивач звернувся з листом №52 до відповідача 1, в якому, посилаючись на п.5.3 Договору №010408, просив надати роз`яснення з приводу ситуації, що склалася. 01.02.2021 позивач направив на адресу відповідача 1 лист-претензію №3, у якій просив повідомити, на підставі чого здійснено повернення коштів, сплачених позивачем 27.01.2021 відповідно до умов Договору №010408 та на підставі яких документів укладений Договір №ДАТ2.12-02.20 з відповідачем 2. 01.03.2021 позивач отримав відповідь від відповідача 1, у якій зазначається, що відповідач 1 втратив право на розпорядження спірним паркувальним майданчиком за адресою: м.Київ, вул.Івана Мазепи, 11-13, згідно рішення Київської міської ради №22/22 від 24.12.2020, у зв`язку із чим відповідач 1 повідомив, що не може отримувати від позивача оплату по Договору №010408. У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на те, що Договір №010408 є автоматично пролонгованим на тих самих умовах та строк його дії до 31.12.2021, враховуючи, що він не повідомляв відповідача 1 та не отримував від останнього такого ж повідомлення про намір розірвати цей договір, а також існують усі підстави для визнання недійсним Договору №ДАТ2.12-02.20, який був укладений під впливом помилки. Заперечуючи проти вказаних доводів, відповідач 1 посилався на те, що 02.10.2018 він направив позивачу лист від 01.10.2018 за вих. №053/05-3637, у якому повідомив про намір припинити дію Договору №010408 у визначені договором строки та не здійснювати його автоматичне продовження, для продовження експлуатації паркувального майданчика, після закінчення строку, встановленого вище зазначеним договором, позивачу необхідно укласти новий договір з відповідачем

1. Матеріали справи містять фіскальний чек від 02.10.2018, виданий поштовим відділенням поштового зв`язку Київ-73, який підтверджує факт направлення вказаного листа позивачу, однак матеріали справи не містять доказів отримання цього листа позивачем і позивач заперечує факт його отримання. На підтвердження тверджень щодо неотримання листа позивач вказує, що він у період з жовтня 2018 року по грудень 2020 року здійснював платежі по Договору №010408 і у призначенні платежу зазначав, що оплата здійснюється саме згідно Договору №010408 від 01.04.08, відповідач 1 приймав ці платежі без будь-яких заперечень, що свідчить про продовження дії договору. Платіжні доручення надані позивачем для долучення до матеріалів справи. Відповідач 1, як на підставу неможливості продовження дії договору із позивачем, посилався на те, що рішенням Київської міської ради №22/22 від 24.12.2020 було внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м.Києві" та виключено з переліку паркувальний майданчик по вул.Івана Мазепи, 11-13, тому відповідач 1 втратив повноваження щодо розпорядження цим майданчиком. Рішення Київської міської ради щодо спірного паркувального майданчика надано відповідачем 1 для долучення до матеріалів справи. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір №010408 припинив свою дію з 31.12.2019, тому відсутні підстави для визнання його продовженим, а договір №ДАТ2.12-02.20 не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Північний апеляційний господарський суд, за наслідками апеляційного перегляду справи, також приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Права та обов`язки між позивачем і відповідачем 1 у даній справі виникли на підставі Договору №010408 від 01.04.2008 року, а між відповідачем 1 та відповідачем 2 на підставі Договору про надання послуг №ДАТ2.12-02.20 від 14 грудня 2020 року. Дослідивши зміст договорів, укладених між сторонами, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що вказані правочини за своєю правовою природою є договорами надання послуг. Щодо позовної вимоги про визнання Договору №010408 продовженим, апеляційний господарський суд виходить з наступного. Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Згідно статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. Пунктом 5.2 Договору №010408 встановлено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.5.1 цього Договору, тобто, з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і діє до грудня 2008 року. Умовами пункту 5.3 Договору №010408 передбачено, що якщо за місяць до закінчення терміну дії договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його розірвання, договір вважається пролонгованим ще на один рік. Отже, у разі відсутності повідомлення про розірвання договору його дія продовжується до 31 грудня наступного року, враховуючи мовне значення прийменника «до» як - включно. Відповідач 1 вказує, що 02.10.2018 він направив позивачу лист з повідомленням про намір припинити дію укладеного договору №010408 та не здійснювати його автоматичне продовження. Однак, у матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем вказаного листа. Крім того, позивачем також надано належні докази, що підтверджують сплату ним платежів по договору за період з жовтня 2018 року по грудень 2020 року, а відповідач 1 вказані платежі приймав. Тобто, обома сторонами договору вчинені конклюдентні дії на пролонгацію договірних відносин, що свідчить про продовження дії договору до 31.12.2019 та в подальшому до 31.12.2020. Проте, 24 грудня 2020 року Київською міською радою рішенням №22/22 були внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м.Києві" та виключено з переліку міських місць для паркування паркувальний майданчик по вул.Івана Мазепи, 11-13, отже, з 25.12.2020 відповідач втратив повноваження оператора з паркування транспортних засобів та стягнення збору за місця для паркування транспортних засобів за спірними паркувальними місцями біля готелю позивача за вказаною адресою, таким чином, відповідач 1 з 01.01.2021 не мав права надавати паркувальні послуги за вказаною адресою та отримувати за це кошти, тобто, втратив повноваження у спірних правовідносинах на продовження дії договору на новий період і отримання плати за це, а тому позовна вимога про визнання Договору №010408 з відповідачем 1 автоматично продовженим до 31.12.2021 не підлягає задоволенню. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним Договору про надання послуг №ДАТ2.12-02.20, апеляційний господарський суд виходить з наступного. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15). Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Вимога про визнання недійсним правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права. Визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18 та від 26.01.2021 у справі № 903/249/20). Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права. Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не надав суду доказів фактичних перешкод позивачу з боку відповідача 2 та відповідача 1 в користуванні спірними паркомісцями до 25.12.2020, а після 25.12.2020 року настала обставина, за яку не відповідають ні позивач, ні відповідач 1, внаслідок якої відповідач 1 втратив повноваження оператора спірних паркувальних місць за вказаною адресою, отже, не міг виконати свої зобов`язання за договором з незалежних від нього причин. За таких обставин позивачем не доведено факту порушення спірним договором його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки договір між позивачем і відповідачем 1 припинив свою дію, тому позовні вимоги про визнання договору про надання послуг №ДАТ2.12-02.20 недійсним також не підлягають задоволенню. З огляду на викладене, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції. Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Готель "Салют" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07 червня 2021 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16.11.2021. Головуючий суддя Т.П. Козир Судді Г.А. Кравчук Г.П. Коробенко