Постанова 4801 № 128/1432/19

Справа № 128/1432/19 Провадження № 22-ц/801/2447/2021 Категорія: 55 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 рокуСправа № 128/1432/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Матківської М.В., Стадника І.М., за участю секретаря судового засідання Кузьменка Б.І., за участю сторін: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №128/1432/19 за позовом Релігійної громади Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, про визнання недійсними рішень, за апеляційною скаргою представника Релігійної громади Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви Онищенка О. на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 31 серпня 2021 року про закриття провадження, постановлену у складі судді Шевчук Л.П., встановив: Релігійна громада Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви звернулась до Вінницького районного суду Вінницької області із вказаним позовом. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 31 серпня 2021 року провадження у цивільній справі № 128/1432/19 за позовом Релігійної громади Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, про визнання недійсними рішень, - закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Повідомлено Релігійну громаду Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції господарського суду. В апеляційній скарзі представник Релігійної громади Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви Онищенко О., посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду. Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що судом першої інстанції помилково застосовано в цій справі висновок Верховного Суду щодо підсудності господарському суду, який не підлягав до застосування в спірних правовідносинах у зв`язку з відмінністю обставин справи та складу учасників. Також зазначив, що підстави зазначені в ухвалі суду першої інстанції для закриття провадження є помилковими, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивача. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не з`ясував дійсний характер спірних правовідносин та дійшов передчасного висновку про віднесення даного спору до господарського, як за суб`єктним складом так і за змістом (характером), не дослідив підстави поданого позову, прав, на захист яких спрямований даний позов, наведене позивачем обґрунтування порушення прав та оспорюваних законом інтересів. Від представника Управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу в якій зазначено, що судом першої інстанції постановлена законна ухвала, просить суд апеляційної інстанції залишити ухвалу суду від 31 серпня 2021 року без змін. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Чудак В.Д. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права. 16 листопада 2021 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника позивача адвоката Вересюка М.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з тим, що він приймає участь у судовому процесі в Вінницькому міському суді Вінницької області, а представник Управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації Салецький І. приймає участь у судовому процесі в Господарському суді м. Києва, тому також просив відкласти розгляд справи. У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Згідно ч. 2 ст. 371 ЦПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу. Однак клопотання про продовження строку розгляду справи до суду не надходило. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 06.04.2021 Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові № 910/10011/19 висловила правову позицію про те, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства. Вказана постанова і в подальшому була підтримана Верховним Судом у постановах №727/5575/19-ц від 19.05.2021, №525/391/19 від 26.05.2021. Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В даному випадку, як вбачається з матеріалів позовної заяви її фактичною підставою є незгода релігійної організації з рішенням загальних зборів про зміну канонічної підлеглості. Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК, так і ГПК залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору. Відповідно до статті 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон), релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). Згідно зі статтею 7 Закону, релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону визначено, що релігійна громада є місцевою Релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розгляд даної справи слід здійснювати за правилами господарського судочинства. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанцій, власного тлумачення скаржником вимог чинного законодавства та характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін. Враховуючи наведене, керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника Релігійної громади Свято-Різдво-Богородичного храму Української Православної Церкви Онищенка О. залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 31 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст судового рішення складено 17 листопада 2021 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Матківська М.В. Стадник І.М.