Постанова 4801 № 127/1511/20

Справа № 127/1511/20 Провадження № 22-ц/801/2286/2021 Категорія: 12 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 рокуСправа № 127/1511/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Француза М. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, ОСОБА_3 , про знесення самовільно споруджених сходів та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про усунення перешкод в користуванні власністю за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Дернової В. В. від 03 вересня 2021 року, встановив: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, за яким просив зобов`язати ОСОБА_2 знести сходи, які незаконно встановлені під фасадною стіною квартири АДРЕСА_1 . На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору дарування 1/2 частки квартири від 12 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лазько С. І. за реєстровим №

182. Співвласником квартири є ОСОБА_3 , якому належить 1/2 частка у спільному майні на підставі Договору купівлі-продажу кватири від 01 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н. В. за реєстровим № 1577. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 лютого 2019 року № 563 йому було надано вихідні дані містобудівні умови та обмеження на проектування реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин змішаної групи товарів. Належним чином реалізувати своє право власності на приміщення та провести його реконструкцію відповідно до Містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки від 01 березня 2019 року ОСОБА_1 не може, тому що зовнішні сходи нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_2 , перешкоджають влаштуванню входу до приміщення магазину, у який реконструюється квартира АДРЕСА_1 . У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, за яким просила усунути перешкоди в користуванні власністю, нежитловим приміщенням магазином № НОМЕР_1 в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_3 шляхом заборони ОСОБА_1 здійснювати порушення цілісності сходинок та майданчика, прилеглих до нежитлового приміщення магазину АДРЕСА_2 . На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона є власницею нежитлового приміщення магазину АДРЕСА_2 на підставі рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 30 грудня 2010 року у цивільній справі № 2-2090/10. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 30 вересня 1996 року № 788 «Про визнання квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 непридатними для проживання та надання дозволу на проектування і обладнання в них магазинів» квартиру АДРЕСА_2 було визнано непридатною для проживання у зв`язку з тим, що не відповідає санітарним і технічним вимогам; надано дозвіл на проектування та обладнання магазинів на першому поверсі будинку ОСОБА_4 по АДРЕСА_5 ). Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 29 травня 2002 року № 506 «Про надання дозволу ОСОБА_5 на проектування і реконструкцію квартири АДРЕСА_2 в магазин та визнання таким, що втратив чинність пункт 2.1. рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 30 вересня 1996 № 788» було надано дозвіл ОСОБА_5 на проектування та реконструкцію квартири АДРЕСА_2 в магазин». Зазначала, що реконструкція приміщення та облаштування сходів відбулося у 1997 році відповідно до дозвільної та проєктної документації. Право власності було регламентовано ще до придбання ОСОБА_1 квартири, прохід до її власності був погоджений відповідно до вимог діючого на час спорудження законодавства. ОСОБА_1 заперечує розташування майданчика та сходів і вимагає їх знести. Досягнути згоди з ним не можливо, тому що він ухиляється від переговорів. Діяння ОСОБА_1 спрямованні на отримання документів дозвільного характеру з метою демонтажу сходів та майданчика. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 березня 2021 року цивільну справу № 127/1511/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Департамент архітектурно будівельного контролю Вінницької міської ради, ОСОБА_3 , про знесення самовільно споруджених сходів та цивільну справу № 127/2977/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про усунення перешкод в користуванні власністю було об`єднано в одне провадження. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 знести частину зовнішніх сходів нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , що розташовані під фасадною стіною квартири АДРЕСА_1 , а саме у частині невідповідності розміру сходів «Проекту реконструкції квартири під магазин» (Додаток 1 до Висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 038/20 від 28 грудня 2020 року). В іншій частині позовних вимог відмовлено. У позові ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права ОСОБА_2 як власниці нежитлового приміщення магазину АДРЕСА_2 частково обмежують права ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як співвласників квартири АДРЕСА_1 . Суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання ОСОБА_2 знести частину зовнішніх сходів нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , що розташовані під фасадною стіною квартири АДРЕСА_1 , а саме в частині, що не відповідає розміру сходів «Проекту реконструкції квартири під магазин». В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове про відмову ОСОБА_1 у позові та задоволення її позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що оскаржуване рішення не містить висновку про вчинення нею самочинного будівництва та нормативно-правового обґрунтування висновку суду про можливість застосування такого крайнього заходу, як знесення частини нерухомого майна. Судом першої інстанції безпідставно застосував положення статей 319, 386 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), тому що вони не регулюють правовідносини щодо знесення самочинного будівництва. Вказувала, що незважаючи на те, що в рішенні Староміського районного суду від 30 грудня 2010 року у справі № 2-2090/10 не зазначено про те, що за нею визнано право власності на майданчик та сходи до магазину, однак це викликано тим, що цей об`єкт перебуває на земельній ділянці Вінницької міської ради, яка і надавала дозвіл на влаштування на її земельній ділянці допоміжного об`єкту нерухомості сходів до магазину, тому у цьому випадку застосуванню підлягає стаття 186 ЦК України. Висновок судового експерта від 28 грудня 2020 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 038/20 є неналежним та недостовірним доказом. Зазначала, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її позову, натомість захистив право ОСОБА_1 на будівництво сходів, яке він набув у протиправний спосіб. ОСОБА_1 своїм правом подати відзив, у визначений судом строк, не скористався. Натомість 08 листопада 2021 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшов відзив представниці ОСОБА_1 адвоката Шишковської А. Б. на апеляційну скаргу, в якому одночасно ініціювалося питання про поновлення строку для його подання. У якості поважності причини пропуску процесуального строку заявниця вказувала на те, що з 10 жовтня 2021 року по 31 жовтня 2021 року перебувала у відпустці, проте доказів на підтвердження вказаних обставин не надала. Оскільки право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого судом або законом, то суд постановив ухвалу про залишення відзиву без розгляду (частина друга статті 126 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Частинами першою четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власницею нежитлового приміщення магазину АДРЕСА_2 на підставі рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 30 грудня 2010 року у цивільній справі № 2-2090/10. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 30 вересня 1996 року № 788 «Про визнання квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 непридатними для проживання та надання дозволу на проектування і обладнання в них магазинів» було визнано непридатною для проживання у зв`язку з тим, що не відповідає санітарним і технічним вимогам, квартиру АДРЕСА_2 ; надано дозвіл на проектування та обладнання магазинів на першому поверсі будинку ОСОБА_4 по АДРЕСА_5 ). Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 29 травня 2002 року № 506 «Про надання дозволу ОСОБА_5 на проектування і реконструкцію квартири АДРЕСА_2 в магазин та визнання таким, що втратив чинність пункт 2.1. рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 30 вересня 1996 № 788» було надано дозвіл ОСОБА_5 на проектування та реконструкцію квартири АДРЕСА_2 в магазин. ОСОБА_1 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору дарування 1/2 частки квартири від 12 березня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лазько С. І. за реєстровим №

182. ОСОБА_3 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу кватири від 01 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н. В. за реєстровим № 1577. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 лютого 2019 року № 563 «Про надання гр. ОСОБА_1 вихідних даних містобудівних умов та обмежень на проектування реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин змішаної групи товарів» було надано ОСОБА_1 вихідні дані містобудівні умови та обмеження на проектування реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин змішаної групи товарів. Наказом Департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради від 01 березня 2019 року № 45 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин змішаної групи товарів» було затверджено Містобудівні умови і обмеження № 21 від 01 березня 2019 року для проектування об`єкта будівництва реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин змішаної групи товарів. Як видно з матеріалів справи, зокрема фотоматеріалів (фототаблиць), під фасадною стіною квартири АДРЕСА_1 розташовані зовнішні сходи нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , що перешкоджає влаштуванню входу до приміщення магазину. Згідно з Висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 038/20 від 28 грудня 2020 року, фактичні розміри зовнішніх сходів нежитлового приміщення магазину АДРЕСА_2 (під фасадною стіною квартири АДРЕСА_1 ) не відповідають розмірам сходів, вказаним у проектній документації (додаток 1 до висновку). Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності у власності ОСОБА_2 перебуває нежитлове приміщення магазину, яке в цілому складається з приміщень: допоміжне приміщення 18-1, коридор 18-2, зал магазину 18-3, зал магазину 18-4, санвузол 18-5, частина підвалу під сарай площею 3,0 кв.м (загальна площа 43,7 кв.м) та знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , до складу якого не входить спірна «вхідна група». Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх пра в. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі . Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Частиною другою статті 386 ЦК України установлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою. Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Відповідно до статті 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон № 3038-VI) право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою. Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України, згідно з якою власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 30 грудня 2010 року у справі № 2-2090/10 квартира АДРЕСА_2 була конструйована в магазин на підставі дозволу, наданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 506 від 29 березня 2001 року. Вказаним рішенням визнано за ОСОБА_2 право власності на нежиле приміщення магазин, загальною площею 43,7 кв. м, що складається з: допоміжного приміщення 18-1, коридору18-2, залу магазину 18-3, магазину 18-4, санвузла 18-5, частини підвалу під сарай площею 3.0 кв. м та знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . Разом з тим, у рішенні Староміського районного суду м. Вінниці від 30 грудня 2010 року вхідна група (сходи та майданчик) у нежиле приміщення магазин не зазначена та право власності на неї за ОСОБА_2 не визнано, не має цих сходів в описі нерухомого майна і у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Згідно з Проектом реконструкції квартири під магазин, в ньому передбачена вхідна група шляхом спорудження сходів в кількості 2-х штук з зазначенням їх розмірів та кута розташування. За даними технічного паспорта на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 від 02 жовтня 2018 року вхідну групу зображено в кількості двох сходів. Статетю 76 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 038/20 від 28 грудня 2020 року, фактичні розміри зовнішніх сходів нежитлового приміщення магазину АДРЕСА_2 (під фасадною стіною квартири АДРЕСА_1 ) не відповідають розмірам сходів, вказаним у проєктній документації (додаток 1 до висновку). За змістом частини другої статті 113 ЦПК України з урахуванням установленого статтею 13 цього Кодексу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд, за клопотанням учасника справи, може призначити повторну експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам), якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності. Оскільки ОСОБА_2 такого клопотання, не зважаючи на роз`яснення суду першої інстанції, не заявляла, то підстав ставити зазначений висновок під сумнів, а відтак визнавати його недопустимим доказом (такий, що одержаний із порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України)) не має. Неналежними є докази, які не містять інформації щодо предмета доказування обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України). Предметом доказування у цій справі є, зокрема, законність встановлення сходів до приміщення магазину АДРЕСА_2 , тобто їх відповідність вимогам нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі містобудування, та дозвільних документів. Саме з метою перевірки такої відповідності і була призначена та проведена експертиза. Отже, установивши, що споруджені зовнішні сходи нежитлового приміщення магазину № НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_3 не відповідають проєктній документації, порушують права ОСОБА_1 як власника суміжного приміщення на його переобладнання в магазин шляхом облаштування вхідної групи відповідно до затвердженої в установленому порядку містобудівної документації суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 шляхом знесення частини зовнішніх сходів нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , що розташовані під фасадною стіною квартири АДРЕСА_1 , а саме у частині, що не відповідає розміру сходів «Проекту реконструкції квартири під магазин». Це, в свою чергу, виключає задоволення позову ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що оскільки майданчик та сходи перебувають на земельній ділянці Вінницької міської ради, яка і надавала дозвіл на влаштування на її земельній ділянці допоміжного об`єкту нерухомості сходів до магазину, тому у цьому випадку застосуванню підлягає стаття 186 ЦК України, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на обставинах справи, тому що матеріали справи не містять рішення Вінницької міської ради про надання дозволу на влаштування на її земельній ділянці допоміжного об`єкту нерухомості сходів до магазину. Посилання ОСОБА_2 на правову позицію Верховного Суду у справі № 296/1033/18 є безпідставними, тому що предметом спору у справі № 296/1033/18 є знесення самовільно спорудженої прибудови до частини приміщення, яке розташоване на земельній ділянці, що перебуває власності відповідачів, а у цій справі сходи є тимчасовою спорудою без влаштування фундаменту, які розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності. Саме прилягання сходів до зовнішньої частини квартири АДРЕСА_1 , співвласником якої є ОСОБА_1 і неможливість, у зв`язку з цим, реалізувати одержане в установленому законом порядку право на переобладнання цієї квартири в магазин, є підставою його позову, а не розташування сходів на його земельній ділянці. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про невідповідність Містобудівних умов і обмежень вимогам чинного законодавства та порушення її прав як співвласника приміщення та суміжного землекористувача апеляційний суд також відхиляє, з огляду на таке. Як видно з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 563 від 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 були надані вихідні дані Містобудівні умови та обмеження на проектування реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин змішаної групи товарів. Зазначеним рішенням було зобов`язано замовника: -отримати вихідні дані на проектування відповідно до статті 29 Закону № 3038-VI; -розробити проектну документацію та затвердити її в установленому порядку; -до прийняття об`єкту до експлуатації укласти договір про сплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста; -до виконання підготовчих та будівельних робіт в департаменті архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 з наступним прийняттям об`єкта до експлуатації в установленому законодавством порядку. Стаття 29 Закону № 3038-VI визначає, що основними складовими вихідних даних є: 1)містобудівні умови та обмеження; 2)технічні умови; 3)завдання та проектування. Пунктом 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією. Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (частини друга третя статті 29 Закону № 3038-VI). Частина п`ята статті 29 Закону № 3038-VI містить перелік містобудівних умов та обмежень, який є вичерпним. На виконання рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради ОСОБА_1 було отримано Містобудівні умови і обмеження на проектування реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин змішаної групи товарів, які затвердженні Наказом департаменту архітектури та містобудування Вінницької міської ради 01 березня 2019 року №

45. Пунктом 3 Містобудівних умов і обмежень установлено, що оформлення права землекористування відповідно до пункту 4 статті 34 Закону № 3038-VI не потребує, а відтак пункт 8 Містобудівних умов і обмежень в частині погодження землевпорядної документації ОСОБА_1 не порушений. 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 отримав у Департаменті архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) / про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками, внесено до єдиного реєстру ВН 061191002078, по реконструкції квартири АДРЕСА_1 під магазин змішаної групи товарів. Проектна документація на будівництво об`єкта розроблена з урахуванням вимог містобудівної документації, зокрема частини п`ятої статті 29 Закону № 3038-VI, вихідних даних на проектування та дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил. Отже, посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про невідповідність Містобудівних умов і обмежень вимогам чинного законодавства та порушення її прав як співвласника приміщення та суміжного землекористувача є безпідставними, тому що матеріали справи не містять підтвердження, що в користуванні ОСОБА_2 знаходиться земельна ділянка за вищевказаною адресою, а сходи є не окремою спорудою, а конструктивним елементом приміщення нежитлової будівлі. При цьому апеляційний суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини шостої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 стверджувала, що ОСОБА_1 ухиляється від мирного врегулювання спору, а в суді апеляційної інстанції вона зазначила про те, що запропоновані ОСОБА_1 варіанти облаштування спільної вхідної групи були для неї неприйнятними через відсутність відповідних проєктів із зазначенням конкретних розмірів вхідних сходів. Такі заяви, з урахуванням обставин справи (зокрема того факту, що сходи ОСОБА_6 прилягають до стіни приміщення, співвласником якого є ОСОБА_1 , що унеможливлює реалізацію його права на переобладнання квартири в магазин товарів непродовольчої групи), а також пояснень представниці ОСОБА_1 адвоката Шишковської А. Б. про те, що ОСОБА_1 неодноразово пропонував здійснити будівництво спільної вхідної групи навіть за власні кошти, а виготовити відповідний проєкт такої групи очевидно не можливо без замовлення / згоди власника суміжного приміщення, тобто ОСОБА_2 , строків розгляду справи в суді першої інстанції, безумовно вказують на те, що саме поведінка ОСОБА_2 спрямована на унеможливлення реалізації ОСОБА_1 зазначеного права, а відтак є несумісною із принципом справедливості. Таким чином, доводи апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів, досліджених та оцінених судом першої інстанції, не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права які є підставою для скасування чи зміни рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. (Повний текст судового рішення виготовлено 17 листопада 2021 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета