Постанова 4815 № 569/14810/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 листопада 2021 року м. Рівне Справа № 569/14810/20 Провадження № 22-ц/4815/1160/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді : Гордійчук С.О., суддів: Боймиструк С.В., Хилевич С.В., секретар судового засідання: Пиляй І.С. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон», розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Рівне апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 травня 2021 року, ухвалене в складі судді Гордійчук І.О., повний текст виготовлено 26 травня 2021 рокуу справі № 569/14810/20, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон» про визнання незаконним та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що з травня 1991 року працювала у відповідача. Наказом № 24-к від 19 березня 2019 року її звільнено з посади заступника генерального директора з комерційних питань Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон» у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці та скорочення численності і штату працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2019 року по справі №569/17386/18 скасовано наказ № 112-к від 22 серпня 2018 року, її понолено на посаді з 24 серпня 2018 року, стягнуто на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. На виконання рішення суду наказом від 24 жовтня2019 року №85-к позивач поновлена та допущена до роботи, про що зроблено запис у трудовій книжці. Наказом від 24 жовтня 2019 року №86-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи до моменту проходження вступного інструктажу з питань охорони праці та ознайомлення з посадовою інструкцією. Такими діями відповідача порушено її трудові права, чим спричинено їй моральну шкоду. Не погоджуючись з діями відповідача, посилаючись на порушення законодавства про працю ОСОБА_1 просила суд: 1)поновити строк на оскарження наказів №86-к від 24 жовтня 2019 року та №01-к від 10 січня 2020 року, як такий що пропущений з поважної причини, оскільки копію наказів вона отримала лише 20 липня 2020 року; 2)визнати накази від 24 жовтня 2019 року №86-к Про відсторонення від роботи заступника генерального директора з комерційних питань ОСОБА_1 та від 10 січня 2020 року №01-к Про зупинення дії Наказу №85-к від 24 жовтня 2019 року Про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з комерційних питань незаконними та скасувати їх; 3)стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2019 року по дату звільнення з роботи 10 вересня 2020 року в сумі 1240024,30 грн; 4)стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 117830,00 грн. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 травня 2021 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк для оскарження наказів Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «АКВАТОН» №86-к Про відсторонення від роботи заступника генерального директора з комерційних питань ОСОБА_1 від 24 жовтня 2019 року та №01-к Про зупинення дії Наказу №85-к від 24.10.2019 року Про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з комерційних питань від10 січня 2020 року. Визнано незаконним та скасовано наказ від 24 жовтня 2019 року №86-к Про відсторонення від роботи заступника генерального директора з комерційних питань ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ від 10 січня 2020 року №01-к Про зупинення дії Наказу №85-к від 24.10.2019 року Про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з комерційних питань. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2019 року по 29 березня 2020 року в розмірі 605984 (шістсот п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 76 копійок. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір. Рішення суду в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон» на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання. Не погодившись з означеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначає, що позивач правомірно була відсторонена від роботи відповідно до вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки через довготривалу відсутність на роботі зобов`язана була пройти інструктаж з охорони праці та ознайомитися з інструкцією, однак відмовилася від цього. Покликається, що середній заробіток за час відсторонення повинен обраховуватися з посадового окладу позивача в розмірі 7700 грн. Суд безпідставно не надав оцінку актам відповідача, які є дійсними, судом не скасовані та незаконними не визнавалися. Окрім того, зазначає, що позивач пропустила встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з указаним позовом. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч.5 ст.130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки цій особі. Сторони та їх представники в судове засідання не з`явились повторно, про день та час розгляду справи були належним чином повідомленні, що стверджується повідомленням про вручення повістки адвокату Рибачок А.О. Однак, до початку судового засідання відповідач та його представник повторно подали клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Причиною неявки до суду апеляційної інстанції відповідача та його представника є невручення відповідачу повістки та хвороба його представника Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 вказано, що "якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні." Враховуючи, що поважність причин повторної неявки відповідача та його представника судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у відсутності відповідача та його представника. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає . Установлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 05 травня 1991 року. Наказом № 112-к від 22 серпня 2018 року заступник генерального директора з комерційних питань ОСОБА_1 , була звільнена 23 серпня 2019 року з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Рівненського міського суду від 23.10.2019 року скасованр наказ № 112-к від 22 серпня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора з комерційних питань. Поновлено ОСОБА_1 на роботі з 24 серпня 2018 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «АКВАТОН» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 24 серпня 2018 року по 23 жовтня 2019 року у розмірі 1632792,20 грн. На виконання рішення суду відповідач 24 жовтня 2019 року видав Наказ №85-к, яким скасовано Наказ №112-к від 22 серпня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з комерційних питань з 24 серпня 2018 року. Наказом від 24 жовтня 2019 року №86-к Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ОСОБА_1 відсторонено від роботи до моменту проходження вступного інструктажу з питань охорони праці та ознайомлення з посадовою інструкцією. Підставою для видання цього наказу слугували акти №24/10-2019 та №25/10-2019 від 24.10.2019 року. Згідно зі статтею 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння, відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до частини 7 статті 153 КЗпП України саме на власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони. Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (далі - Положення № 15) та Перелік робіт з підвищеною небезпекою (далі - Перелік) затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року №

15. Загальні питання проведення інструктажів, навчання та перевірки знань з питань охорони праці визначено у розділі третьому цього положення, а питання організації проведення та види навчань й інструктажів з питань охорони праці визначено у розділах п`ятому і шостому Положення №

15. Так, за змістом пункту 3.1 Положення № 15 працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи, проходять на підприємстві за рахунок роботодавця інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання домедичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії. За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці (далі - інструктажі) поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий (пункти 6.1, 6.2 Положення № 15) За змістом пунктів 6.8, та 6.9 Положення № 15 первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу, майстер) або фізична особа, яка використовує найману працю, такий інструктаж завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється. Аналогічні положення містяться у статті 18 Закону України «Про охорону праці». Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону праці» спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право, зокрема, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці (пункт 3.16 Положення № 15). Відповідальність за організацію і здійснення інструктажів, навчання та перевірку знань працівників з питань охорони праці покладається на роботодавця (пункт 3.18 Положення № 15). Аналіз змісту зазначених норм правових актів свідчить про те, що охорона праці як галузь трудового права має на меті збереження здоров`я та життя працівників та створення безпечних умов для їх роботи З огляду на право працівника на безпечні умови праці та обов`язок роботодавця щодо створення таких умов для усіх працівників за змістом зазначених правових норм, роботодавець має право та кореспондуючий обов`язок щодо організації і здійснення навчань, інструктажів та перевірки знань з питань охорони праці, а працівник має право та кореспондуючий обов`язок пройти навчання, інструктаж і перевірку знань з цих питань. Разом з тим відсутність проведеного інструктажу, навчань або перевірки знань з питань охорони праці з вини роботодавця є підставою для відмови працівника від виконання роботи у зв`язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, а у випадку відмови працівника від проходження інструктажу, навчань або перевірки знань з питань охорони праці - підставою для відсторонення працівника від роботи за рішенням роботодавця. Отже, за будь яких умов відсутність проведеного інструктажу, навчань або перевірки з питань охорони праці є підставою для недопуску працівника до роботи задля забезпечення охорони його та інших життя та здоров`я. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 2371цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення, тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 2371 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати. Такий висновок відповідає і практиці Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Надбала проти Польщі» (2000 рік), згідно яких при визнанні звільнення незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Щодо вимог про скасування наказу, про зупинення дії наказу про поновлення на роботі Пунктами 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України передбачено, що суд допускає негайне виконання судових рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а з часу його ухвалення. Питання, щодо зупинення виконання рішення регулюється ст. 436 ЦПК України, в порядку касаційного оскарження. Цивільно процесуальний кодекс України не передбачає право апеляційного суду зупиняти виконання оскаржуваного судового рішення в частині, що підлягає негайному виконанню. Відповідно до ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Наказ про поновлення на роботі ОСОБА_1 був виданий відповідачем на виконання рішення суду, він вичерпав свою дію в момент його виконання, а зупинення його дії на підставі ухвали Рівненського апеляційного суду від 09 січня 2020 року в частині негайного виконання не має жодних юридичних наслідків. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявні підстави для задоволення позову в цій частині. Щодо вимог про скасування наказу про відсторонення від роботи Обов`язок проведення первинного інструктажу та документальна фіксація цього процесу, відповідно до вимог чинного трудового законодавства покладається на роботодавця. Не проведення такого інструктажу в строки, обумовлені нормативно-правовими актами, не може ставитись у вину найманому працівнику. З акту № 24/10-2019 від 24 жовтня 2019 року убачається, що у зв`язку з відсутністю документального підтвердження про проходження вступного інструктажу з охорони праці заступником генерального директора з комерційних питань Коруновою Г.В., було прийнято рішення про проведення їй вступного інструктажу. При цьому, наказ та/або розпорядження директора товариства про призначення позивачу вступного інструктажу в матеріалах справи відсутній. Крім того, наказ чи розпорядження про переведення позивача на роботу за іншою професією чи посадою не видавався, тому відсторонення позивача від роботи внаслідок відмови від проходження вступного інструктажу через 7 років після прийняття на роботу є незаконним. За наведеного, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відсторонення позивача від роботи здійснене з порушенням законодавства, а тому відповідний наказ є незаконним та підлягає скасуванню. Таким чином, відповідачем, на якого покладено тягар доказування законності відсторонення позивача, не доведено. Доводи апеляційної скарги, щодо праовомірності актів №24/10-2019 та №25/10-2019 від 24.10.2019 року не заслуговують на увагу, оскільки із показів свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 убачається, що вони були складені комісією без участі ОСОБА_1 , у кабінеті ОСОБА_2 та з її слів. Отже, покази свідків не лише не підтвердили обставини викладені у актах, але і спростували їх. Належних та допустимих доказів того, що наказ про відсторонення оголошений позивачу на території підприємства у присутності комісії, чи надіслано поштовим зв`язком на домашню адресу матеріали справи не містять. Письмові пояснення щодо відмови від ознайомлення з наказом в позивача також не витребовувалися. Оскільки, чинним трудовим законодавством України не передбачає відсторонення працівника від роботи на підставі відмови підписувати посадову інструкцію, суд вказаним доводам оцінку не надає. Таким чином, оскільки позивач незаконно була відсторонена від виконання її посадових обов`язків із зупиненням їй виплати заробітної плати, у зв`язку з чим вона перебувала у вимушеному прогулі, то місцевим судом обґрунтовано було стягнуто з відповідача розмір середньої заробітної плати за час її вимушеного прогулу. Урахувавши положення частини другої статті 235 КЗпП України, суд першої інстанції правильно обчислив середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2019 року по 29 березня 2020 року, що відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та становить 605984,76 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що середній заробіток за час відсторонення повинен обраховуватися з посадового окладу позивача в розмірі 7700 грн., не заслуговують на увагу, оскільки у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати. Наведене узгоджується із висновком що міститься у постанові Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18. Також, вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, місцевий суд, керуючись вимогами статті 237-1 КЗпП України, правильно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, оскільки позивачем доведено заподіяння такої шкоди у зв`язку із порушенням її трудових прав. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустила встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з указаним позовом, а надані в обґрунтування пропуску цього строку докази є неналежними, не заслуговують на увагу, оскільки місцевий суд, поновлюючи ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом, належним чином перевірив причини його пропуску і навів у рішенні суду мотиви поновлення цього строку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Акватон» залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 17 листопада 2021 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Хилевич С.В.