Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/30861/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/30861/20 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О. за участю секретаря Ковтун К.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про: - визнання протиправними дії Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області щодо винесеного рішення від 03.04.2020 за №80112300003087 стосовно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про відмову в оформленні ( видачі) посвідки на постійне проживання; - скасування рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області від 03.04.2020 за №80112300003087; - зобов`язання Центральне міжрегіональне управління ДМС у м.Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.07.2006; -зобов`язання Центральне міжрегіональне управління ДМС у м.Києві та Київській області -здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 28.07.2006. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року позов задоволено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі Тимчасової посвідки на постійне проживання на території України виданої безстроково (на той час) Службою громадянства міграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 28.07.2006 серії КИ № 002043/114685, проживає на території України разом із сім`єю - дружиною та дітьми більше 15 років. Дружина та діти позивача: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилися на території України та є громадянками України. Разом із сім`єю зареєстрований та мешкає у квартирі по АДРЕСА_1 , яка є моєю приватною власністю. На підставі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 зареєстровано і інші об`єкти нерухомого майна, які є його приватною власністю на території України. 16.03.2020 позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою № 293090000 про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку з досягненням 45 - річного віку. За результатом розгляду заяви-анкети №293090000 від 16.03.2020 про обмін посвідки на постійне проживання на території України відповідачем винесено рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 03.04.2020 за № НОМЕР_2 . Підставою для відмови зазначено п.п.3 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 №321. На думку відповідача, позивачу неправомірно надано дозвіл на імміграцію в Україну від 26.07.2006. Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області на підставі пункту 6 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" прийнято рішення від 22.12.2020 № 421 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий 26.07.2006 ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, звернувся з даним позовом до суду. Вимогами частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 (далі по тексту - Порядок № 321). Пунктом 7 Порядку №321 визначено, що обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія). Пунктом 16 Порядку № 321 передбачено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Згідно п.21 Порядку № 321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті. У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (пункт 22 Порядку № 321). Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету (пункт 25 Порядку № 321). Прийняті уповноваженим суб`єктом заява-анкета та скановані документи (у тому числі отримані біометричні дані, параметри) із застосуванням засобів Реєстру автоматично розподіляються та надсилаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який обслуговує відповідного уповноваженого суб`єкта, що здійснив прийняття документів від іноземця або особи без громадянства (пункт 27 Порядку № 321). Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження для розгляду документів, прийнятих уповноваженим суб`єктом, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 і 33 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства (пункт 29 Порядку № 321). Після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів (пункт 36 Порядку № 321). Пунктом 37 Порядку № 321 передбачено, що ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС. Пунктом 38 Порядку №321 визначено. Що рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі. Пунктом 62 Порядку №321 передбачено підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки, а саме: 1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду; 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився; 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну; 11) в інших випадках, передбачених законом. Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що Порядком № 321 чітко визначено, що повноваження територіального органу ДМС при вирішенні питання про обмін посвідки на постійне проживання обмежені перевіркою лише підстав для такого обміну та підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 62 Порядку №

321. Згідно пунктів 1 та 2 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині шістнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб. Статтею 11 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви. Пунктом 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону. Відповідно до розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування. Так, 07 липня 2001 року вказаний Закон опубліковано у виданні "Урядовий кур`єр" №

119. Відповідно до пункту 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15 липня 2013 року № 681, рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом Голови ДМС України повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС України, визнаються недійсними та підлягають вилученню. Аналіз наведених правових норм дають підстави для висновку, що посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію. При цьому, іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію. Судом встановлено, що 17.06.2006 позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію. 26.07.2006 УГІРФО ГУ МВС України в м.Києві після проведення іміграційним законодавством перевірок та не виявленням підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу. 28.07.2006 позивачу було видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 . В подальшому, 16.03.2020 позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою № 293090000 про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку з досягненням 45 - річного віку. За результатом розгляду заяви-анкети №293090000 від 16.03.2020 про обмін посвідки на постійне проживання на території України відповідачем винесено рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 03.04.2020 за № 80112300003087. Підставою для відмови зазначено п.п.3 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою КМУ від 25.04.2018 №321. На думку відповідача, позивачу неправомірно надано дозвіл на імміграцію в Україну від 26.07.2006. Проте колегія суддів звертає увагу, що намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку не може мати наслідком непропорційне втручання в нове право позивача та перекладати на нього всі негативні наслідки такої помилки, оскільки задоволення позову з формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка проживає в Україні протягом тривалого часу, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін. Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 «Рисовський проти України» зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу, повинен покладатись на саму державу та її органи. Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин», яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов`язок виправити свої помилки. Таким чином, принцип належного урядування передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть якщо у 2006 році посвідка на тимчасове проживання позивачу надана через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим. Більш того, з моменту видачі позивачу посвідки на постійне проживання пройшло чотирнадцять років, та увесь цей період позивач проживав на території України. Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 27 березня 2019 року по справі № 820/1863/17, від 17 квітня 2019 року по справі № 820/6675/16, від 03 квітня 2019 року по справі №815/2473/17, від 20 березня 2019 року по справі № 820/391/17, від 16 січня 2019 року по справі № 815/1010/16, в яких викладена аналогічні правові висновки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача не було підстав для скасування дозволу на імміграцію позивачу відповідно до статті 12 Закону України №2491-ІІІ та як наслідок відсутні підстави для прийняття рішення від 03.04.2020 №8011230003087 про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні. Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з`явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію". Враховуючи сукупність викладених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції визначив вірний спосіб поновлення порушеного права позивача шляхом задоволення позовних вимог У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. В даному випадку доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: Н.М. Єгорова Є.О. Сорочко