Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/2692/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року справа №360/2692/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Сіваченка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 р. у справі № 360/2692/21 (головуючий І інстанції суддя І.В. Тихонов) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: До Луганського окружного адміністративного суду 25.05.2021 надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач, ГУПФУ в Луганській області), відповідно до якої вона просила: - визнати протиправними дії відповідача щодо переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», але непризначення (ненарахування) пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу»; - зобов`язати відповідача здійснити їй призначення (нарахування) пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі довідок про складові заробітної плати № 30 та № 31 від 03.07.2020, з часу звернення з заявою з 06.07.2020 (а.с. 1-8). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо ненарахування ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків заробітної плати. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити нарахування ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі довідок про складові заробітної плати № 30 та № 31 від 03.07.2020, з часу звернення з заявою з 06.07.2020. Вирішено питання судових витрат (а.с. 105-109). Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що з 06.07.2020 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі № 360/2925/20 позивача переведено з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058, на пенсію за віком відповідно до Закону № 3723 з зарахуванням до стажу державної служби періоду роботи позивача з 01.07.1993 по 22.12.2015, проте, оскільки рішенням Луганського окружного адміністративного суду по справі № 360/2925/20 не було зобов`язано Фонд здійснити розрахунок пенсії позивачу при переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків заробітної плати на підставі довідок про складові заробітної плати від 03.07.2020 № 30 та № 31, розмір пенсії був обчислений відповідно до статті 40 Закону № 1058, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Згідно ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого. Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.9-12). З 23.12.2015 на підставі заяви позивача про призначення пенсії, ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності (загальне захворювання) із врахуванням загального стажу 37 років 11 місяців 15 днів. 06 липня 2020 року позивач звернулась до відповідача з заявою щодо переходу з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с. 59). Разом з заявою були надані документи: паспорт; довідка про присвоєння ідентифікованого номеру; трудова книжка; довідка про заробітну плату для призначення пенсії державного службовця (оклад, ранг, вислуга років) № 30 від 03.07.2020, яка видана Державною митною службою України Східна митниця Держмитслужби; довідка про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби № 31 від 03.07.2020, яка видана Державною митною службою України Східна митниця Держмитслужби; довідка про стаж державної служби від 03.07.2020 № 7.15-12/67-84, яка видана Державною митною службою України Східна митниця Держмитслужби (а.с. 87). 15.07.2020 управлінням винесено рішення № 909340167276 щодо відмови ОСОБА_1 в переході з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», яке надіслано позивачу 17.07.2020 (а.с.84 зв., 86). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі № 360/2925/20 позов ОСОБА_1 про скасування рішення від 15.07.2020 № 909340167276, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме: - визнано протиправним та скасовано рішення Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 15.07.2020 року № 909340167276 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу»; - зобов`язано Старобільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області зарахувати до стажу державної служби період роботи ОСОБА_1 з 01.07.1993 по 22.12.2015; - зобов`язано Старобільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.07.2020 року про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням правової оцінки наданої судом. (а.с. 99-101). На виконання рішення суду у справі № 360/2925/20 Управлінням з 06.07.2020 позивача переведено з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-ІУ, на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з зарахуванням до стажу державної служби періоду роботи позивача з 01.07.1993 по 22.12.2015, про що зазначає відповідача у своєї відзиві (а.с. 88 зв.). 14.04.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян», в якій просив повідомити інформацію про результати повторного розгляду заяви від 06.07.2020, надати роз`яснення щодо виду пенсії на який його переведено, дати переведення, підстав тощо (а.с. 13). Листом від 26.04.2021 № 97-88/С-32/8-1240/21 Управління надало позивачу відповідь з роз`ясненнями складових розміру призначеної пенсії за віком. Стосовно зобов`язання виконати рішення суду шляхом ухвалення нового рішення. Предметом спору є не нарахування позивачу пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у розмірі 60% заробітної плати на підставі довідок про складові заробітної плати від 03.07.2020 № 37 та № 31, з часу звернення з заявою з 06.07.2020 згідно рішення суду по справі № 360/2925/20, що набрало законної сили (а.с. 14). 21.04.2021 позивач звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо надання роз`яснень та зобов`язання Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області здійснити нарахування пенсії згідно із тим видом пенсії на який позивача перевели, тобто відповідно до ст. 37 Закону 3723-ХІІ на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-УІІІ «Про державну службу" з дати подання заяви, тобто з 06.07.2020, що передбачено п. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Постановою КМУ від 14.09.2016 № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», на підставі доданих до заяви довідок про складові заробітної плати (а.с. 15). 12.05.2021 позивач отримала відповідь (вих. № 1737-1733/С-02/8-1200/21 від 11.05.2021), в якій Головним управлінням зазначено, що оскільки рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21.10.2020 по справі № 360/2925/20 Старобільське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області зобов`язано зарахувати до стажу державної служби період роботи з 01.07.1993 по 22.12.2015 та повторно розглянути заяву від 06.07.2020 про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», то за таких обставин, на виконання зазначеного рішення суду, управлінням переведено позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за віком за Законом України «Про державну службу» із зарахуванням до стажу державної служби періоду роботи в митниці з 01.07.1993 по 22.12.2015, але без урахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 03.07.2020 № 30 та № 31, виданих Східною митницею Держмитслужби, оскільки в резолютивній частині рішення суду не зобов`язало управління провести розрахунок пенсії за складовими вказаних довідок (а.с. 18-19). При вирішенні справи суд виходить з наступного. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 04 квітня 2018 року відмовив ОСОБА_9 у задоволенні позову. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18 рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року скасовано, постановлено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправною відмову Кам`янець-Подільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснити переведення ОСОБА_9 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_9 з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року. Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами». За вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону). Ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII. В п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII занотовано, що з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу. Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби (…). Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII). Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII). Судами у справі № 360/2925/20 установлено, що станом на момент звільнення (22.12.2015) та на момент 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 Про державну службу) стаж роботи (служби) позивача на вищезазначених посадах в митних органах складав 22 роки 5 місяців 21 день. Таким чином, оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд у справі № 360/2925/20 дійшов висновку, що позивачка має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII. Разом з тим, відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. У статті 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо. Виходячи із викладеного, неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, за яким розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 22 Основного Закону України. Таким чином суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків заробітної плати та зобов`язання відповідача здійснити призначення (нарахування) позивачу пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі довідок про складові заробітної плати № 30 та № 31 від 03.07.2020, з часу звернення з заявою з 06.07.2020 підлягають задоволенню. Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 311, 316, ст. 321, ч.1 ст. 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 р. - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 р. у справі № 360/2692/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 17 листопада 2021 року. Колегія суддів: Г.М. Міронова І.В. Сіваченко Е.Г. Казначеєв