Ухвала КЦС ВС № 761/10548/18

Ухвала 10 листопада 2021 року місто Київ справа № 761/10548/18 провадження № 61-10409св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс-Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Правекс-Банк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - ПАТ «КБ «Правекс-Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Правекс-Банк» (далі - АТ «Правекс-Банк», банк), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 171, 58 дол. США. Банк обґрунтовував свої вимоги тим, що 27 грудня 2005 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк»), правонаступником якого є позивач, уклали кредитний договір № 2676-005/05Р, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 28 500, 00 дол. США строком до 27 грудня 2025 року, зі сплатою 12, 00 відсотків річних. На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 27 грудня 2005 року ОСОБА_2 та АКБ «Правекс-Банк» уклали договір поруки № 2676-005/05М, за умовами якого поручитель зобов`язується нести солідарну відповідальність за виконання умов кредитного договору в повному обсязі. 04 травня 2007 року ОСОБА_2 та АКБ «Правекс-Банк» уклали додаткову угоду до договору поруки. Банк стверджував, що виконав умови договору, надавши позичальнику кредитні кошти на загальну суму 28 500, 00 дол. США. Натомість відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором порушили та грошові кошти згідно з умовами договору не повернули, а тому позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, яка утворилася станом на 13 лютого 2018 року, за кредитним договором у розмірі: 16 167, 00 дол. США - заборгованість за кредитом, 15 004, 58 дол. США - відсотки за кредитом, разом - 31 171, 58 дол. США. Стислий виклад заперечень відповідачів Відзиви на позов не надходили. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, у позові ПАТ КБ «Правекс-Банк» відмовлено. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що не встановлено належне виконання банком умов договору в частині надання кредитних коштів, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та додатково зазначив, що допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факту виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18). Наданий позивачем розрахунок заборгованості, складений працівником банку, за висновками апеляційного суду, не може свідчити про існування заборгованості за кредитним договором. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги АТ «Правекс-Банк» у липні 2020 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Визначення заявником підстав касаційного оскарження Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив, що: - оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права; - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки заявник вважає, що підтвердженням отримання грошових коштів можуть бути й інші обставини; - у матеріалах справи наявні договір іпотеки та договір купівлі-продажу квартири, на придбання якої і видавався кредит позичальнику, що, на переконання заявника, може підтверджувати виконання банком зобов`язання з видачі кредиту. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Відзиви на касаційну скаргу не надходили. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Правекс-Банк», а ухвалою від 26 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зробив висновок, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 27 грудня 2005 року ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», уклали кредитний договір № 2676-005/05М, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 28 500, 00 дол. США строком до 27 грудня 2025 року, зі сплатою 12, 00 відсотків річних. Додатковою угодою до кредитного договору від 04 травня 2007 року кредитний договір викладено в новій редакції. На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 27 грудня 2005 року ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Правекс-Банк» уклали договір поруки № 2676-005/05М, за умовами якого поручитель зобов`язується нести солідарну відповідальність за виконання умов кредитного договору у повному обсязі. 04 травня 2007 року ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Правекс-Банк» уклали додаткову угоду до договору поруки від 27 грудня 2005 року № 2676-005/05М, за умовами якої договір поруки викладено в новій редакції. Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору кредит надається готівкою через касу банку. Позивач не надав первинних документів на підтвердження видачі кредитних коштів у розмірі, визначеному договором. Щодо відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування норми права у подібних правовідносинах Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з положенням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, касаційну скаргу подано та касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених положенням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Обґрунтовуючи таку підставу касаційного оскарження, як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, заявник зазначив, що на час звернення із касаційною скаргою відсутній висновок Верховного Суду щодо обставин, які можуть підтверджувати виконання обов`язку банку з видачі кредиту позичальнику. Проте наведена заявником підстава касаційного оскарження не була підтверджена під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги позивача, оскільки, як встановлено, Верховний Суд вже викладав висновок про те, що є доказом видачі кредиту позичальнику у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18) Верховний Суд зазначив, що «пунктом 3 розділу І Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на час надання кредиту, передбачено, що до касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, зокрема, і видача готівки клієнтам з їх рахунків чи рахунку банку через його касу. До касових документів, які оформлюються згідно із цією Інструкцією, належить заява на видачу готівки (пункт 1 глави 1 розділу III Інструкції) та визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються прийняття і видача готівки (пункт 2 глави 1 розділу III Інструкції). Форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу в готівковій формі, визначаються відповідною платіжною системою і мають містити обов`язкові реквізити: дата здійснення операції, зазначення платника та отримувача, дані паспорта особи - отримувача або документа, що його замінює, сума касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. Отже, єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факту виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки». У наведеній постанові Верховний Суд сформулював однозначний висновок про те, що єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факту виконання умов договору є певний касовий документ - заява про видачу готівки, що свідчить про відсутність інших беззаперечних доказів на підтвердження обставин видачі кредитором позичальнику кредиту готівкою. Саме цим правовим висновком керувався суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга не містить таких підстав касаційного оскарження, як обґрунтування вимог про перегляд (відступлення від висновку) цього правового висновку Верховного Суду. Також Верховний Суд виклав у іншій справі правовий висновок про те, які докази підтверджують наявність заборгованості та її розмір та зазначив, що «доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно зі згаданою нормою права підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту» (постанова Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18)). Верховний Суд врахував, що саме пасивна процесуальна поведінка сторони позивача призвела до ухвалення судового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду банк не надав належних та достатніх доказів на підтвердження виконання ним зобов`язання з видачі кредиту позичальнику, а також на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором. Дослідивши матеріали справи, не встановивши тієї обставини, що банк видав позичальнику кредит (у матеріалах справи відсутня заява на видачу готівки), суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позивачем пред`явлених позовних вимог, які відповідають згаданим правовим висновкам Верховного Суду. За таких обставин, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що наявність наведеної у скарзі банку підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не була підтверджена після відкриття касаційного провадження, оскільки встановлено, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі. Верховний Суд врахував, що пункти 4 та 5 частини першої статті 396 ЦПК України як підстави закриття касаційного провадження у справі охоплюють усі випадки неналежного визначення та обґрунтування підстав касаційного оскарження, викладених у пунктах 1-3 частини другої статті 389 ЦПК України. У справі, яка переглядається, банк помилково вважав, що з приводу застосування частини першої статті 1054 ЦК України щодо зобов`язання кредитора надати позичальнику кредитні кошти у системному зв`язку із нормами процесуального права - статті 12, частини першої статті 76, частин першої, третьої статті 77, частини першої статті 78 ЦПК України - відсутній правовий висновок Верховного Суду про те, якими доказами підтверджується виконання кредитором зобов`язання з видачі кредиту позичальнику. За результатами касаційного перегляду Верховний Суд встановив, що станом на момент подання цієї касаційної скарги Верховний Суд вже сформулював правовий висновок щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах і суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до цих правових висновків. Верховний Суд наголошує, що норма пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України «після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі» охоплює випадки, коли касаційна скарга обґрунтовується доводами щодо наявності таких підстав касаційного оскарження, що передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, проте вже на момент звернення особи до суду касаційної інстанції ним викладалася певна правова позиція з цього приводу, що свідчить про свідоме введення суду в оману або про недбалий аналіз практики Верховного Суду під час визначення заявником підстав касаційного оскарження судових рішень. В обох аналізованих випадках касаційне провадження підлягає закриттю. Повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції є надзвичайно обмеженими, підстави касаційного провадження імперативно визначені та не підлягають поширювальному тлумаченню. Навіть очевидно помилкове судове рішення не може бути скасоване Верховним Судом виходячи виключно з власних міркувань суду та поза межами доводів та вимог заявника, викладених у касаційній скарзі. Інше розуміння процесуального закону безумовно є свавіллям, що є неприпустимим у правовій державі. Верховний Суд констатує, що після подання касаційної скарги у справі, яка переглядається, Верховний Суд не відступав від правових висновків, викладених у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18) та від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18), не викладав іншу правову позицію, а тому відсутні підстави, передбачені статтею 400 ЦПК України, для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги. При цьому заявник не просив суд касаційної інстанції відступити від зазначених висновків Верховного Суду, що могло бути самостійною підставою касаційного оскарження судових рішень у справі. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України). Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виняткових випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпно визначені законом. Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права. Таким чином, оскільки наявність наведеної у скарзі банку підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтверджено після відкриття касаційного провадження, тому відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Правекс-Банк» підлягає закриттю. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом (пункт 4 частини першої статті 396 ЦПК України). Заявник у касаційній скарзі не навів, а Верховний Суд не встановив підстав для відступлення від згаданих правових висновків суду касаційної інстанції щодо належних та допустимих доказів видачі кредиту, наявності заборгованості та її розміру, а тому відсутні винятки з правила, визначеного у пункті 4 частини першої статті 396 ЦПК України, а отже, касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, підлягає закриттю у зв`язку з наявністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Щодо недослідження доказів Серед доводів касаційної скарги заявник зазначає, що факт виконання банком умови кредитного договору, видачі готівки позичальнику, підтверджується досягненням цілі укладеного кредитного договору - придбанням квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Банк наголошує, що упродовж одного дня сторонами укладено кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки, цього ж дня укладено договір купівлі-продажу квартири, переданої у подальшому банку в іпотеку, що у сукупності підтверджує отримання позичальником кредитних коштів. Також до Верховного Суду надано виписку за особовим рахунком. Верховний Суд визнає, що у касаційній скарзі відсутні належно викладені підстави касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України - оскарження судових рішень з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України. Обґрунтовуючи цю підставу касаційного оскарження заявник послався на докази, які не були надані ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду, а отже, такі докази не могли бути досліджені та оцінені судами. Докази на доведення існування обставин видачі кредиту позичальнику надано лише до суду касаційної інстанції, який відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений права досліджувати докази у справі, надавати їм правову оцінку, а тому наведені доводи касаційної скарги щодо придбання квартири за рахунок кредиту відхилені Верховним Судом. Потрібно враховувати, що така підстава касаційного оскарження як недослідження судами першої та апеляційної інстанцій доказів у справі може вважатися належно викладеною, якщо містить доводи про те, що суди першої та/або апеляційної інстанцій не здійснили дослідження зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, що відповідає пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Натомість, у справі, яка переглядається, заявник в обґрунтування такої підстави касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не навів доводів про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили вже наявні у матеріалах справи докази, а стверджував лише про те, що факт видачі кредиту може бути доведений й іншими доказами, які усупереч правилу частини першої статті 400 ЦПК України надав безпосередньо до суду касаційної інстанції. За таких обставин, не навівши доводів про те, які саме зібрані докази суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд визнає, що така підстава касаційного оскарження як недослідження зібраних у справі доказів, що відповідає пункту 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України, не викладена заявником у касаційній скарзі. Також Верховний Суд наголошує на тому, що наведені заявником підстави касаційного оскарження за змістом та обґрунтуванням не відповідають вимогам пункту 4 частини другої статті 389 та пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, враховуючи, що касаційне провадження, що відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, підлягає закриттю. Наведена заявником друга підстава касаційного оскарження судових рішень (неналежне дослідження доказів) не може бути визнана Верховним Судом такою, що відповідає вимогам пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки зміст наведеної норми права свідчить про те, що зазначений пункт підлягає застосуванню за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої у касаційній скарзі першої підстави касаційного оскарження (відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах), тому обґрунтованим є висновок, що недослідження доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) не може бути належною, достатньою та самостійною підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Щодо оцінки наявності підпису заявника в тексті касаційної скарги Додатково Верховний Суд врахував, що касаційна скарга не містить власноручного підпису заявника (його представника). Отримавши матеріали цивільної справи, під час підготовки справи до касаційного розгляду судом виявлено, що провадження за касаційною скаргою відкрито помилково, касаційна скарга не містить власноручного підпису заявника (його представника), оскільки, як встановлено, касаційна скарга, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копія довіреності та інші додатки до касаційної скарги містять факсиміле представника АТ «Правекс-Банк», а не особистий підпис цієї особи, що унеможливлює встановлення вираження справжньої волі особи, чий підпис відтворено, на настання відповідних правових наслідків. Верховний Суд у постанові від 08 липня 2021 року у справі № 916/3209/20 зазначив, що подання процесуальних заяв з використанням факсимільного відтворення підпису заявника (його представника), що є штампом із зображенням підпису та може бути виготовлений і використаний будь-ким, не може бути доказом волевиявлення особи на підписання відповідного документа. У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «Правекс-Банк» не містить власноручного підпису заявника (його представника), а тому обґрунтованим є висновок, що касаційна скарга не підписана, оскільки факсимільний підпис не підтверджує підписання процесуального документа заявником та не свідчить про волевиявлення особи на підписання скарги. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Встановивши, що підстава касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд зробив висновок, що касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Правекс-Банк» потрібно закрити. Керуючись статтею 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Правекс-Банк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко