Постанова 4824 № 755/15217/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 755/15217/20 Головуючий у І-й інстанції - Яровенко Н.О. апеляційне провадження № 22-ц/824/15242/2021 Доповідач Заришняк Г.М ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М. при секретарі - Діденку А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Тернопільська районна державна адміністрація про визначення місця проживання дитини,- В С Т А Н О В И В : В листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Тернопільська районна державна адміністрація про визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з відповідачем вони мають спільну дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 622 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю. В липні 2020 року позивачка вступила в шлюб з ОСОБА_4 та змінила дошлюбне прізвище на « ОСОБА_2 ». Наразі вона зареєстрована та проживає разом з малолітньою донькою за адресою: АДРЕСА_1 . Помешкання на праві власності належить чоловікові позивачки, в якому створені всі умови для поживання доньки. Відповідач проживає окремо в місті Києві. В зв`язку зі зміною імені (прізвища) позивача та зміною фактичного й зареєстрованого місця проживання позивачки і доньки, виникла необхідність визначити місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків. Рішення суду про визначення місця проживання малолітньої дитини значно розширює спектр та можливості дитини, порівняно з рішенням органу опіки та піклування. Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини, в якому просив суд визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 з ним. Свій позов обґрунтовує тим, що в період з 2007 року по 15.08.2015 року він з матір`ю дитини проживали разом однією сім`єю в місті Києві. На початку вересня 2015 року без його згоди та відома, мати дитини фактично викрала дитину зі школи та переховувала її у приятельки. Приблизно через місць йому вдалося повернути дитину до дому. З того часу ОСОБА_3 не охоче йшла на контакт з матір`ю, відмовлялась їй телефонувати і зустрічатись без присутності третіх осіб. Після прийняття органом опіки та піклування рішення про проживання дитини із матір`ю проти волі дитини залишено навчальний заклад. З того часу дитина постійно пропускала шкільні заняття, утримувалась в орендованій квартирі та помешканнях приятелів матері дитини, навіть без присутності матері. З червня 2016 року ОСОБА_2 вивезла дитину у невідомому напрямку, вводячи в оману працівників управління освіти, служб захисту прав дітей про проживання дитини начебто у місті Львів. Отримати інформацію про місце перебування дитини вдалося лише наприкінці 2016 року. З середині 2017 року ОСОБА_1 регулярно відвідував доньку у школі, привозив їй розвиваючи подарунки, їжу та солодощі, залишав кишенькові гроші, оплачував шкільне харчування. Зустрічі відбувалися переважно у присутності педагогів. З лютого 2018 року він регулярно сплачує кошти на утримання дитини. Відвідуючи дитину, він постійно стикався із її негативним та навіть ворожим ставленням до нього, проявами страху, невпевненості та іншими ознаками психологічного насильства. Замість конструктивного пошуку шляхів виведення дитини з психоемоційної кризи ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про обмеження ОСОБА_1 у контактах з донькою шляхом видачі обмежувального припису. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.04.2018 року, яке залишено в силі постановою апеляційного суду Тернопільської області, встановлено, що виникнення у дитини психоемоційного стану не пов`язано з вчиненням відносно дитини ОСОБА_3 психічного насильства з боку батька, а пов`язане з конфліктною ситуацією між батьками, які не можуть між собою домовитися щодо виховання дитини, а також страхом дитини ОСОБА_3 бути ізольованою від матері без її згоди. Рішенням суду було зобов`язано службу у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради вжити дієвих заходів, направлених на усунення негативного впливу ситуації конфлікту між батьками на психіку неповнолітньої ОСОБА_3 , формування її особистості, контролю за неприпустимістю порушень прав дитини зі сторін обох батьків, а також дотримання ними принципу рівності прав та обов`язків щодо дитини. Дане рішення суду не виконане. Не зважаючи на його зусилля, мати доньки продовжує ще більш згубний вплив на її психіку. Зокрема Марго забороняють приймати від нього подарунки, а коли їй передають його подарунки анонімно, дізнавшись про це чоловік ОСОБА_2 та й вона сама влаштовують розборки з особами, що були в цьому задіяні. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом встановлення місця та часу спілкування ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи з 10-00 години до 16-00 години за місцем проживання дитини без присутності матері. Зобов`язано ОСОБА_2 передавати доньку ОСОБА_3 у дні, визначені даною ухвалою, для спілкування з батьком дитини ОСОБА_1 . В решті заяви про забезпечення позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким змінити ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20.07.2021 р. в частині встановлення місця та часу спілкування ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: встановити місце та час спілкування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_2 , щотижня у будні дні: з 10:00 год. кожної середи до 10:00 год. кожної суботи; щомісячно у вихідні дні: з 10:00 год. кожної першої суботи до 20:00 кожної першої неділі та з 10:00 год. кожної третьої суботи до 20:00 кожної третьої неділі і, коли випадає п`ята субота, з 10:00 кожної п`ятої суботи до 20:00 кожної п`ятої неділі. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник підтримали апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній. Представник позивачки за первісним позовом ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи ухвалу суду законною. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленої ухвали суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває дана цивільна справа. ОСОБА_1 в процесі розгляду справи звернувся до суду з клопотанням про забезпечення даного позову шляхом: визначення місця та часу спілкування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком за місцем проживання батька в місті Києві щотижня у будні дні: з 10-00 години кожної середи до 10-00 години кожної суботи; щомісячно у вихідні дні: з 10-00 години першої суботи до 20-00 години кожної першої неділі та з 10-00 години кожної третьої суботи до 20-00 години кожної третьої неділі і, коли випадає п`ята субота, то з 10-00 години кожної п`ятої суботи до 20-00 години кожної п`ятої неділі. Зобов`язати матір - ОСОБА_2 , передавати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьку ОСОБА_1 за зареєстрованим його місцем проживання: АДРЕСА_2 у вказані дні. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні судового рішення у випадку задоволення позову. Відповідно до ч. 1ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України). Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Згідно з роз`ясненнями, викладеним в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 вказував на те, що поки в суді буде розглядатися справа, донька ОСОБА_1 остаточно втратить емоційний зв`язок з батьком. А після ухвалення рішення судом, яким можливо буде визначено місце проживання дитини з ним, він буде позбавлений реальної можливості виконати рішення суду, оскільки дитина остаточно буде налаштована матір`ю проти нього - рідного батька. Враховуючи інтереси дитини, забезпечення позову не буде порушувати прав ОСОБА_2 . Забезпечення позову вказаним шляхом є єдиним шансом налагодити спілкування із донькою. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, чергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави - учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. За принципом ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 р., дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Відповідно до ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї . Згідно зі ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідно до приписів статей 141, 153 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч.ч.и 1- 3 статті 157 СК України). Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом визначення місяця та часу спілкування ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до винесення судом рішення, суд першої інстанції правильно виходив з того, що обставини, викладені в заяві про забезпечення позову в цій частині, вказують на наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зустрічі батька ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька та доньки і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту неповнолітньої ОСОБА_3 з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком. Що стосується часу та місця зустрічей з дитиною, суд першої інстанції також правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не проживає разом з донькою ОСОБА_3 приблизно п`ять років. Між батьками існує конфліктна ситуація, яка виникла в зв`язку з неможливістю батьків вирішити питання спільної участі у вихованні дитини, що значною мірою вплинуло на психоемоційний стан дитини, та призвело до фактичного переривання спілкування батька з дитиною. З метою поетапного налагодження відносин та забезпечення в подальшому можливого виконання рішення суду, суд обґрунтовано вважав за необхідне встановити батькові час спілкування з донькою ОСОБА_3 , кожної суботи з 10-00 години до 16-00 години за місцем проживання дитини без присутності матері. Постановлена судом ухвала відповідає вимогам норм процесуального права й не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було визначено місце зустрічей з дитиною за його місцем проживання в АДРЕСА_2 за визначеним у заяві про забезпечення позову графіком, не можуть бути підставою для скасування законної та обгрунтованої ухвали суду. З зустрічної позовної заяви слідує, що ОСОБА_1 ставить питання про визначення місця проживання дитини разом з батьком за вказаною адресою. Застосування судом таких заходів забезпечення позову, які за змістом є вирішенням спору по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Крім того, виходячи з положень СК України питання визначення місця проживання дитини та її відібрання вирішується за позовом одного з батьків, а не в порядку забезпечення позову. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність її постановлення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня виготовлення повної постанови. Повний текст постанови виготовлений 15 листопада 2021 року. Головуючий Судді: