Постанова Київський апеляційний суд № 757/7672/16-ц

Головуючий у І інстанції Остапчук Т.В. Провадження №22-ц/824/10074/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Оніщука М.І., Шебуєвої В.А., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі за позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» до ОСОБА_1 про припинення дії, яка порушує право, В С Т А Н О В И В : У лютому 2016 року Печерська районна в місті Києві державна адміністрація та Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» звернулися до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про припинення дії, яка порушує право, посилаючись на те, що відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 "Про питання організації управління районами в м. Києві" будинок АДРЕСА_1 було передано до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації. Відповідно до п. 4.16 розпорядження Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 "Про питання організації управління районами в м. Києві" районні в місті Києві державні адміністрації забезпечують захист майнових та немайнових прав територіальної громади м. Києва. У позові зазначено, що до Печерської районної в м.Києві державної адміністрації постійно звертаються мешканці багатоквартирних будинків із скаргами на влаштування в квартирах так званих „хостелів". Факти, викладені у зверненнях громадян, мають місце: в 2-3-х кімнатних квартирах розміщено 28-30 ліжок (в два рівня), „хостели" функціонують на різних поверхах будинку (2, 5, 15), мають вхід з під`їзду, що викликає занепокоєння мешканців, створює їм незручності. Відповідно до акту від 29.01.2016 року № 4 виходом на місце 29.01.2016 року встановлено: квартира АДРЕСА_2 , співвласником якої є ОСОБА_1 , розміщена на 2-му поверсі 5-ти поверхового будинку, трьохкімнатна, загальною площею 74,9 кв.м, житловою 52,1 кв.м, у квартирі розміщені 14 двоярусних ліжок. Перебування великої кількості сторонніх людей у будинку створює незручності, як для власників квартир у будинку, так і для працівників комунальної системи, мають місце щоденні скарги від мешканців до ЖЕД „Печерська брама" про порушення санітарних норм у під`їздах, збільшення експлуатаційних витрат на будинок (велика кількість сміття) та порушення громадського спокою у вечірні та нічні години. Враховуючи викладене, позивачі просили суд зобов`язати ОСОБА_1 припинити дії щодо використання квартири АДРЕСА_3 не за призначенням, під розташування так званого «хостелу» та зобов`язати ОСОБА_1 привести вищевказану квартиру у стан, придатний для постійного проживання однієї сім`ї різного чисельного складу або однієї людини. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року у задоволенні позову Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, позивач Печерська районна в місті Києві державна адміністрація подала на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову.Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що судом ніяким чином не досліджено та не враховано при ухваленні рішення, що квартира відповідача технічно не пристосована для проживання у ній великої кількості осіб. Крім того, згідно п. 5.40 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки» не допускається розміщення в житлових будинках готелів, хостелів. В судове засідання учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_3 . Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 "Про питання організації управління районами в м. Києві" будинок АДРЕСА_1 було передано до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації. Будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м.Києва». Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що до них постійно звертаються мешканці багатоквартирних будинків із скаргами на влаштування в квартирах так званих „хостелів". Факти, викладені у зверненнях громадян, мають місце: в 2-3-х кімнатних квартирах розміщено 28-30 ліжок (в два рівня), „хостели" функціонують на різних поверхах будинку (2, 5, 15), мають вхід з під`їзду, що викликає занепокоєння мешканців, створює їм незручності. Відповідно до акту від 29.01.2016 року № 4 виходом на місце 29.01.2016 року встановлено: квартира АДРЕСА_2 , співвласником якої є ОСОБА_1 , розміщена на 2-му поверсі 5-ти поверхового будинку, трьохкімнатна, загальною площею 74,9 кв.м, житловою 52,1 кв.м, у квартирі розміщені 14 двоярусних ліжок. Перебування великої кількості сторонніх людей у будинку створює незручності, як для власників квартир у будинку, так і для працівників комунальної системи, мають місце щоденні скарги від мешканців до ЖЕД „Печерська брама" про порушення санітарних норм у під`їздах, збільшення експлуатаційних витрат на будинок (велика кількість сміття) та порушення громадського спокою у вечірні та нічні години (а.с.17-18). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено будь-якого порушення їх цивільних прав або інтересів, як не доведено і того, що позивачі мають право звертатися за захистом порушених діями відповідача прав та інтересів будь-яких інших осіб. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно частини першої та другої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного права. Відновлення становища, яке існувало до порушення як спосіб захисту цивільного права та інтересу застосовується у тому разі, якщо покладення обов`язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб`єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України). Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (частина перша статті 382 ЦК України). Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина перша статті 383 ЦК України). Відповідно до ч. 7 ст. 41 Конституції України та п. 5 ст. 319 ЦК України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Тобто, закон зобов`язує використовувати власність такими способами, при яких не будуть порушуватись права інших осіб співвласників в тому числі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина сьома статті 319 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справі, що переглядається, суд не встановив, а позивачі не довели, які ж їх цивільні права або інтереси порушені, або що позивачі мають право звертатися за захистом прав та інтересів інших осіб, у зв`язку із чим обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги Печерської районної в місті Києві державної адміністрації - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Судді: