Постанова 4852 № 280/8462/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/8462/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Чумака С.Ю., суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року в адміністративній справі № 280/8462/20 (суддя І інстанції - Лазаренко М.С.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення суддівської винагороди, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, В С Т А Н О В И В : ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді Михайлівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2020 року з застуванням обмеження нарахування у сумі 47230 гривень; - зобов`язати відповідача провести нарахування суддівської винагороди судді Михайлівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року та щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за серпень 2020 року; - стягнути з відповідача на користь позивача нараховану, але недоплачену суддівську винагороду за період з 4 серпня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 33010,6 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Також позивач просив допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць та зобов`язати відповідача, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року позов задоволений частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо виплати судді Михайлівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2020 року в обмеженому розмірі згідно з ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Стягнуто з відповідача на користь позивача нараховану, але не доплачену суддівську винагороду за період з 01.08.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 33010,6 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що будь-які видатки держави, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно законом про Державний бюджет України. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, грошове забезпечення суддів нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, а тому з 18 квітня 2020 року відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Додатково повідомляє, що судом першої інстанції при визначені періоду обмеження максимального розміру суддівської винагороди позивача допущено помилку та визначено період з 01.08.2020 по 27.08.2020, проте по-перше, позивач просив визначити період з 04.08.2020 по 27.08.2020, по-друге, він знаходився у відпустці у період з 01.08.2020 по 03.08.2020. Крім того вказує, що в розумінні рішень Конституційного Суду України тимчасове обмеження виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 до 28.08.2020, правомірність якого оскаржує позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а отже, на думку скаржника, відповідає критеріям пропорційності, є співмірним з цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову не оскаржено. Позивач своїм процесуальним правом на подачу відзиву не скористався, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013 «Про призначення суддів» позивача призначено на посаду судді Михайлівського районного суду Запорізької області строком на п`ять років та наказом голови Михайлівського районного суду Запорізької області від 09.07.2013 №36 позивача зараховано до штату вказаного вище суду (а.с. 9-10). За серпень 2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно з ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Сума обмеження становила 33010,6 грн (а.с. 12). Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження його суддівської винагороди та виплату в серпні 2020 року зазначеної винагороди в обмеженому розмірі, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Таким чином, суддівську винагороду відповідач виплатив позивачу всупереч приписам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в обмеженому розмірі згідно із статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у зв`язку з чим дії відповідача є протиправними, а недоплачена сума суддівської винагороди підлягає стягненню з відповідача. Разом з цим, суд не встановив доцільності для задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати позивачу суддівську винагороду з застосуванням обмежень ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», оскільки вважав належним способом захисту прав позивача в цьому випадку буде стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не доплаченої суддівської винагороди за період з 01.08.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 33010,6 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Крім того, суд зазначив, що встановлення судом строку для виконання судового рішення та зобов`язання відповідача подати звіт є правом, а не обов`язком суду та не може бути обрано позивачем одним із способів захисту порушеного права, у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на те, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає законність і обґрунтованість такого рішення в частині задоволених позовних вимог. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. У частині 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий посадовий оклад судді місцевого суду визначений в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)». Відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України. Апеляційний суд з цього приводу зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Натомість, відповідач всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно в серпні 2020 року виплатив позивачу зазначену винагороду в обмеженому розмірі. Отже, правова позиція апеляційного суду полягає в наступному: Набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553 не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір винагороди судді за приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України не регулюється, а тому розмір суддівської винагороди станом як на 18 квітня 2020 року, так і в подальшому у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися виключно за положеннями статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідач навіть після набрання чинності Законом № 553 та доповнення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який жодних норм стосовно обмеження на період дії карантину розміру винагороди судді не містить. З огляду на вказане апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а застосування ним у спірних правовідносинах положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить приписам статті 130 Конституції України. У зв`язку з цим колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача по обмеженню розміру суддівської винагороди позивача та стягнення з відповідача недоплаченої суддівської винагороди за серпень 2020 року в розмірі 33010,6 грн з утриманням передбачених законодавством податків і зборів. Доводи апелянта, що він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, є безпідставними, оскільки, по-перше, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки Державного бюджету не визначались, а по-друге, відповідно до Додатку № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом № 553 були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними. Зазначене підтверджується інформацією ДСА України, що зміни до кошторису ТУ ДСА в Запорізькій області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились. (а.с. 104) Така інформація підтверджує висновок суду, що видатки на оплату суддівської винагороди не зменшувались, а недоплата останньої здійснена відповідачем виключно у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, а відтак апеляційний суд вважає, що належним відповідачем є саме ТУ ДСА в Запорізькій області, дії якого судом і визнані протиправними. Розмір недоплаченої суддівської винагороди 33010 грн 60 коп. підтверджується розрахунковим листком суддівської винагороди позивача і не є спірним між сторонами. При вирішенні спору апеляційний суд також враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Зазначені обставини виключають необхідність звернення відповідно до ч. 4 ст. 7 КАС України до Верховного Суду з клопотанням про внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Натомість, оскільки, як зазначалось вище, відповідачем положення статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» щодо обмеження суддівської винагороди протиправно застосовані всупереч імперативним приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України, то визнання цієї статті неконституційною правового значення для вирішення спору не має, а тому безпідставними є і доводи апелянта, що тільки з 28 серпня 2020 року зазначена стаття втратила чинність, а до цієї дати її застосування відповідачем було правомірним. ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд ще раз наголошує, що відповідач у серпні 2020 року протиправно всупереч імперативним приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України застосовував при визначенні розміру винагороди судді положення статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», якою розмір суддівської винагороди регулюватись не може, а тому судом першої інстанції правомірно такі дії відповідача визнані протиправними та стягнуто на користь позивача недоплачену суму такої винагороди. Отже, апеляційний суд вважає, що спірне обмеження суддівської винагороди позивача було протиправним з моменту його застосування, тобто з 18 квітня 2020 року, і подальше визнання закону неконституційним на це жодним чином не впливає, тобто позивачу протиправно недоплачено належну винагороду судді, у зв`язку з чим судом першої інстанції обрано правильний спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача та стягнуто недоплачену суму винагороди саме з відповідача. Доводи апелянта стосовно неправильного визначення судом першої інстанції періоду стягнення колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суддівська винагорода за серпень судом стягнута у конкретному правильному розмірі за відрахуванням заробітної плати за період відпустки. При цьому, у справі № 280/8463/20 судом стягнуто на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 1 по 31 липня 2020 року, тобто стягнення винагороди за наступний період недоплати саме з 1 серпня 2020 року є правомірним. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року в адміністративній справі № 280/8462/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання її копії. Суддя-доповідач С.Ю. Чумак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко