Постанова 4873 № 920/431/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" листопада 2021 р. Справа№ 920/431/17 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Зубець Л.П. Корсака В.А. при секретарі судового засідання Позюбан А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі № 920/431/17 (головуючий суддя: Соп`яненко О.Ю., судді: Джепа Ю.А. та судді Котельницька В.Л.) за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" до Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" про стягнення 35 530 998 грн. 03 коп., та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" про стягнення 7 676 647, 87 грн за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання ВСТАНОВИВ: У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» у якому просило стягнути з останнього заборгованість за укладеним між сторонами договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016 у загальній сумі 10 369 765,03 грн. з яких: 10 000 000,00 грн. становить сума основного боргу, 208 287,63 грн. - пеня, 46 027,40 грн. - 3 % річних, 115 450,00 грн. - інфляційні втрати. Під час розгляду справи в суді першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» неодноразово подавало заяви про збільшення розміру позовних вимог, з урахуванням яких позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 31 330 299,85 грн., пені в сумі 208 287,63 грн., 3 % річних в сумі 1 057 191,78 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 935 218,77 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» своїх зобов`язань щодо погашення заборгованості, визначеної умовами укладеного між сторонами договору розстрочення заборгованості від 19.07.2016. При цьому, з матеріалів справи слідує, що заявлена до стягнення заборгованість виникла за послуги з транспортування теплової енергії наданої позивачем відповідачу за період з січня 2013 року по грудень 2015 року та з січня по квітень 2016 року за договором перевезення вантажу (теплової енергії) № 2/10 від 01.09.2005, в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005 графік погашення якої погоджений сторонами у договорі розстрочення заборгованості від 19.07.2016. У червні 2017 року до Господарського суду Сумської області надійшов зустрічний позов Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» у якому останнє просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» збитки у розмірі 2 700 004,54 грн. Під час розгляду справи в суді першої інстанції Акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» подавало заяви про збільшення розміру позовних вимог за зустрічним позовом, з урахуванням яких зустрічний позов заявлено про стягнення збитків у розмірі 7 676 647,87 грн. Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» обов`язків за договором перевезення вантажу (теплової енергії) № 2/10 від 01.09.2005 в частині збереження теплової енергії під час її транспортування тепловими мережами, що знаходяться в користуванні відповідача за зустрічним позовом, що, в свою чергу, призвело до понаднормативних втрат теплової енергії вартість яких за період з грудня 2015 року по березень 2016 року включно становить суму заявлених до стягнення збитків. Рішенням Господарського суду Сумської області від 23.12.2020, повний текст якого підписаний 16.01.2021, у справі № 920/431/17: - первісний позов задоволено частково, до стягнення з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» присуджено заборгованість за договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016 в сумі 31 330 299,85 грн. боргу, 1 057 191,78 грн. - 3 % річних, 2 935 218,77 грн. інфляційних втрат та 529 820,47 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору, у задоволенні іншої частини первісних позовних вимог відмовлено; - у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Розглядаючи позовні вимоги за первісним позовом суд першої інстанції встановив, що, за умовами укладеного між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом договору розстрочення заборгованості від 19.07.2016, останньому надано розстрочку у сплаті заборгованості за послуги з транспортування теплової енергії, надані і спожиті останнім в період з січня 2013 року по грудень 2015 року на підставі договору № 2/10 перевезення ватажу (теплової енергії) від 01.09.2005, в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005 у загальній сумі 31 330 299,85 грн., доказів сплати якої матеріали справи не містять, а відтак, позивач за первісним позовом має право на стягнення вказаної заборгованості, а також нарахованих на підставі ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат. При цьому судом першої інстанції було враховано те, що заперечення відповідача за первісним позовом щодо розміру та періоду виникнення заборгованості відсутні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за первісним позовом в частині позовних вимог про стягнення пені суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору розстрочення заборгованості від 19.07.2016 не передбачено нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, а отже, нарахування позивачем за первісним позовом пені у розмірі 208 287,63 грн. є безпідставним. Суд першої інстанції визнав необґрунтованою подану відповідачем за первісним позовом заяву про застосування строків позовної давності до вимог за первісним позовом від 12.02.2020 № 18-7/100 (вх. № 487к від 12.02.2020) встановивши, що: - у поданій заяві відповідач за первісним позовом вказує, що позивач за первісним позовом звернувся до суду з заявою про стягнення першої частини заборгованості за договором розстрочення лише 17.05.2017, тобто з порушенням встановленого ч. 5 ст. 315 ГК України шестимісячного строку позовної давності та встановленого ч. 3 ст. 925 ЦК України річного строку позовної давності до вимог, що виникають з договорів перевезення адже, хоча предметом первісного позову у справі є стягнення грошових коштів за договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016, проте вказана заборгованість виникла внаслідок надання послуг за договором перевезення вантажу (теплової енергії) № 2/10 від 01.09.2005, в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005, відповідно до умов якого заявником послуги мали оплачуватись протягом 15-ти днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт у минулому місяці, а відтак, враховуючи дати виникнення заборгованості за послуги (з січня 2013 року по квітень 2016 року - примітка суду), строк позовної давності для звернення до суду з вказаними вимогами станом на дату звернення позивача до суду з первісним позовом(травень 2017 року - примітка суду), сплив; - водночас предметом первісного позову у даній справі в частині вимог за первісним позовом є стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованості саме за договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016, а не за договором перевезення вантажу (теплової енергії); - вказане свідчить про те, що заборгованість за первісним позовом стягується не за послуги з перевезення вантажу (теплової енергії), а за порушення умов наданої розстрочки у сплаті заборгованості за договором № 2/10, а період, за який позивачем за первісним позовом стягується заборгованість, - з січня 2017 року по січень 2018 року, а не з січня 2013 року по березень 2016 року; - при цьому, до вимог за первісним позовом, з огляду на підставу їх виникнення, а саме договір розстрочення заборгованості, а не договір перевезення, має застосуватись встановлений ч. 1 ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, який станом на дату звернення позивача до суду з первісним позовом не сплив. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом суд першої інстанції виходив з того, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, завдання збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини, а за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає, проте, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів протиправної поведінки відповідача за зустрічним позовом, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, не надано доказів вини, а також не доведено завдання збитків саме відповідачем за зустрічним позовом. Так судом першої інстанції встановлено, що: - обґрунтовуючи позовні вимоги за зустрічним позовом позивач наполягає на тому, що відповідач за зустрічним позовом згідно з п. 4.4.4 договору № 2/10 зобов`язаний підтримувати в належному стані обладнання, споруди, за допомогою яких здійснюється перевезення теплової енергії, у тому числі підкачуючі насосні станції (ПНС), ТТП, теплові мережі, не допускаючи понаднормативних витрат теплової енергії, теплоносію. Відповідальність перевізника (відповідача за зустрічним позовом) за збереження теплової енергії, теплоносія виникає з моменту прийняття теплової енергії до перевезення (п. 3.14 договору № 2/10); - фактично теплова енергія позивача за зустрічним позовом транспортується трьома етапами: 1) від колектора, який знаходиться на його території до межі розподілу балансової належності теплових мереж - ТК

605. Фактичні втрати теплової енергії на цій ділянці неможливо встановити за відсутністю приладу обліку на межі розподілу балансової належності ТК 605. 2) від ТК 605 до зовнішньої стіни об`єктів споживачів. Фактичні втрати теплової енергії в магістральних та внутрішньоквартальних теплових мережах неможливо встановити за відсутністю приладу обліку на межі розподілу балансової належності ТК 605 та відсутністю оснащення 100% загальнобудинковими приладами обліку теплової енергії об`єктів споживачів. 3) внутрішньобудинковими системами гарячого водопостачання та теплопостачання. Фактичні втрати теплової енергії неможливо встановити на цій ділянці за відсутністю загальнобудинкових приладів обліку теплової енергії на всіх об`єктах споживачів та відсутністю приладів обліку в приміщенні споживачів; - висновки проведених у межах цієї справи експертиз не підтверджують як факту наявності понаднормативних втрат теплової енергії в теплових мережах, належних на праві користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго», так і завдання збитків позивачу за зустрічним позовом відповідачем за зустрічним позовом втратами теплової енергії на суму 7 676 647,87 грн., так як у висновку № 20351/20868/15393 комплексної судової інженерно-технічної та комісійної економічної експертизи від 06.07.2018 судові експерти зазначають, що відсутність необхідних вихідних даних стосовно фактичного обсягу теплової енергії, яка була передана в спірний період Публічним акціонерним товариством «Сумське НВО» в мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» для її транспортування споживачам, унеможливлює визначення обсягу фактичних втрат за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005, а у висновку № 10/20 судової інженерно-технічної експертизи від 22.01.2020 викладено лише припущення про те, що обсяг фактичних втрат теплової енергії позивача за зустрічним позовом міг складати 33425,20 Гкал. Крім того, зі змісту висновку №10/20 вбачається, що експертом не досліджувалися обставини - в якому саме місці, з яких саме причин, у результаті яких саме умов, під дією яких саме факторів могли статися понаднормові витоки теплоносія, щодо яких наведено припущення у цьому висновку; - не можуть бути прийняті в якості належних доказів наявності витоків теплоносія (допущення понаднормативних втрат теплової енергії) і надані позивачем за зустрічним позовом дозволи Управління «Інспекція з благоустрою міста Суми» Сумської міської ради, які фактично свідчать лише про те, що відповідач за зустрічним позовом на початку опалювального сезону отримав дозволи на проведення аварійних робіт на теплових мережах у м. Суми за конкретними адресами з визначеним терміном дії таких дозволів, так як їх отримання лише підтверджує спроможність останнього оперативно реагувати на аварійні ситуації на теплових мережах, проте не свідчить про наявність такої кількості аварій (поривів) теплових мереж протягом грудня 2015 - березня 2016 року, що призвело до понаднормативних втрат теплоносія в обсягах, визначених позивачем за первісним позовом. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі № 920/431/17 та прийняти нове, яким зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що при ухваленні оспорюваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права (не застосовано закон, який підлягав застосуванню) не з`ясовано обставин, що мають значення для справи, що призвело до винесення незаконного рішення. В обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті ж самі обставини, що і під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що: - укладення договору розстрочення заборгованості від 19.07.2016 не припиняє зобов`язання зі сплати заборгованості за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005 та не створює нового зобов`язання, адже договір розстрочення заборгованості від 19.07.2016 не відповідає, визначеним ст. 604 ЦК України, ознакам новації так як не містить ані умови про спосіб припинення зобов`язань за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005, ані умови про те, що нове зобов`язання спрямоване на заміну невірного зобов`язання старим, а відтак, предметом первісного позову є стягнення заборгованості саме за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005; - з огляду на те, що предметом первісного позову є стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005, який за своє правовою природою є спеціальним договором перевезення продукції трубопроводами, позивачем за первісним позовом пропущений, встановлений ч. 5 ст. 315 ГК України шестимісячний строк позовної давності для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, що, враховуючи відповідну заяву апелянта про застосування строків позовної давності, є підставою для відмови у задоволенні первісного позову. При цьому укладення договору розстрочення заборгованості від 19.07.2016 не може вважатися дією, яка перериває строк позовної давності, оскільки вказаний договір укладено вже після сливу такого строку, в той час як згідно з положеннями ст.ст. 264, 267 ЦК України строк позовної давності переривається виключно у випадку вчинення особою в межах строку позовної давності дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; - навіть якщо розрахувати строк позовної давності від строку виконання зобов`язань, встановлених договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016, виплата останньої частини заборгованості за вказаним договором мала відбутися 31.01.2018, а позивач за первісним позовом звернувся до суду першої інстанції з заявою про збільшення розміру позовних вимог на суму 16 330 299,85 грн. за період погашення з липня 2017 року по січень 2018 року лише 03.10.2018, тобто з порушенням строків позовної давності; - навіть якщо застосовувати до спірних правовідносин загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, то такий строк позивачем за первісним позовом було пропущено щодо частини вимог, а саме щодо вимог про сплату заборгованості за надані у період з січня по квітень 2013 року; - виходячи з положень ч. 1 ст. 314 та ч. 2 ст. 924 ЦК України згідно з якими перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, апелянт не повинен доводити наявність вини відповідача за зустрічним позовом у втраті теплової енергії, а має лише довести факт наявності понаднормових втрат теплової енергії у спірний період та вартість понаднормово втраченої теплової енергії; - у межах цієї справи обсяг понаднормових втрат теплової енергії встановлений висновком № 10/20 судової інженерно-технічної експертизи від 22.01.2020, а вартість розрахована апелянтом самостійно з врахуванням діючих у спірний період тарифів на теплову енергію, встановлених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; - також апелянтом до матеріалів справи долучались дозволи на порушення об`єктів благоустрою, які були отримані відповідачем за зустрічним позовом з метою усунення аварій на теплових мережах, якими надавались спірні послуги, що підтверджує, що відповідач за зустрічним позовом протягом опалювального сезону 2015 - 2016 років мав необхідність виконувати ремонтні роботи на теплових мережах та усувати аварії, які виникали під час транспортування такими мережами теплової енергії та свідчить про наявність витоків теплової енергії та, відповідно, понаднормових її втрат. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2021, апеляційна скарга у справі № 920/431/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 Акціонерному товариству «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення оплати судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення, апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту надано час для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 967 485, 24 грн. та доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу за первісним позовом, апелянта попереджено про те, що у випадку не усунення у встановлений термін недоліків, апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику. 09.03.2021 до Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача за первісним позовом надійшла заява про часткову відмову від апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі № 920/431/17 в якій останній просив: 1. відстрочити апелянту оплату судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення за цією апеляційною скаргою; 2. у випадку відмови у задоволенні клопотання апелянта про відстрочення оплати судового збору за цією апеляційною скаргою: - закрити апеляційне провадження в частині оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі № 920/431/17 щодо відмови у задоволенні зустрічного позову про стягнення збитків у розмірі 7 676 647,87 грн. та задоволення первісного позову про стягнення заборгованості в сумі 28 568 789,80 грн. боргу, 1 057 191,79 грн. 3 % річних та 2 935 218,77 грн. інфляційних втрат; - скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 в частині задоволення вимог за первісним позовом про стягнення заборгованості за актами виконання робіт (надання послуг) № 13 від 13.01.2013 на суму 472 560,00 грн., № 69 від 28.02.2013 на суму 462 060,00 грн., № 116 від 31.03.2013 на суму 471 690,00 грн., № 151 від 30.04.2013 на суму 457 090,00 грн., № 204 від 31.05.2013 на суму 414 970,00 грн., № 249 від 30.06.2013 на суму 483 140,00 грн. на загальну суму 2 761 510,00 грн., що була в подальшому розстрочена за договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016, та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову у відповідній частині відмовити. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі № 920/431/17, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.04.2021 на 11 год. 40 хв. 19.04.2021 до суду від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач за первісним позовом з посиланням на те, що: - предметом первісного позову є стягнення заборгованості не за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005, а за договором розстрочення заборгованості від 19.07.201 до вимог за яким застосовується загальний трирічний строк позовної давності, який позивачем при зверненні до суду з первісним позовом порушено не було; - до відносин, що склались між сторонами за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005 не можна застосувати положення глави 32 ГК України яка регулює перевезення вантажів та, відповідно, скорочений строк позовної давності, просить залишити рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі № 920/430/17 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» - без задоволення. 20.04.2021 до суду від апелянта надійшло клопотання про вихід за межі апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 по справі № 920/431/17 в якому апелянт з посиланням на те, що: - він не погоджується з рішенням Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 по справі № 920/431/17 в повному обсязі, у зв`язку з чим у апеляційний скарзі він просив скасувати вказане рішення у повному обсязі та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, проте, у зв`язку з відсутністю грошових коштів на оплату судового збору та з огляду на відмову у задоволенні поданого апелянтом клопотання про відстрочення сплати судового збору, апелянт був вимушений відмовитись від апеляційної скарги в частині вимог по яким не мав можливість сплатити судовий збір, наслідком чого стало відкриття апеляційного провадження з урахуванням заяви апелянта про часткову відмову від апеляційної скарги; - за змістом ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права; - у випадку, якщо апеляційним судом буде встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст. 315 ГК України та ст.ст. 267, 604 ЦК України в частині вимог за первісним позовом про стягнення заборгованості за актами виконання робіт (надання послуг) № 13 від 13.01.2013 на суму 472 560,00 грн., № 69 від 28.02.2013 на суму 462 060,00 грн., № 116 від 31.03.2013 на суму 471 690,00 грн., № 151 від 30.04.2013 на суму 457 090,00 грн., № 204 від 31.05.2013 на суму 414 970,00 грн., № 249 від 30.06.2013 на суму 483 140,00 грн. на загальну суму 2 761 510,00 грн. (вимоги, які є предметом цього апеляційного перегляду - примітка суду), вказане буде свідчити і про неправильне застосування судом першої інстанції відповідних норм матеріального права і в іншій частині вимог за первісним позовом та незаконності рішення суду першої інстанції в цілому, - просить захистити порушені права апелянта та вийти за межі вимог апеляційної скарги і скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 по справі № 920/431/17 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю. Аналогічне за змістом клопотання надійшло до суду 23.04.2021. 19.05.2021 до суду від апелянта надійшли додаткові пояснення по справі в яких апелянт навів заперечення на поданий позивачем за первісним позовом відзив на апеляційну скаргу наголосивши на тому, що предметом розгляду за первісним позовом є вимоги про стягнення заборгованості саме за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005, який за своєю правовою природою є саме договором перевезення. 07.06.2021 до суду від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про зупинення розгляду справи № 920/431/17 в якому заявник, з посиланням на те, що у поданому апелянтом клопотанні про вихід за межі позовних вимог останній посилається на висновки, наведені в постанові Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 по справі № 920/639/17 (предметом розгляду у вказаній справі є вимоги про стягнення з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» заборгованості за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005 та під час розгляду якої судом зроблено висновок про те, що вказаний договір є договором перевезення до вимог за яким застосовується встановлений ч. 5 ст. 315 ГК України шестимісячний строк позовної давності - примітка суду) та на те, що на даний час заявником вказане судове рішення оскаржено до суду касаційної інстанції, просить зупинити провадження у справі № 920/431/17 до набрання законної сили постановою Верховного Суду Касаційного господарського суду у справі № 920/639/17. 07.06.2021 до суду від позивача за первісним позовом надійшли заперечення проти клопотання відповідача про вихід за межі апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 по справі № 920/431/17 в яких позивач за первісним позовом, з посиланням на те, що: - клопотання про вихід за межі позовних вимог заявлено з порушенням правового поряду, способу, форми і строку оскарження рішення суду першої інстанції, встановленого ст.ст. 254-258 ГПК України і не підлягає розгляду; - посилання апелянта на неможливість подання апеляційної скарги через відсутність грошових коштів на оплату судового збору є недоречним, недоведеним і не може слугувати підставою для порушення апелянтом порядку і способу оскарження рішення суду першої інстанції, - просить відмовити у задоволенні клопотання апелянта про вихід за межі позовних вимог. 12.07.2021 до суду від позивача за первісним позовом надійшли додаткові пояснення щодо клопотання про зупинення розгляду справи № 920/431/17 в якому заявник повідомив суд про те, що ухвалою Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 920/639/17 прийнято до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» у вказаній справі та призначено її до розгляду на 25.08.2021 об 11:15. 15.09.2021 до суду від апелянта, а 13.10.2021 від позивача за первісним позовом надійшли додаткові пояснення по справі № 920/431/17 та заява про приєднання до матеріалів справи додаткових пояснень в яких учасники спору виклали власні правові позиції з приводу постанови Верхового Суду від 25.08.2021 у справі № 920/639/17. Склад колегії суддів неодноразово змінювався, розгляд справи відкладався, в засіданнях суду оголошувалась перерва. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2021, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Зубець Л.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 справу прийнято до провадження визначеним складом суду. Щодо клопотання позивача за первісним позовом про зупинення розгляду справи № 920/431/17 до набрання законної сили постановою Верховного Суду Касаційного господарського суду у справі № 920/639/17, колегія суддів зазначає наступне. Враховуючи те, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.08.2021 у справі касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» на рішення господарського суду Сумської області від 13.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 920/639/17 закрито, касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» залишено без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 13.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 920/639/17 - без змін, підстави для розгляду вказаного клопотання відсутні. В судовому засіданні 18.10.2021 представник позивача за первісним позовом відмовився від вказаного клопотання. Щодо клопотання позивача за зустрічним позовом про вихід за межі апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 по справі № 920/431/17 колегія суддів зазначає про таке. У вказаному клопотанні заявник посилається на приписи ч. 4 ст. 269 ГПК України згідно з якою суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права; Колегія суддів зауважує заявнику на тому, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги має керуватися положеннями процесуального законодавства, зокрема приписами ч. 4 ст. 269 ГПК України. При цьому вказані положення є обов`язковими для суду апеляційної інстанції, а їх застосування не залежить від наявності або відсутності відповідного клопотання учасника судового процесу. З огляду на вказані обставини, клопотання позивача за зустрічним позовом про вихід за межі апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 по справі № 920/431/17 колегією суддів не розглядається. Станом на 09.11.2021 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило. Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні 09.11.2021 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати частково. Представник позивача, який приймав участь в судовому засіданні 09.11.2021 в режимі відеоконференцзв`язку, заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Апеляційна скарга розглядається з урахуванням заяви апелянта про часткову відмову від апеляційної скарги. Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке. 01.09.2005 Відкрите акціонерне товариство «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сумське НВО» (далі відповідач) як відправник та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (далі позивач) як перевізник уклали договір перевезення вантажу (теплової енергії) № 2/10 (в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005) (далі Договір № 2/10) в п. 1.1 якого погодили, що позивач зобов`язується доставляти ввірений йому відповідачем вантаж - теплову енергію в теплоносії - гарячій мережній воді в пункти призначення - на вказані у п. 3.9 договору № 2/10 об`єкти юридичних та фізичних осіб-споживачів житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання (далі споживачі або абоненти), видавати відповідачу теплову енергію, а відповідач зобов`язується сплачувати позивачу за перевезення теплової енергії встановлену п. 2.2 Договору № 2/10 плату на умовах, в порядку та в строки, встановлені Договором № 2/10. 19.07.2016 позивач як кредитор та відповідач як боржник уклали договір розстрочення заборгованості (далі Договір розстрочення) в п. 1.1 якого погодили, що позивач надає відповідачу розстрочку у сплаті заборгованості за послуги з транспортування теплової енергії, надані позивачем відповідачу і спожиті останнім в період з січня 2013 року по грудень 2015 року відповідно до Договору № 2/10 на суму 25 380 898,34 грн. та заборгованість за послуги з транспортування теплової енергії за період січень - квітень 2016 року в розмірі 5 949 401,51 грн., що в сукупності становить 31 330 299,85 грн. станом на 01.07.2016 на наступних умовах, оплата відповідачем здійснюється за графіком: - січень 2017 - 2 500 000,00 грн.; - лютий 2017 - 2 500 000,00 грн.; - березень 2017 - 2 500 000,00 грн.; - квітень 2017 - 2 500 000,00 грн.; - травень 2017 - 2 500 000,00 грн.; - червень 2017 - 2 500 000,00 грн.; - липень 2017 - 2 500 000,00 грн.; - серпень 2017 - 2 500 000,00 грн.; - вересень 2017 - 2 500 000,00 грн.; - жовтень 2017 - 2 500 000,00 грн.; - листопад 2017 - 2 500 000,00 грн.; - грудень 2017 - 2 500 000,00 грн.; - січень 2018 - 1 330 299,85 грн. Згідно з п. 2.1 Договору розстрочення боржник зобов`язується здійснювати оплату заборгованості у строки та в розмірі, визначених цим договором. За змістом п.п. 1.2, 1.3 та 2.1 Договору розстрочення оплата заборгованості здійснюється відповідачем у безготівковій формі - на розрахунковий рахунок позивача. Днем плати вважається день зарахування коштів на розрахунковий рахунок позивача. Звертаючись до суду з первісним позовом позивач посилається на те, що відповідач свої обов`язки щодо оплати заборгованості у визначені Договором розстрочення строки не виконав, з огляду на що, просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 31 330 299,85 грн., пеню в сумі 208 287,63 грн., 3 % річних в сумі 1 057 191,78 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 935 218,77 грн. Відповідач проти первісного позову заперечив та заявив зустрічний позов в якому просив стягнути з позивача збитки у розмірі 7 676 647,87 грн., які становлять вартість понаднормових втрат теплової енергії за період з грудня 2015 року по березень 2016 року за Договором № 2/10. Суд першої інстанції при розгляді первісного позову визнав доведеним факт невиконання відповідачем обов`язків зі сплати коштів за Договором розстрочення у загальній сумі 31 330 299,85 грн., з огляду на що позивач має право на стягнення як суми основного боргу, так і 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах, встановивши при цьому відсутність у позивача права на стягнення пені. За таких обставин суд першої інстанції частково задовольнив первісний позов та присудив до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 31 330 299,85 грн., 3 % річних в сумі 1 057 191,78 грн. та інфляційні втрати в сумі 2 935 218,77 грн. Водночас суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом про стягнення збитків в сумі 7 676 647,87 грн. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як слідує зі змісту апеляційної скарги, з урахуванням поданої відповідачем заяви про часткову відмову від апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про стягнення заборгованості у загальній сумі 2 761 510,00 грн. (за підписаними на виконання Договору № 2/10 актами виконання робіт (надання послуг) № 13 від 13.01.2013 на суму 472 560,00 грн., № 69 від 28.02.2013 на суму 462 060,00 грн., № 116 від 31.03.2013 на суму 471 690,00 грн., № 151 від 30.04.2013 на суму 457 090,00 грн., № 204 від 31.05.2013 на суму 414 970,00 грн., № 249 від 30.06.2013 на суму 483 140,00 грн.), а відтак, враховуючи, що рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається. При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині відмови у задоволенні вимог за зустрічним позовом. Водночас колегія суддів вважає за необхідне зауважити на такому. Правова позиція відповідача, викладена в апеляційній скарзі, щодо підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог за первісним позовом, фактично зводиться до того, що позивачем пропущений строк позовної давності. При цьому колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що у випадку встановлення судом апеляційної інстанції правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній апелянтом частині, будуть наявні правові підстави й для зміни рішення в іншій частині вимог за первісним позовом. Щодо вимог за первісним позовом колегія суддів зазначає таке. Звертаючись до суду з первісним позовом позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за Договором розстрочення обов`язків в частині сплати позивачу коштів у загальній сумі 31 330 299,85 грн., а правовою підставою для виникнення вказаної заборгованості позивач визначає саме Договір розстрочення. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язання зі сплати платежів у загальній сумі 31 330 299,85 грн. у визначені Договором розстрочення строки. При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, під час розгляду справи відповідач не надав заперечень щодо наявності у нього зобов`язання з оплати наданих позивачем відповідачу у період з січня 2013 року по квітень 2016 року за умовами Договору № 2/10 послуг з транспортування теплової енергії в сумі 31 330 299,85 грн. Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності до вимог за первісним позовом колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема ч. 5 ст. 315 ГК України встановлено, що для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Відповідач вважає, що укладений між сторонами Договір № 2/10 є договором транспортування, а відтак, до вимог за вказаним договором має застосуватись встановлений ч. 5 ст. 315 ГК України шестимісячний строк позовної давності. Щодо вказаних обставин колегія суддів зазначає про те, що як вірно встановлено судом першої інстанції, предметом первісного позову у цій справі є стягнення з відповідача заборгованості за Договором розстрочення, а не Договором № 2/10, так як вказана заборгованість за первісним позовом стягується не за послуги з перевезення вантажу (теплової енергії), а за порушення умов наданої розстрочки у сплаті заборгованості за Договором № 2/10. Водночас до вимог за Договором розстрочення не встановлено спеціального строку позовної давності, а відтак, застосуванню підлягає загальний трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України. Враховуючи дати звернення позивача до суду як з первісним позовом (17.05.2017), так і з заявами про збільшення розміру позовних вимог вих. №3044 від 07.07.2017 (07.07.2017) та вих.№ 5191 від 03.10.2018 (04.10.2018), а також, визначений Договором розстрочення графік сплати заборгованості (з січня 2017 року по січень 2018 року), позивачем при зверненні до суду з вимогами за первісним позовом строк позовної давності пропущений не був, що свідчить про відсутність підстав для задоволення поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності до вимог за первісним позовом. Щодо посилань відповідача на те, що Договір розстрочення укладений після спливу строків позовної давності щодо частини послуг та, відповідно, не може свідчити про переривання строків позовної даності щодо вказаних вимог, колегія суддів зазначає про таке. За змістом глави 50 ЦК України, яка регулює відносини щодо припинення зобов`язань, сплив строку позовної давності не є підставою для припинення зобов`язання. У рішенні від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «ЮКОС» проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив: позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов`язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду. Отже, сплив строку позовної давності не є підставою для припинення зобов`язання, зокрема зобов`язання відповідача оплатити надані за Договором № 2/10 послуги, а відтак, сторони, користуючись наданим їх правом уклали Договір розстрочення, що свідчить про те, що строки позовної давності щодо вказаних вимог діють виходячи із змінених строків виконання зобов`язання визначених у Договорі розстрочення. За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 31 330 299,85 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін. Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 1 057 191,78 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 935 218,77 грн., слід зазначити таке. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо сплати основного боргу в сумі 31 330 299,85 грн., позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати на прострочену суму 3 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду. За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно, здійснивши перевірку заявлених до стягнення позивачем сум 3 % річних та інфляційних втрат та встановивши правильність таких розрахунків, задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1 057 191,78 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 935 218,77 грн. за розрахунками позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін. Водночас щодо вимог про стягнення пені в сумі 208 287,63 грн. колегія суддів зазначає таке. У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. При цьому, відповідно до положень ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі, а правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Враховуючи, що сторонами у Договорі розстрочення не досягнуто згоди щодо стягнення пені за порушення відповідачем строків оплати, визначених вказаним договором, нарахування позивачем пені у розмірі 208 287,63 грн. не ґрунтується на положеннях чинного законодавства. За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення пені в сумі 208 287,63 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права та не з`ясовано обставин, що мають значення для справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі № 920/431/17 в оскаржуваній частині відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України та в межах вимог та доводів апеляційної скарги не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» на рішення суду Сумської області від 23.12.2020 у справі № 920/431/17 підлягає залишенню без задоволення. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на апелянта (відповідача у даній справі). Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі №920/431/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі №920/431/17 залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання".

4. Матеріали справи №920/431/17 повернути до Господарського суду Сумської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст. ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді Л.П. Зубець В.А. Корсак Повний текст постанови складено 16.11.2021