Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/4004/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" листопада 2021 р. Справа№ 910/4004/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Чорногуза М.Г. Агрикової О.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі №910/4004/21 (суддя Ковтун С.А.) за позовом Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1» та Вінницької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» про стягнення 26 750,00 грн ВСТАНОВИВ: Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1» (далі - КНП «ВМКПБ №1», позивач-1), Вінницької міської ради (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» (далі - ТОВ «Текстиль-Контакт», відповідач) про стягнення 26 750,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно збільшив суму договору про закупівлю № 333 від 30.03.2020 на суму ПДВ - 26750,00 грн, в той час коли товар, що був предметом вказаного договору, віднесений до товарів, які звільняються від оподаткування на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв`язку з короновірусною хворобою (СОVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ХІ, який набув чинності 02.04.2020 (далі - Закон № 540). Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі №910/4004/21 в задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сума ПДВ є складовою ціни договору та вартості товару, зміна якої після повного виконання договору не допускається, а договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Крім того, судом зазначено, що чинним законодавством України не передбачено порядку повернення товариством-продавцем перерахованих ним до Державного бюджету України сум ПДВ за проведені операції з продажу товарів, звільнених від оподаткування вказаним податком. Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В обґрунтування скарги апелянт вказував, що заявлена до стягнення з відповідача сума є за своєю правовою природою сумою нарахованого та сплаченого податку на додану вартість, що включається до ціни товарів/послуг в силу вимог п. 194.1.1 ПК України, порядок її нарахування і сплати визначається ПК України та не залежить від волі сторін договору, а отже не є ціною в розумінні ст. 632 ЦК України, тобто такою, що встановлюється за домовленістю сторін; звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання на митній території України товарів, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби, передбачено п. 71 підр. 2 розд. XX ПК України і не може залежати від волі сторін договору чи їх обізнаності про такі податкові пільги; звільнення від оподаткування ПДВ операцій відбулось в силу прямої вказівки норми закону, яка має імперативний характер; вартість товарів, що включені постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 (далі - постанова № 224) до Переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (СОVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, повинна зазначатися без ПДВ з настання дати запровадження пільги, тобто з 17.03.2020 та незалежно від того чи містять договори та первинні документи, складені на постачання таких товарів, положення щодо необхідності нарахування ПДВ чи ні, а також незалежно від дати укладення таких договорів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі №910/4004/21, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу. Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував, що нормативно-правовими актами в редакції, чинній на момент укладення Договору, передбачено звільнення від оподаткування ПДВ товарів, що ввозяться на територію України, а предметом поставки за Договором були товари (захисні шапочки з екраном-маскою, захисні одноразові комбінезони з капюшоном, одноразові бахіли на зав`язках та одноразові нарукавники), виготовлені на території України самим відповідачем; Закон № 540-ХІ набрав чинності з 02.04.2020 - тобто після укладення договору, виставлення рахунку та його повної оплати позивачем-1; згідно з положеннями ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається, а на момент звернення з позовом до суду укладений сторонами Договір був виконаний в повному обсязі. Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 01.10.2021 від Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить відзив відповідача відхилити як необґрунтований та задовольнити вимоги апеляційної скарги. Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 30.03.2020 Комунальне некомерційне підприємство «Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1» (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» (продавець) уклали договір купівлі-продажу № 333, за умовами якого продавець зобов`язаний поставити засоби індивідуального захисту на загальну вартість 160500,00 грн, в тому числі ПДВ 26750,00 грн. Згідно зі специфікацією № 1 до договору № 333 від 30.03.2020, що є його невід`ємною частиною, предметом договору є закупівля захисних шапочок з екраном-маскою в кількості 400 шт., захисних одноразових комбінезонів з капюшоном р. 52-54/172-180 200 шт., захисних комбінезонів з капюшоном р. 56-58/180-188 в кількості 200 шт., одноразових бахіл на зав`язках в кількості 100 шт., одноразових нарукавників в кількості 100 шт. на загальну суму без ПДВ 133750,00 грн та нараховано ПДВ на цю суму 26750,00 грн (а.с. 33). 30.03.2020 покупець перерахував продавцю 160500,00 грн, в тому числі 26750,00 грн ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням №1084 від 30.03.2020 (а.с. 34). У зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX пункт 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено в новій редакції: «Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року». Вказаний Закон набрав чинності з 02.04.2020. 18.06.2020 КНП «ВМКПБ №1» звернулось до відповідача з листом про повернення ПДВ. 19.06.2020 відповідачем надано відповідь на лист позивача-1 щодо неможливості застосування до поставленого товару режиму звільнення від оподаткування ПДВ, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №271 від 08.04.2020. 26.06.2020 позивач-1, з огляду на надану відповідачем відповідь, повторно звернувся до останнього з роз`ясненням та проханням повернути сплачений ПДВ. 02.07.2020 КНП «ВМКПБ №1» знову звернулося до відповідача з листом про повернення ПДВ. 26.10.2020 Вінницька обласна прокуратура звернулася до позивача-1 та позивача-2 з повідомленням про необхідність звернення до відповідача з претензією щодо добровільного повернення надлишково сплачених коштів у сумі 26750,00 грн. 05.11.2020 Вінницькою міською радою надано відповідь на вищезазначене повідомлення та зазначено, що остання не є стороною Договору №333 від 30.03.2020, а тому відсутні підстави для проведення судово-претензійної роботи з питань, викладених у листі. 06.11.2020 позивачем-1 надано відповідь на лист Виконувача обов`язків керівника Вінницької обласної прокуратури щодо неодноразового звернення КНП «ВМКПБ №1» до відповідача із вимогами щодо повернення суми ПДВ, однак останнім вказані вимоги не виконано. З огляду на те, що добровільного усунення вищевказаних порушень сторонами договору та його оспорювання в судовому порядку не здійснено, 19.02.2021 першим заступником керівника Вінницької обласної прокуратури направлено Вінницькій міській раді та КНП «ВМКПБ №1» повідомлення про намір звернутися до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, КНП «ВМКПБ №1» до ТОВ «Текстиль-Контакт» про повернення сплаченого ПДВ у сумі 26750,00 грн за договором №333 від 30.03.2020. Посилаючись на неналежне виконання уповноваженими органами функцій із їх захисту, прокурор звернувся до суду з позовом до ТОВ «Текстиль-Контакт» про повернення сплаченого ПДВ у сумі 26750,00 грн за договором №333 від 30.03.2020. Колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч.3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7). В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнено висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18. А також відступлено від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18; постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18; постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 909/569/18; постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 у справі № 924/1256/17. У вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 висловлено такі правові позиції, які згідно приписів статті 236 ГПК України суди повинні враховувати. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору, на підставі якого ці кошти втрачаються, такому суспільному інтересу не відповідають. КНП «ВМКПБ №1» є стороною, за рахунок якої відповідачем безпідставно набуто стягувані грошові кошти. Згідно відповіді КНП «ВМКПБ №1» за № 01-11/899 від 06.11.2020, наданої на запит місцевої прокуратури, вказаним підприємством неодноразово вживались заходи по поверненню зайво сплачених відповідачеві коштів в рахунок податку на додану вартість, однак з відповідним позовом підприємство до суду не зверталось. Відповідно до статуту Комунального некомерційного підприємства «Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1», затвердженого рішенням Вінницької районної ради № 1893 від 30.08.2019, останнє є закладом охорони здоров`я - комунальним некомерційним підприємством спільної власності територіальних громад, сіл, селища району, що надає первинну медичну допомогу населенню в порядку та на умовах, встановлених законодавством України, а також вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров`я. Також, пунктом 4.6. Статуту визначено, що джерелами формування майна та коштів підприємства є комунальне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення, кошти бюджету Вінницької міської територіальної громади, власні надходження підприємства та ін. Відтак, враховуючи, що виконання оспорюваного договору здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушень майнових прав територіальної громади Вінницької міської ради, за рахунок якої останній і формується. Згідно з частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Таким чином, саме на Вінницьку міську раду покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, в т.ч. при проведені публічних закупівель, а тому Вінницька міська рада у даному випадку виступає органом, уповноваженим на виконання функцій захисту інтересів держави (місцевого самоврядування). При цьому, Вінницька міська рада була наділена повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням коштів місцевого бюджету, проте, будь-яких заходів щодо стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, не вжила, що підтверджується відповіддю № 01-00-011-66380 від 05.11.2020, наданою на запит обласної прокуратури. Оскільки позивачі, як органи, на які покладено відповідні повноваження по забезпеченню ефективного і цільового використання бюджетних коштів, що являє собою державні інтереси, неналежним чином здійснювали свої повноваження, що проявилось у неподанні позову самостійно до відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави, в особі Комунального некомерційного підприємства «Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1» та Вінницької міської ради. Відповідно до статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У пункті 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору який передбачає право суб`єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Щодо звільнення спірної партії товару від оподаткування податком на додану вартість станом на момент укладення Договору та здійснення попередньої оплати, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і яке не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину, або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 №530-IX підрозділ 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 71 такого змісту: «

71. Тимчасово, для здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України». З метою реалізації п. 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 було затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, що додається. Отже, вказані нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент укладення Договору, передбачали звільнення від оподаткування податком на додану вартість товарів, що ввозяться на територію України. В той же час, предметом поставки за Договором були товари (комбінезон багаторазовий з капюшоном і водостійким покриттям в кількості 100 шт. та захисний одноразовий комбінезон з капюшоном в кількості 50 шт.), виготовлені відповідачем на території України. Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX пункт 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: «Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року». З урахуванням викладеного, дія пункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 станом на момент укладення Договору в частині звільнення від оподаткування ПДВ поширювались на спірні правовідносини, оскільки законом визначено дату - 17.03.2020, саме після якої операції (тобто, фактичні дії сторін стосовно виконання господарських операцій), звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що оскільки вказаний Закон набрав чинності з 02.04.2020 (тобто, після моменту укладення Договору, виставлення рахунку та його повної оплати позивачем-1), а тому відповідачем обґрунтовано включено до ціни товару 160500,00 грн, є помилковими, оскільки здійснюючи відповідну господарську операцію з поставки товару 04.04.2020 та 14.04.2020, у відповідача були відсутні підстави для включення до складу ціни товару податку на додану вартість на суму 26750,00 грн у зв`язку з законодавчо запровадженою підставою для звільнення від оподаткування з 17.03.2020. Таким чином відповідачем безпідставно (без належних правових підстав) отримано в якості оплати спірну суму коштів, яка підлягає поверненню останнім в силу приписів ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України. При цьому варто зазначити, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку. Тобто відповідач як одна зі сторін зобов`язання набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 ЦК України. Близьку за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20. Таким чином, вимоги прокурора у наведеній частині визнаються судом апеляційної інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі №910/4004/21, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1» та Вінницької міської ради. Відповідно до ч.ч. 1, 14 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи викладене, судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі №910/4004/21 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі №910/4004/21 скасувати.

3. Ухвалити нове судове рішення, яким позов Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1» та Вінницької міської ради задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» (02081, м. Київ, вул. Сортувальна, 2, код ЄДРПОУ 32043747) на користь Комунального некомерційного підприємства «Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1» (21029, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 98, ЄДРПОУ 05484445) сплачену за договором купівлі продажу №333 від 30.03.2020 суму податку на додану вартість в розмірі 26750 (двадцять шість тисяч сімсот п`ятдесят) грн 00 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» (02081, м. Київ, вул. Сортувальна, 2, код ЄДРПОУ 32043747) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Монастирська, буд. 33, ЄДРПОУ 02909909) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" (02081, м. Київ, вул. Сортувальна, 2, код ЄДРПОУ 32043747) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, ЄДРПОУ 02910019) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн 00 коп.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

8. Матеріали справи №910/4004/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 16.11.2021, після виходу судді Агрикової О.В. з лікарняного. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді М.Г. Чорногуз О.В. Агрикова