Постанова КЦС ВС № 523/18368/16-ц

Постанова Іменем України 11 листопада 2021 року м. Київ справа № 523/18368/16-ц провадження № 61-10615св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - Державне виробниче житлово-побутове підприємство Української державної будівельної корпорації «Укрбуд», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2018 року у складі судді Кисельова В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року Державне виробниче житлово-побутове підприємство Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» (далі - ДВЖПП УДБК «Укрбуд») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позовну заяву мотивувало тим, що в оперативному управлінні ДВЖПП УДБК «Укрбуд» перебуває сімейний гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 . У цьому гуртожитку у кімнатах № № НОМЕР_1 , НОМЕР_4 житловою площею 21 кв. м, зареєстровані, але не проживають з 2007 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Відповідачі обов`язки з утримання житлового приміщення не виконують, платежі зі сплати за послуги не здійснюють, а також в кімнатах відсутні особисті речі відповідачів. Позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у кімнатах № № НОМЕР_1 , НОМЕР_4 у гуртожитку на АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням від 19 вересня 2018 року Суворовський районний суд м. Одеси позов задовольнив. Визнав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у житлових кімнатах № № НОМЕР_1 , НОМЕР_4 сімейного гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ДВЖПП УДБК «Укрбуд» судовий збір у розмірі 1 378,00 грн у рівних частках, тобто 689,00 грн з кожного. Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що відповідачі не проживають у гуртожитку понад шість місяців без поважних причини, а посилання відповідачів на факт проживання їх у гуртожитку не підтверджується належними доказами. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою від 15 червня 2020 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції залишив без змін. Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що на підставі статей 71, 72 ЖК Української РСР відповідачів слід визнати такими, що втратили право на користування жилим приміщенням у житлових кімнатах, у зв`язку із не проживанням у гуртожитку понад шість місяців без поважних на те причин. ОСОБА_1 сама підтвердила факт свого не проживання у гуртожитку у нотаріально завіреній заяві та зазначила свої постійне місце проживання у Російській Федерації. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою від 07 серпня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, зупинив дію судових рішень, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу. Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 71, 72 ЖК Української РСР у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц. Касаційну скаргу мотивує тим, що саме на позивача покладений обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені строки; позов поданий не належною особою, оскільки позивач не є власником гуртожитку. У вересні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ДВЖПП УДБК «Укрбуд» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд установив, що в оперативному управлінні ДВЖПП УДБК «Укрбуд» перебуває сімейний гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 61). Гуртожиток АДРЕСА_1 не був переданий до комунальної власності та перебуває на обслуговуванні ДВЖПП УДБК «Укрбуд» (а. с. 91). В гуртожитку АДРЕСА_1 у кімнатах № № НОМЕР_1, НОМЕР_4 житловою площею 21,0 кв. м зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а. с. 5) ОСОБА_1 у нотаріально завіреній заяві від 29 липня 2016 року особисто просила зняти її з реєстраційного обліку за місцем проживання: АДРЕСА_4 в зв`язку з фактичним не проживанням. Заява завірена нотаріусом Ковровського нотаріального округу Володимирської області Російської Федерації. У заяві зазначено адресу реєстрації: АДРЕСА_5 (а. с. 95, 206). ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації (паспорт № НОМЕР_2 , а. с. 207-208), ОСОБА_2 є громадянкою Російської Федерації (паспорт № НОМЕР_3 , а. с. 209-210).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Межі розгляду справи судом Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 71, 72 ЖК Української РСР у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на підставі статей 71, 72 ЖК Української РСР відповідачів слід визнати такими, що втратили право на користування жилим приміщенням у житлових кімнатах, у зв`язку із не проживанням у гуртожитку понад шість місяців без поважних на те причин. ОСОБА_1 сама підтвердила факт свого не проживання у гуртожитку у нотаріально завіреній заяві та зазначила свої постійне місце проживання у Російській Федерації. Так, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 37646св18) та від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14 (провадження № 61-30912св18), на які вказував заявник, суд дійшов висновку щодо застосування статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Так, у справі № 490/12384/16-ц суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач інтерес до житла не втратив, у зв`язку з роботою приїздить до кімнати періодично, іншого житла не має, а у справі № 760/13113/14 судами встановлено поважність причин відсутності відповідача у спірній квартирі понад 6 місяців, а також відсутність у відповідача іншого житла. Однак, у справі, що переглядається, на відміну від цих справ, про які зазначив заявник, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачі не проживають у гуртожитку понад шість місяців без поважних на те причин, отримали громадянство Російської Федерації та мають там постійне місце проживання, що свідчить про відмінність встановлених обставин справи. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія «подібні правовідносини»може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин. У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідачі без поважних причин понад шість місяців не проживають у кімнатах гуртожитку, житловим приміщенням не користуються, є громадянами іншої країни та мають там зареєстроване місце проживання, а тому дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання їх такими, що втратили право користування житлом. Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки у цих постановах суди встановили обставини, відмінні, від тих, які суди попередніх інстанцій встановили в цій справі, що переглядається. Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме - статей 71, 72 ЖК Української РСР не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи. Доводи скарги про те, що саме на позивача покладений обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені строки; позов поданий не належною особою, оскільки позивач не є власником гуртожитку зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Оскільки ухвалою від 07 серпня 2020 року Верховний Суд зупинив дію рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції до закінчення касаційного провадження, слід поновити дію зазначених судових рішень. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року залишити без змін. Поновити дію рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська