Постанова КЦС ВС № 757/76070/17-ц

Постанова Іменем України 10 листопада 2021 року м. Київ справа № 757/76070/17 провадження № 61-5817св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця», приватне акціонерне товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Стрижеуса А. М., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» (далі - АТ «Запорізький електровозоремонтний завод»)з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позов мотивований тим, що 30 травня 2017 року між позивачем та АТ «Українська залізниця» укладено контракт № 70-3/1-1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначено на посаду голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» на строк з 30 травня 2017 року по 10 квітня 2018 року. Рішенням АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 69-3/69-11 від 16 листопада 2017 року достроково припинено повноваження голови правління, а також достроково припинено дію контракту від 30 травня 2017 року №79-3/1-1 через невиконання позивачем обов`язків, покладених на нього контрактом, а саме щодо безпосередньої організації і забезпечення ефективної і прибуткової діяльності заводу. Підстава дострокового звільнення позивача із займаної ним посади не передбачена укладеним між сторонами контрактом. Позивач зазначав, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Відповідно до листка непрацездатності, серія АДГ № 694116, виданого КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя» з 16 листопада 2017 року по 21 листопада 2017 рік позивач перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні. Відповідно до вказаного листка непрацездатності ОСОБА_1 мав стати до роботи 22 листопада 2017 року. ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати рішення АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 69-3/69-11 від 16 листопада 2017 року в частині дострокового припинення повноважень голови правління даного товариства ОСОБА_1 та дострокового припинення дії контракту від 30 травня 2017 року №79-3/1-1; поновити позивача на посаді голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» з 16 грудня 2017 року, допустивши в цій частині негайне виконання рішення суду; стягнути з відповідача АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, допустивши в цій частині негайне виконання рішення суду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» №69-3/69-11 від 16 листопада 2017 року в частині дострокового припинення повноважень голови правління ОСОБА_1 та дострокового припинення дії контракту від 30 травня 2017 року №79-3/1-1ю. Поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління з 17 листопада 2017 року. Стягнуто з АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 872 028,99 грн. Допущено негайне виконання даного судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» з 17 листопада 2017 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до пункту 1 рішення АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 69-3/69-11 від 16 листопада 2017 року повноваження голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» ОСОБА_1 достроково припинено, разом з тим і достроково припинено дію контракту від 30 травня 2017 року за № 79-3/1-1, укладеного між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 з 17 листопада 2017 року (останній робочий день) через невиконання ОСОБА_1 обов`язків, покладених на нього контрактом, а саме щодо безпосередньої організації і забезпечення ефективної і прибуткової діяльності АТ «Запорізький електровозоремонтний завод». Згідно частини четвертої статті 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Відповідно до листка непрацездатності, серія АДГ № 694116, виданого КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя» з 16 листопада 2017 року по 21 листопада 2017 рік позивач перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні. Відповідно до вказаного листка непрацездатності ОСОБА_1 мав стати до роботи 22 листопада 2017 року. Суд першої інстанції зробив висновок, що звільнення позивача з роботи відбулось в порушення положення частини другої статті 41 КЗпП, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимог про поновлення на роботі. Визнано нечинним рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2018 року щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» з 17 листопада 2017 року і закрито провадження у справі у відповідній частині. Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено, апеляційну скаргу АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» - задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в частині визнання незаконним та скасування рішення АТ «Українська залізниця» від 16 листопада 2017 року № 69-3/69-11 щодо дострокового припинення повноважень голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» ОСОБА_1 та дострокового припинення дії укладеного із ним контракту від 30 травня 2017 року № 70-3/1-1, а також в частині стягнення з АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у цій справі ОСОБА_1 перебував з відповідачем АТ «Укрзалізниця» у трудових правовідносинах на підставі контракту, його звільнення відбулось згідно наказу № 1252ос від 20 листопада 2017 року на підставі, передбаченій контрактом (згідно із пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП), що підтверджено сторонами в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відтак ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх трудових прав, тобто між сторонами виник трудовий спір та підстав уважати такі правовідносини корпоративними не убачається. Апеляційний суд зазначив, що звернення ОСОБА_1 із позовними вимогами про визнання недійсним та скасування рішення акціонера АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» від 16 листопада 2017 року направлено на захист трудових прав як найманого працівника (а не акціонера, учасника товариства). Разом з тим способом захисту порушених або оспорюваних прав у таких категоріях справ є позов про поновлення на посаді, проте від цих вимог позивач відмовився та відмову прийнято судом. Спосіб захисту порушеного цивільного права чи цивільного інтересу повинен бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування Рішення акціонера АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» №69-3/69-11 від 16 листопада 2017 року в частині дострокового припинення повноваження Голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» ОСОБА_1 та дострокового припинення дії контракту від 30 травня 2017 року №70-3/1-1, оскільки таке рішення прийнято відповідним органом в межах його компетенції, а в контексті вирішення цієї справи не є належним способом захисту вимоги про скасування такого рішення. Апеляційний суд зазначив, що на припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - пункт 8 статті 36 КЗпП, а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, частина третя статті 40 КЗпП не поширюється. Для вирішення цієї справи не має правового значення обставина тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 . Вимоги в частині стягнення середнього заробітку задоволенню не підлягають, оскільки за змістом статті 235 КЗпП рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається одночасно при винесенні рішення про поновлення на роботі. Оскільки від позовних вимог в частині поновлення на роботі позивач відмовився, наказ про звільнення не скасовано, підстави для визнання незаконним та скасування рішення акціонера АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 69-3/69-11 від 16 листопада 2017 року як спосіб поновлення трудових прав - відсутні, відтак відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ураховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі визнано нечинним, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування рішення акціонера АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» №69-3/69-11 від 16 листопада 2017 року в частині дострокового припинення повноваження голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» ОСОБА_1 та дострокового припинення дії контракту від 30 травня 2017 року № 70-3/1-1, укладеного між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 , а також в частині стягнення з АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 872 028,99 грн, та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що на час апеляційного перегляду справи та прийняття судом апеляційної інстанції відмови позивача від позову в частині поновлення на роботі закінчився строк дії контракту, на підставі якого він перебував на посаді голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод», тому поновлення його на цій посаді неможливе. Суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права та не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не надав оцінки дотриманню вимог трудового законодавства під час припинення повноважень ОСОБА_1 , як голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод», не встановив факт наявності або відсутності правових підстав для прийняття такого рішення та фактично рішення суду першої інстанції по суті вирішення справи не переглянув. Апеляційний суд, крім того, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що ця вимога за змістом статті 235 КЗпП, приймається одночасно з винесенням рішення про поновлення на роботі, а від такої позовної вимоги ОСОБА_1 відмовився. Апеляційний суд не врахував, що питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як правило, вирішується одночасно зі спором про поновлення на роботі, але може бути предметом розгляду і без заявлення такої вимоги. У будь-якому випадку підставою стягнення середнього заробітку у справах цієї категорії є незаконність звільнення з роботи. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП), а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, частина третя статті 40 КЗпП не поширюється, оскільки вказаний висновок зроблений із неправильним застосуванням норм матеріального права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 викладено правовий висновок про те, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП. А у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки). Цією ж постановою Велика Палата Верховного Суду з метою узгодження практики застосування частини третьої статті 40 КЗпП відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц (провадження № 61-35888св18). За таких обставин оскаржувану у касаційному порядку постанову апеляційного суду вважати законною і обґрунтованою не можна. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційні скарги АТ «Українська залізниця» та АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2018 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця», АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 та визначено дату припинення трудових відносин на посаді голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП - 22 листопада 2017 року. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за змістом пункту 1 Контракту №79-3/1-1 від 30 травня 2017 року позивач зобов`язується в тому числі безпосередньо забезпечувати прибуткову діяльність, ефективне використання та збереження майна АТ «Запорізький електровозоремонтний завод». Відповідно до пункту 43 контракту позивач може бути звільнений з посади у разі невиконання обов`язків, покладених на нього статутом або цим Контрактом, одноразового грубого порушення членом правління законодавства чи невиконання визначених обов`язків, в результаті чого для товариства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи, тощо). Підставою для звільнення позивача за пунктом 8 статті 36 КЗпП України став звіт правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» про результати роботи товариства за 9 місяців 2017 року з порівняльним аналізом за останні 3 роки, яким засвідчено погіршення фінансового результату АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» (зростання збитків до 31,5 млн. грн за результатами роботи 9 місяців 2017 року товариства, збільшення рівня кредиторської заборгованості до 295 000,00 грн станом на 01 січня 2017 року, невиконання планових робочих показників та інше). Таким чином, зважаючи на те, що на підставі вказаного Звіту визнано незадовільною роботу правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» у зв`язку, зокрема з невиконанням планових показників діяльності за 9 місяців 2017 року, збитковим станом товариства та високим рівнем кредиторської заборгованості, забезпечення яких входило до обов`язків позивача, колегія суддів зробила висновок про законність звільнення ОСОБА_1 , оскільки визначальним для припинення дії контракту є сам факт порушення, а встановлена вина керівника лише додатково підтверджує законність рішення АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» №69-3/69-11 від 16 листопада 2017 року в частині дострокового припинення повноважень голови правління даного товариства ОСОБА_1 та дострокового припинення дії контракту від 30 травня 2017 року №79-3/1-1. Апеляційний суд зазначив, що відповідно до листка непрацездатності, серія АДГ № 694116, виданого КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя» з 16 листопада 2017 року по 21 листопада 2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні. Згідно вказаного листка непрацездатності ОСОБА_1 мав стати до роботи 22 листопада 2017 року. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП, тобто через нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП). Розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством. Ця гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (контракту) з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП, тобто з підстав, передбачених контрактом. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки. Таким чином, повноваження голови правління ОСОБА_1 та дію контракту припинено з 17 листопада 2017 року (останній робочий день) відповідно до рішення акціонера АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 69-3/69-11 від 16 листопада 2017 та Наказом № 1252ос про припинення трудового договору (контракту) від 20 листопада 2017 року звільнено з посади 20 листопада 2017 року на підставі, передбаченій контрактом, згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП, тобто під час перебування на лікарняному, оскільки згідно листка непрацездатності позивач мав стати до роботи 22 листопада 2017 року. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП, у цьому випадку слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - 22 листопада 2017 року. Тому відсутні і підстави для задоволення вимог позовної заяви про стягнення середнього заробітку. Аргументи учасників справи У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, в якій просив: постанову апеляційного суду скасувати; ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в частині визнання звільнення ОСОБА_1 незаконним та стягнення середньомісячної заробітної плати з 22 листопада 2017 року по 10 квітня 2018 року. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 757/76070/17, Верховного Суду України від 26 січня 2011 року у справі № 6-48439св10. Суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового рішення, що підставою звільнення позивача є законне рішення акціонера АТ «Запорізький електровозоремонтний завод», не врахувавши ту обставину, що позивач як найманий відповідачем на умовах контракту працівник не підписував додаток до контракту, який вказаний як обов`язковий додаток до діючого контракту, яким згідно пункту 54 контракту мав бути визначений критерій оцінки результатів ефективності діяльності керівника за умовами трудового контракту. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не дав правової оцінки наказу голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 1252 ос від 20 листопада 2017 року, яким позивач був звільнений, хоча такий наказ відносно позивача прийняла неуповноважена відповідачем посадова особа новопризначений голова АТ «Запорізький електровозоремонтний завод». Суд повинен був з огляду на норми діючого законодавства дати правову оцінку такому нікчемному наказу, оскільки він прийнятий особою правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод», з яким в позивача не було укладено жодного контракту. Незрозумілим та помилковим є висновок суду апеляційної інстанції в частині зміни дати мого звільнення та визначено дату припинення трудових відносин на посаді голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» 22 листопада 2017 року, тоді як відповідач не заперечує періоду стаціонарного лікування позивача з 22 листопада 2017 року по 04 грудня 2018 року, про що в матеріалах цивільної справи є письмові докази періоду хвороби та стаціонарного лікування позивача з 22 листопада 2017 року по 04 грудня 2018 року, що свідчить про помилку суду апеляційної інстанції у визначенні дати звільнення позивача та дати припинення трудових відносин на посаді голови правління. Факт незаконного звільнення позивача відповідачем є підставою для стягнення середньомісячної заробітної плати з АТ «Укрзалізниця» з 22 листопада 2017 року по 10 квітня 2018 року (дата закінчення терміну дії контракту). Зазначає, що суд апеляційної інстанції взагалі не давав правової оцінки самої процедури звільнення позивача, яка була оформлена незаконними рішеннями відповідача, а натомість зосередився на наказі АТ «Запорізький електровозоремонтний завод», яким було оформлено звільнення позивача, хоча даний наказ позивачем не оскаржувався, оскільки по своїй правовій сутті він не повинен був братися в основу судового розгляду, оскільки є нікчемним наказом. У червні 2021 року АТ «Укрзалізниця» подало відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником Коротуном О. М., в якому просило у задоволенні касаційної скарги відмовити. Відзив АТ «Укрзалізниця» на касаційну скаргу мотивовано тим, що АТ «Укрзалізниця» єдиний власник та акціонер АТ «Запорізький електровозоремонтний завод», а право власності на відповідні акції закріплено у публічних актах органів державної влади України. Згідно із умовами Контракту ОСОБА_1 призначено на посаду з 30 травня 2017 року по 10 квітня 2018 року включно. Згідно із пунктом 27.1. контракту ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад у сумі 108 000,00 грн. Середній розмір заробітної плати в залізничні галузі та в цілому по Україні за 2017 рік був більш ніж у 15 (п`ятнадцять) разів менший за оклад позивача. Зазначені обставини вимагали від позивача підвищеного відповідального ставлення до виконання умов контракту, оскільки вищий орган управління виконав свою частину зобов`язань по контракту щодо створення йому належних умов для матеріального забезпечення шляхом встановлення непропорційно підвищеного посадового окладу позивачу в порівнянні із середнього заробітною платою в України. Підтримання ефективності роботи здійснюється шляхом контролю, який не виключає такої його форми як відмова від подальшого залучення до управління внаслідок, зокрема, його неефективності. Відповідно до звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2017 року збиток АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» склав 31 558 000,00 грн, у це же час за аналогічний період (9 місяців 2016 року) попереднього року - лише 18 720 000,00 грн. Відповідно, інформації про фінансово-економічні показники АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» за 9 місяців 2017 року з прогнозом на 2017 рік збільшився розмір кредиторської заборгованості АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» з 147 809 000,00 грн за аналогічний період (9 місяців 2016) попереднього року до 295 008 000,00 грн за 9 місяців 2017 року, тобто у два рази. Тобто майже удвічі погіршились основні показники фінансово-економічної діяльності підприємства АТ «Запорізький електровозоремонтний завод». У червні 2021 року АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило у задоволенні касаційної скарги відмовити. Відзив АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» мотивовано тим, що відповідно до п. 5 Рішення акціонера (АТ «Укрзалізниця»), як вищою органу управління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод», від 16 листопада 2017 року № 69-3/69-11, уповноваженою особою видано Наказ № 1252ос від 20 листопада 2017 року про припинення трудового договору (контракту). Позивач був звільнений на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України. За таких обставин, посилання позивача на те, що наказ про його звільнення був підписаний не уповноваженою особою є безпідставним. Більш того, вказаний наказ позивач не оскаржив, наказ залишається дійсним на теперішній час, скасування вказаною наказу не було предметом позову. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом. Відповідно до пункту 42 контракту від 30 травня 2017 року № 70-3/1-1, цей контракт припиняється до закінчення терміну його дії у випадках передбачених пунктами 43 та 44 цього контракту, а відповідно до пункту 43 вказаного контракту голова правління може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи вищого органу товариства до закінчення його дії у разі: невиконання головою правління без поважних причин обов`язків, покладених на нього статутом товариства та/або цим контрактом (п.п. «а»); неефективного використання майна та збереження майна товариства (п.п. «й»). Згідно з пунктом 1 Контракту № 70-3/1-1 від 30 травня 2017 року за цим контрактом голова правління зобов`язувався безпосередньо і через правління товариства здійснювати управління товариством, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження майна товариства. Таким чином, припинення повноважень голови правління ОСОБА_1 та його звільнення з роботи було здійснено у відповідності до умов діючого законодавства та контракту. Посилання позивача на відсутність додатку № 1 до Контракту є також необгрунтованим, так як відповідно до пункту 27.2 контракту такий додаток слугує виключно для преміювання, а відповідно до примітки до контракту на сторінці 5, такий додаток мав бути підписаний у майбутньому. Наявність або відсутність додатку до контракту не звільняє позивача від виконання обов`язку щодо забезпечення прибуткової діяльності товариства (пункт 1 контракту). Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року: доповнення ОСОБА_1 до касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Фактичні обставини Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 працював на посаді голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» на підставі контракту № 1 від 20 квітня 2017 року укладеного з АТ «Українська залізниця», Додатковою угодою № 70-3/1-1 від 30 травня 2017 року сторони погодили внести зміни до контракту № 1 у спосіб викладення його у новій редакції на строк з 30 травня 2017 року до 10 квітня 2018 року,наслідком чого стало укладення 30 травня 2017 року контракту № 70-3/1-1 (далі - контракт № 70-3/1-1). У контракті № 70-3/1-1 передбачено, що: Голова правління зобов`язується в тому числі безпосередньо забезпечувати прибуткову діяльність, ефективне використання та збереження майна Товариства (пункт 1); у випадку невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених цим Контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законодавством та цим Контрактом (пункт 39); у випадках, передбачених пунктами 43 і 44 цього Контракту, він припиняється до закінчення терміну своєї дії (підпункт «в» пункту 42); Голова правління може бути звільнений з посади у разі невиконання обов`язків, покладених на нього статутом або цим Контрактом, одноразового грубого порушення головою правління законодавства чи невиконання визначених обов`язків, в результаті чого для товариства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи, тощо) (пункт 43). 10 листопада 2017 року відбулося засідання наглядової ради АТ «Запорізький електровозоремонтний завод», оформлене протоколом №

7. Сьомим питанням порядку денного засідання наглядової ради розглянуто звіт правління про результати роботи товариства за 9 місяців 2017 року (з порівняльним аналізом за останні 3 роки), на якому встановлено негативні тенденції діяльності товариства, зростання збитків до 31 500 000 грн, збільшення рівня кредиторської заборгованості до 295 000 грн, невиконання планових робочих завдань. Роботу правління визнано незадовільною, а пояснення з приводу невиконання планових показників та причин збиткової діяльності - необґрунтованими. 16 листопада 2017 року відбулось засідання правління АТ «Укрзалізниця», оформлене протоколом № Ц-57/104, на якому ухвалено достроково припинити повноваження голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» ОСОБА_1 та достроково припинити дію контракту від 30 травня 2017 року № 70-3/1-1, укладеного АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 , з 17 листопада 2017 року через невиконання обов`язків, покладених на нього контрактом, а саме щодо безпосередньої організації і забезпечення ефективної і прибуткової діяльності АТ «Запорізький електровозоремонтний завод». 16 листопада 2017 року прийнято рішення акціонера АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 69-3/69-11. Відповідно до пункту 1 рішення АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 69-3/69-11 від 16 листопада 2017 року повноваження голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» ОСОБА_1 достроково припинено, разом з тим і достроково припинено дію контракту від 30 травня 2017 року за № 79-3/1-1, укладеного між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 з 17 листопада 2017 року (останній робочий день) через невиконання ОСОБА_1 обов`язків, покладених на нього контрактом, а саме щодо безпосередньої організації і забезпечення ефективної і прибуткової діяльності АТ «Запорізький електровозоремонтний завод». 20 листопада 2017 року за підписом новопризначеного голови правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» видано наказ № 1252ос, згідно із яким ОСОБА_1 звільнено з 20 листопада 2017 року на підставі, передбаченій контрактом, згідно із пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП. Із наказом ОСОБА_1 ознайомлено того ж дня, що засвідчено особистим його підписом, поруч з яким приписано - «хворію». Відповідно до листка непрацездатності, серія АДГ № 694116, виданого Комунальною установою «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя» з 16 листопада 2017 року по 21 листопада 2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні. Згідно вказаного листка непрацездатності ОСОБА_1 мав стати до роботи 22 листопада 2017 року. Апеляційний суд встановив, що підставою для звільнення позивача за пунктом 8 статті 36 КЗпП став звіт правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» про результати роботи товариства за 9 місяців 2017 року з порівняльним аналізом за останні 3 роки, яким засвідчено погіршення фінансового результату АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» (зростання збитків до 31,5 млн. грн за результатами роботи 9 місяців 2017 року товариства, збільшення рівня кредиторської заборгованості, невиконання планових робочих показників та інше). На підставі вказаного Звіту визнано незадовільною роботу правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» у зв`язку, зокрема з невиконанням планових показників діяльності за 9 місяців 2017 року, збитковим станом товариства та високим рівнем кредиторської заборгованості, забезпечення яких входило до обов`язків позивача. Позиція Верховного Суду Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України). Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 174 ЦПК України). У приватному праві, частиною якого є трудове право, недійсність може стосуватися або «вражати» різноманітні договори, не є винятком й трудові договори. При цьому для трудового законодавства є характерним, з урахуванням того, що імперативні норми гарантують не тільки мінімальні соціально-трудові стандарти, але і визначають підстави нікчемності договорів (їх умов) у сфері праці. В статті 9 КЗпП передбачений спеціальний випадок нікчемності умови, якщо відповідні умови договорів погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю. В трудовому законодавстві не міститься правил, які мають засовуватися при тлумаченні того чи іншого трудового договору, а тому з врахуванням принципів, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо його дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності, за умови, що не погіршують становище працівників, порівняно з законодавством України про працю. Позовна вимога про визнання недійсною умови трудового договору для якої встановлено нікчемність на рівні закону не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. В трудовому законодавстві не передбачено випадків нікчемності наказу про звільнення. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України). Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП). Підставами припинення трудового договору є, зокрема підстави, що передбачені контрактом (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП). Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України). Ця гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (договору контракту) з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні часини третьої статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року по справі № 647/3372/19 (провадження № 61-8922св20) зазначено, що: «виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю. За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню. Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові. Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця. Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови. Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця. Ураховуючи викладене, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. У випадку зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»». У справі, що переглядається: апеляційний суд встановив, що підставою для звільнення позивача за пунктом 8 статті 36 КЗпП став звіт правління АТ «Запорізький електровозоремонтний завод» про результати роботи товариства за 9 місяців 2017 року з порівняльним аналізом за останні 3 роки, яким засвідчено погіршення фінансового результату АТ «Запорізький електровозоремонтний завод», а тому правильно вважав, що існують підстави для звільнення позивача на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП апеляційний суд встановив, що наказом № 1252ос про припинення трудового договору (контракту) від 20 листопада 2017 року звільнено з посади 20 листопада 2017 року на підставі, передбаченій контрактом, згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП, тобто під час перебування на лікарняному, оскільки згідно листка непрацездатності позивач мав стати до роботи 22 листопада 2017 року. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП, у цьому випадку слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - 22 листопада 2017 року. За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про зміну дати звільнення та відсутність підстав для стягнення середнього заробітку. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України). Колегія суддів відхиляє посилання позивача в касаційній скарзі про те, що він перебував на стаціонарному лікуванні позивача з 22 листопада 2017 року по 04 грудня 2018 року, про що в матеріалах цивільної справи є письмові докази періоду хвороби та стаціонарного лікування позивача з 22 листопада 2017 року по 04 грудня 2018 року, оскільки позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги такою підставою, про що свідчить зміст позову (том. 1, а .с. 14-21). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року по справі № 647/3372/19 (провадження № 61-8922св20), не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук