Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/667/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2021 року м. ОдесаСправа № 916/667/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро на рішення господарського суду Одеської області від 31.05.2021, суддя в І інстанції Цісельський О.В., повний текст якого складено 31.05.2021 в м. Одесі у справі № 916/667/21 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Німецьке підприємство Товариство технічного нагляду ДІЕКС до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро про стягнення 25 690,41 грн., ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Німецьке підприємство Товариство технічного нагляду ДІЕКС (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро (далі Товариство) про стягнення 25 690,41 грн., з яких: 25000 грн. - основного боргу, 690,41 грн. - пені, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору №2055-18-ДС від 21.11.2018р. щодо повної та своєчасної (остаточної) оплати наданих послуг. В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору №2055-18-ДС від 21.11.2018р. не оплатив вартість наданих послуг у повному обсязі, заборгованість становить 25000 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 5.1 договору пеню в сумі 690,41 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання. Товариство не визнало позов посилаючись на те, що у наданому суду акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) міститься лише підпис з боку замовника, проте не зазначена посада та прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Рішенням господарського суду Одеської області від 31.05.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Німецьке підприємство Товариство технічного нагляду ДІЕКС основний борг в сумі 25000 грн., пеню в сумі 689 грн. 47 коп., витрати на правничу допомогу в сумі 3499 грн. 93 коп. та судовий збір в сумі 2269 грн. 95 коп. В решті позовних вимог - відмовлено. Товариство у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення господарського суду Одеської області від 31.05.2021 у справі 916/667/21 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржник вважає оскаржуване рішення прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, а висновки суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог - помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на ті ж самі обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву, зокрема, у наданому суду акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) міститься лише підпис з боку замовника, проте не зазначена посада та прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Крім того, скаржник зазначає, що ухвалу про відкриття провадження у справі № 916/667/21 винесену 31.03.2021р. поштою він не отримував. У відзиві на апеляційну скаргу Підприємство заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Позивач, зокрема, вказує те, що подана апеляційна скарга складена шаблонно, фактично дублює відзив відповідача, поданий у суді першої інстанції, не містить належного обгрунтування вимог апелянта із зазначенням у чому полягає саме неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, що передбачається вимогами п.2.ч.1 ст.277 ГПК України. Відповідач фактично не вказує доводів на спростування рішення суду першої інстанції, не оскаржує обставин встановлених судом, не наводить інформації щодо невірного застосування господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, а повторно наводить аргументи, яким вже було надано оцінку судом першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Вин Агро (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-німецьке підприємство Товариство технічного нагляду ДІЕКС (виконавець) було укладено договір № 2055-18-ДС, за умовами п. 1.1 якого виконавець взяв на себе зобов`язання надати послуги (роботи) з експертного обстеження (технічного діагностування) та технічного огляду обладнання підвищеної небезпеки, в кількості 10-ми одиниць, (далі за текстом - обладнання), згідно переліку у додатку №2 до даного договору, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити надані послуги (роботи). Пунктами 1.2., 1.3. договору визначено, що термін надання послуг (робіт) за договором - протягом 20 робочих днів після надання замовником належно підготовленого обладнання та після здійснення замовником авансового платежу (передоплати). Надання послуг (робіт) за цим договором здійснюється виконавцем у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 687 від 26.05.2004 "Про затвердження Порядку проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки" та інших нормативно-правових актів України з охорони праці та промислової безпеки. Відповідно до пункту 2.1. договору вартість послуг (робіт) за договором визначена Протоколом угоди про договірну ціну (додаток № 1) і складає на дату підписання договору - 50 000 грн. Пунктом 2.2. договору передбачено, що замовник здійснює авансовий платіж (передоплату) у розмірі 50% від вартості послуг (робіт). Остаточний розрахунок здійснюється замовником протягом 10-ти календарних днів від дати підписання акту здачі-приймання наданих послуг (робіт) (п. 2.3. договору). За умовами пунктів 4.1., 4.2. та 4.4. договору, після надання послуг (робіт) виконавець надає замовнику акт здачі-приймання наданих послуг (робіт). Замовник протягом 3-х днів з дня отримання акту здачі-приймання послуг (робіт) направляє виконавцю підписаний акт здачі-приймання або мотивовану відмову від приймання послуг (робіт). У разі надання затвердженого акту, послуга (робота) вважається прийнятою без зауважень. Якщо в 3-денний термін з дати отримання акту здачі-приймання послуг (робіт) замовник не підпише акт здачі-приймання послуг (робіт) або не надасть виконавцю мотивовану відмову (перелік недоліків), послуги (роботи) вважаються прийнятими замовником з дотриманням всіх умов цього договору. Згідно з п. 5.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Зокрема, при затримці замовником оплати наданих послуг, згідно з п. 2.3 Замовник сплачує виконавцеві пеню є, розмірі 0,5% від вартості наданих, та не сплачених за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який сплачується пеня. У пункті 8.1. договору визначено, що він набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019р., а в частині невиконаних умов - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. До договору сторонами було підписано додаток № 1 Протокол угоди про договірну ціну. 30.12.2019 року сторонами було укладено додаткову угоду про продовження терміну дії договору № 2055-18-ДС від 21.11.2018р., якою п. 8.1 договору викладено у новій редакції: «п. 8.1. Цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020р., а в частині невиконаних умов - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань». Судом встановлено, що відповідач здійснив авансовий платіж (передоплату) у розмірі 50% від вартості послуг в сумі 25000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7337 від 10.07.2020р. На виконання своїх зобов`язань за укладеним договором позивач надав відповідачу послуги з експертного обстеження (технічного діагностування) та технічного огляду обладнання підвищеної небезпеки, в кількості 10-ми одиниць, загальна вартість яких склала 50 000 грн., що підтверджується актом № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2020р., підписаним сторонами та скріпленим їх печатками. Проте, в порушення умов договору відповідач прийняті за актом № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2020р. послуги на загальну суму 50 000 грн. у встановлені в договорі строки у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась прострочена заборгованість в сумі 25 000 грн. У зв`язку з відсутності остаточного розрахунку за надані послуги на суму 25000,00 грн., позивач звертався до відповідача з листом-вимогою № 150 від 10.02.2021р., в якій вимагав у семиденний строк з дати отримання вимоги погасити вказану заборгованість. Однак, відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом. Задовольняючи позов частково господарський суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що в порушення вимог чинного законодавства та умов спірного договору про надання послуг № 2055-18-ДС від 21.11.2018р. відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов`язань за укладеним договором щодо остаточної оплати наданих послуг, отже, наявний борг в сумі 25 000 грн., а також пеня в сумі 689,47 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно з обчисленим судом розрахунком підлягають стягненню на користь позивача. Апеляційний суд погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про часткове задоволення заявлених Підприємством позовних вимог, з огляду на таке. Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань). Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку. Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. В силу частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України). За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Місцевий господарський суд правомірно не взяв до уваги доводи відповідача щодо відсутності в матеріалах справи первинного документу, який би відповідав вимогам закону та засвідчував факт здійснення господарської операції, оскільки такі доводи об`єктивно нічим не підтверджені, спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону, що регулює виниклі між сторонами правовідносини. Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Оцінивши наявний в матеріалах справи акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2020р., судом установлено, що він оформлений відповідно до положень чинного законодавства, містить відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною або недійсною, а тому є належними та допустимими доказом надання позивачем обумовлених договором послуг на суму, що в ньому зазначена. Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Обставини справи щодо надання позивачем обумовлених договором послуг у відповідні строки та кількості додатково підтверджуються змістом висновків експертизи від 17.07.2020, листа-вимоги по спірному договору № 150 від 10.02.2021р. та актом звірки взаєморозрахунків між сторонами від 05.03.2021 складеним позивачем. В апеляційній скарзі відповідачем не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності вказаних документів на час вчинення тієї чи іншої дії, а доводи апеляційної скарги в цій частині є надуманими та непереконливими. Так, судом установлено, що сторонами було підписано акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2020р. по договору № 2055-18-ДС від 21.11.2018р., в якому зазначено, що послуги (роботи) надані виконавцем в повному обсязі і задовольняють умовам договору, сторони претензій одна до одної не мають. Від замовника акт підписано уповноваженою особою Погорєловим, підпис якого скріплено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро. Колегія суддів зазначає про те, що навіть якщо акт приймання-передачі робіт (надання послуг) підписаний представником замовника без зазначення його прізвища, посади, номера довіреності тощо, його слід вважати повноцінним первинним документом у разі наявності відбитку штампу або печатки підприємства - отримувача послуги на такому акті за умови, що відсутні документи, які свідчать про їхню втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства. Суб`єкт господарської діяльності несе повну відповідальність за законність використання його печатки, у тому числі за засвідчення актів приймання-передачі робіт (надання послуг) та/або видаткових накладних. Адже контроль за виготовленням, зберіганням та використанням печаток і штампів підприємства покладено на канцелярії організацій та відповідальних за діловодство. Керівник підприємства призначає осіб, які персонально відповідають за їхній облік і зберігання. Разом з тим, наявний у справі вищевказаний акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2020р. по договору № 2055-18-ДС від 21.11.2018р., підписаний уповноваженим представником замовника та скріплений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро, і належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач звертався до правоохоронних органів з заявою про втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства його печатки, відповідачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься. Отже, наявний в матеріалах справи акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2020р. по договору № 2055-18-ДС від 21.11.2018р., підписаний уповноваженими представниками сторін, відповідає вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підтверджує факт передачі позивачем та приймання відповідачем наданих послуг згідно з укладеним договором, тому на підставі такого акту проводяться розрахунки між сторонами. Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростувавши за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування факту прийняття від позивача послуг у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв`язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 25000 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі п. 5.1 договору нарахував відповідачеві 690,41 грн. пені. Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу. Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і договір є обов`язковим до виконання. Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання. Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору про надання послуг строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованою. За результатами перевірки обчисленого позивачем розрахунку пені судом першої інстанції встановлено, що розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 689,47 грн., який відповідає умовам укладеного сторонами договору та чинному законодавству і відповідачем не спростований як в цілому, так і за його складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правильно були задоволені місцевим судом. З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову в цій частині. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про прийняття позовної заяви до розгляду та при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги. Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції. Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін. З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 3405 грн. покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення господарського суду Одеської області від 31 травня 2021 року у справі № 916/667/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вин Агро - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя: Бєляновський В.В. Судді: Богатир К.В. Філінюк І.Г.