Постанова 4818 № 638/12781/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2021 року м. Харків справа № 638/12781/20 провадження № 22-ц/818/3620/21 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 8 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Латки І.П. (повний текст рішення складний 8 грудня 2020 року),- УСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення штрафної неустойки за інвестиційним договором. В обґрунтування позову посилався на те, що з 05 грудня 2018 року між сторонами укладений інвестиційний договір № 80, відповідно до умов якого інвестор на добровільних засадах здійснив інвестування у діяльність реципієнта, а реципієнт зобов`язувалась використовувати вкладені інвестиції лише для здійснення діяльності реципієнта (об`єкту інвестування), визначених цим договором, та виконувати пов`язані з цим обов`язки на умовах, передбачених цим Договором. Згідно з п. 1.3 вказаного договору об`єктом інвестування є діяльність ОСОБА_2 з виконання робіт та надання послуг щодо навчання англійською мовою в організації «Ninghai Kiddie English Training center», головний офіс якої знаходиться за адресою: Китайська Народна Республіка, провінція Чжецзян, м. Нінбо, округ Нінхай, Сізі Інтернешнл, 3-й поверх. Відповідно до п. 2.1. цього договору інвестиція здійснюється шляхом понесення витрат позивачем на підготовку та організацію діяльності відповідача та може надаватися у формі грошових коштів, майна (речей) майнових прав в обсязі, визначеному позивачем та необхідному для задоволення мети здійснення інвестиції (п. 3.2. Договору). Перелік здійснених Інвестицій встановлено у протоколі здійснення інвестицій № 1 від 05 грудня 2018 року, що є невід`ємним додатком до договору. Разом з тим, у вересні 2019 року позивач отримав лист від «Ninghai Kiddie English Training center» про те, що відповідач з 01.09.2019 порушила укладену між нею та «Ninghai Kiddie English Trining center» угоду і покинула освітній центр. Згідно з п. п. 4.2.2., 4.2.5., 4.2.7., 4.2.8. договору безпідставне полишення відповідачем місця надання послуг без дозволу і попередження організації, перед якою у неї були зобов`язання, є свідомим волевиявленням на припинення діяльності, що є об`єктом інвестування за договором, і порушенням. Позивач зазначає, що оскільки такі дії ОСОБА_2 є порушенням її угоди з «Ninghai Kiddie English Training center», вони є порушенням порядку використання інвестицій і підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій передбачених п. 5.3. договору в розмірі 150000 грн. Цінним листом з описом вкладення 30.07.2020 позивач відправив на адресу відповідача письмову претензію/вимогу про сплату штрафної неустойки. На момент подачі позову до суду відповіді на претензію не отримано, заборгованість не погашено. Тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 150 000 грн штрафної неустойки за інвестиційним договором № 80 від 05.12.2018 та судові витрати. Заочним рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 8 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафну неустойку за інвестиційним договором № 80 від 05 грудня 2018 року в сумі 150000 грн. Вирішено питання щодо судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами укладений інвестиційний договір № 80 від 05.12.2018, позивачем умови договору виконані. ОСОБА_2 порушила вимоги вищезазначеного договору, а саме п.п.4.2.2.,4.2.5.,4.2.7.,4.2.8., доказів зворотнього суду не надала. ОСОБА_4 дотримався вимог договору п. 5.3. щодо направлення претензії (вимоги) про відшкодування вартості інвестицій та сплати штрафної неустойки, отже, його позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.04.2021 клопотання ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2020 року у справі № 638/12781/20. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2020 року по справі № 638/12781/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафної неустойки за інвестиційним договором залишено без задоволення. В апеляційній скарзі на заочне рішення суду від 08.12.2020 ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , просить задовольнити апеляційну скаргу, відмовити позивачу у позові, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд ухвалив рішення на підставі неповно встановлених обставин у справі та дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог. А саме, суд прийняв неналежні копії документів, що є підробленими. Не звернув увагу на докази надані відповідачкою одночасно з заявою про перегляд заочного рішення суду. Помилковим є юридична кваліфікація інвестиційного договору як інвестиційного. Зазначений договір не має ознак інвестиційного договору, не містить даних про домовленість сторін щодо розміру інвестиції, а лише містить посилання на протокол щодо здійснення інвестицій, в якому теж не зазначено суми витрат. ОСОБА_2 ніколи не підписувала договору від 05.12.2018 з ОСОБА_1 . Суд не звернув уваги, що договір передбачає укладення Трудового контракту з невідомою організацією та виконання договору є предметом штрафних санкцій, хоча п.1.4. договору передбачає що він не є посередництвом у працевлаштуванні. За змістом Закону України «Про інвестиційну діяльність» та договору позивач надав ОСОБА_2 добровільну пожертву, без цілей здійснення підприємницької діяльності, тому його посилання на порушення відповідачкою його прав не є обґрунтованим. ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 у рабство, купивши квіток за її кошти тільки до Китаю із Києва, обіцяючи працевлаштування як менеджера в тренінговій компанії з роботи з викладачами іноземної мови. Насправді ОСОБА_2 була змушена викладати китайським дітям англійську мову, маючи довгий час туристичну візу, страховки у неї не було взагалі. Відповідач зверталась до поліції з приводу того, що вона покинула місце роботи у 2019 році, що підтверджується витягом та копіями документів до цієї заяви. Відзиву на апеляційну скаргу суду не надано. Вислухавши доповідь судді, встановивши обставини справи, перевіривши зібрані по справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах її доводів та вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Частиною 1 статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України розгляд судом справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Доводи апеляційної скарги в частини неналежного повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції. Згідно зі статтею 211 ЦПК Українирозгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Порядок виклику та вручення судових повісток визначено статтями 128, 130 ЦПК України. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 128 ЦПК Українисуд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Згідно з частинами першою-шостою статті 130 ЦПК Україниу випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Якщо особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи. За змістом пункту 1 частини другої статті 223 ЦПК Українисуд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п.п. 1,3 ч.8 ст. 128 ЦПК України). За змістом висновків Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц). Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №296/9824/19 (провадження №61-13685св20). Матеріали справи не містять даних про належне повідомлення ОСОБА_2 про час і місце судового розгляду в суді першої інстанції 08.12.2020. Зроблене на сайті Дзержинського районного суду м. Харкова оголошення про виклик до суду ( а.с. 62) не є належним повідомленням в розумінні вимог ст. 130 ЦПК, оскільки матеріали справи містять достовірні дані про місце проживання відповідачки ( а.с. 46) Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушенням вимог статей 128, 130 ЦПК України. Суд першої інстанції порушив право позивача знати про час і місце судового засідання, що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/4508/16. Оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги в частині скасування заочного рішення та ухвалення у справі нового судового рішення. З матеріалів справи вбачається, що 05.12.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений інвестиційний договір № 80 (надалі Договір) ( а.с. 6-10). П`ятого грудня 2018 року ОСОБА_2 уклала договір про працевлаштування з Нінхаї Дитячим навчальним центром англійської мови (NINGHAI KIDDIE ENGLISH TRAINING CENTER), підписаний нею ( а.с. 12-37). Згідно з п. 1.1. Договору інвестор, на добровільних засадах здійснив інвестування у діяльність реципієнта (далі за текстом - діяльність реципієнта/об`єкт інвестування), а реципієнт зобов`язувалась використовувати вкладені інвестиції лише для здійснення діяльності Реципієнта (Об`єкту інвестування), визначених цим Договором та виконувати пов`язані з цим обов`язки на умовах, передбачених цим Договором. Відповідно до п. 1.2. Договору сторони погоджуються із тим, що цей Договір і, зокрема, зазначене у п. 1.1 Договору, не є підставою для виникнення між сторонами відносин, предметом яких є спільна діяльність чи поворотна/безповоротна допомога. Пунктом 1.3 Договору об`єктом інвестування визначена діяльність відповідача з виконання робіт та надання послуг щодо навчання англійською мовою в організації «Ninghai Kiddie English Training center», головний офіс якої знаходиться за адресою: Китайська Народна Республіка, провінція Чжецзян, м. Нінбо, округ Нінхай, Сізі Інтернешнл, 3-й поверх. Згідно з п. 1.4 Договору договір не обумовлює виникнення відносин з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, інвестор лише здійснює пожертву коштів/майна реципієнту для досягнення ним цілей його діяльності. Сторони розуміють та погоджуються, що інвестор здійснює інвестування на добровільних засадах, без цілей здійснення господарської діяльності, без мети отримання прибутку від реципієнта та не є посередником між реципієнтом та організацією «Ninghai Kiddie English Training center», а також не зобов`язаний надавати і не надає послуги з посередництва у працевлаштуванні. Відповідно до п. 2.1. Договору інвестиція здійснюється шляхом понесення витрат інвестором на підготовку та організацію діяльності реципієнта та може надаватися у формі грошових коштів, майна (речей) майнових прав (далі - «Інвестиція»(-Ї) в обсязі, визначеному інвестором та необхідному для задоволення мети здійснення інвестиції (п. 3.2. Договору). Перелік здійснених Інвестицій встановлено у Протоколі здійснення інвестицій №1 від 05.12.2018, що є невід`ємним Додатком до Договору. Пунктом 2.5. Договору встановлюється, що факт підписання Протоколу здійснення інвестицій, що є невід`ємним Додатком до Договору, свідчить про повне та належне здійснення Інвестицій. Відповідно до п. 3.2. Договору метою здійснення інвестицій є забезпечення ефективної діяльності реципієнту й отримання позитивних результатів діяльності реципієнта, передбаченої в п. 1.3 цього Договору. Пунктом 4.2.4 Договору визначено, що після прибуття на місце призначення в Китаї Реципієнт зобов`язується вчасно та належним чином підписати із організацією визначеною в п. 1.3 договір/контракт/угоду, що є ідентичним (-ою) за змістом Трудовому (-ій) договору/контракті/угоді, укладеному (-ій) Реципієнтом від 05 грудня 2018 року. Згідно з п. 4.2.5 Договору реципієнт зобов`язується дотримуватись та не порушувати умов, визначених в письмових договорах/угодах/правочинах укладених з організацією, визначеною в п. 1.3 цього Договору. Відповідно до п. 4.2.8. Договору реципієнт зобов`язався дотримуватись та не порушувати правил, встановлених організацією, визначеною в п.1.3. Договору, та законодавства країни укладення контракту/договору/правочину з організацією, визначеною в п.1.3. Договору. Пунктом 5.2 Договору визначено, що порушенням стороною обов`язку є невиконання та/або неналежне виконання умов цього Договору. Згідно п. 5.3. Договору у випадку порушення реципієнтом одного з обов`язків, встановлених пунктами 4.2.2. - 4.2.9. Договору, за кожен факт такого порушення та/або обґрунтоване повідомлення організацією, визначеною в п. 1.3. цього Договору, про порушення Реципієнта, Відповідач сплачуєте штрафну неустойку в розмірі 150000 грн протягом 5 банківських днів з моменту направлення претензїї/вимоги про це Реципієнту. Пунктами 7.1, 7.2 Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами обов`язків за Договором, а фактично до моменту закінчення терміну дії трудового договору, підписаного із організацією, визначеною в п. 1.3 цього Договору. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторін від відповідальності за порушення його умов. Відповідно до п. 9.1 Договору про працевлаштування від 05.12.2018 він закінчується 15 березня 2020 року, якщо він не буде відновлений за згодою обох сторін ( а.с. 36). 11.09.2019 дитячим навчальним центром англійської мови (Ninghai Kiddie English Training center) позивачу надісланий лист, що ОСОБА_2 01.09.2019 повідомила, що не хоче продовжувати викладати в їхній школі і повідомила, що якщо вони не збільшать їй зарплату, вона покине школу. Вони відмовили їй у проханні підвищити зарплату, і з 01.09.2019 ОСОБА_2 не повернулася до виконання своїх обов`язків, а отже, її було звільнено за невиконання обов`язків. Вищезазначене призвело до фінансових втрат у вищезазначеній школі і великих труднощів для заміни вчителя в середині семестру. ОСОБА_2 мала дозвіл на роботу на момент її від`їзду ( а.с. 12, 32). 30.07.2020 ОСОБА_1 направив на адресу відповідача претензію (вимогу) про відшкодування вартості інвестицій і сплату штрафної неустойки в розмірі 150 000 грн, відповідно до Інвестиційного договору № 80 від 05 грудня 2018 року ( а.с. 38-40) . Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Статтею 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» зазначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Відповідно до ч.1. ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність провадиться на основі інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності. Згідно з ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права. Частиною 1 та 2 статті 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Статтею 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності. Інвестиційний договір, як окремий вид цивільно-правових договорів, може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном). Відтак, зазначений договір передбачає як грошові, так майнові права (обов`язки) сторін договору. Згідно з частиною першою статті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною першою статті 526 ЦК Українивизначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями частини першої статті 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Доводи апелянта стосовно винесення заочного рішення на підставі неналежних доказів, а саме, копій документів, які є підробленими, та не підписувались ОСОБА_2 ніколи, суд не бере до уваги з таких підстав. Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5,6 ст. 81 ЦПК України). Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судовою колегією встановлено, що в матеріалах справи міститься копія інвестиційного договору № 80 від 05.12.2018 та копія протоколу про здійснення інвестицій № 1 від 05.08.2018, належним чином завірена позивачем з підписом відповідачки на кожній сторінці ( а.с. 6-10). Крім того, в матеріалах справи знаходиться копія договору про працевлаштування від 05.12.2018, належним чином підписана відповідачем, та переклад з китайської на українську мову вищезазначеного договору з посвідченням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, який засвідчив справжність підпису перекладача, її дієздатність та кваліфікацію ( а.с. 23-37). Всупереч вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України ОСОБА_2 на підтвердження своїх доводів не надала належних та допустимих доказів. Договір на час розгляду справи судом не оспорений та не визнаний судом недійсним, клопотання щодо витребування від позивача оригіналів документів, копії яких долучені до матеріалів справи, проведення судової почеркознавчої експертизи відповідачкою або її представником не заявлено. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, серед інших, є змагальність сторін і диспозитивність (п.п. 4, 5 ч.3 ст. 2 ЦПК України). За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Заперечуючи факт підписання з Хагігі Мохаммед Договору ОСОБА_2 та її представники ні в заяві про перегляд заочного рішення, ні в апеляційній скарзі не заявляють клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, тому суд, зберігаючи незалежність під час розгляду справи та з огляду на принцип диспозитивності, не позбавлений з власної ініціативи витребовувати у позивача оригінал Договору. Крім цього, за змістом уточненої апеляційної скарги відповідачка не заперечує, що на виконання умов Договору перебувала у Китаї, де працювала викладачем англійської мови. Доказів про існування обставин непереборної сили, що звільняють її від відповідальності за Договором апелянтом не надано. Посилання на невиконання позивачем умов Договору в частині оформлення відповідачці робочої візи та страховки не є підставою для звільнення її від відповідальності, встановленої Договором, а відповідно до вимог ст. 615 ЦК України могло бути підставою для односторонньої відмови від зобов`язання та дострокового розірвання Договору в порядку встановленому ст. 651 ЦК України. Твердження апелянта про звернення до поліції у 2019 році судова колегія відхиляє, оскільки відповідачка посилається на документи та витяг із заяви в поліцію, які вона додає до апеляційної скарги на підтвердження цього факту, однак в апеляційній скарзі, як і в матеріалах справи, цих доказів, належним чином засвідчених або перекладених українською мовою, не міститься. Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки за встановлених судом обставин інші наведені апелянтом аргументи не є суттєвими. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). З огляду на вищевикладене, судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 оскільки матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження позову. Разом з тим, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та пункту четвертого частини п`ятої статті 12 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Умови Договору не встановлюють розмір витрат ОСОБА_1 , які він зазнав при його виконанні. Доказів на підтвердження понесення позивачем таких витрат суду також не надано. До заяви про перегляд заочного рішення представник ОСОБА_2 додав копію довідки № 1334 від 17.03.2021, з якої вбачається, що з 13.04.2020 ОСОБА_2 перебуває на обліку в Харківському міському центрі зайнятості як безробітна (а.с. 88). Як указав Верховний Суд у постанові від 20 травня 2019 року у справі №308/7872/16-ц (провадження № 61-7344св18) матеріальне становище відповідача є підставою для зменшення розміру неустойки, що передбачена умовами договору. Отже, враховуючи матеріальне становище відповідача, а також невизначеність розміру збитків ОСОБА_1 , завданих йому невиконанням ОСОБА_2 умов Договору, колегія суддів уважає, що розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить зменшити до 15 000 грн. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4 ст.367 ЦПК України). Апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 належить стягнути 15000 грн штрафних санцій. Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_5 при подачі позовної заяви сплатив до суду 1500 грн судового збору. Так як його позовні вимоги визнані судом обґрунтованими лише на 10 відсотків, з ОСОБА_2 на його користь належить стягнути 150 грн на відшкодування судових витрат. Апеляційна скарга ОСОБА_2 визнана судом обґрунтованою на 90 відсотків, при подачі апеляційної скарги вона сплатила 2250 грн судового збору (а.с. 116, 152). Тому з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 належить стягнути 2025 грн судових витрат. Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи ч.10 ст.141 ЦПК України, розмір судових витрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 належить зменшити до 1875 грн (2025-150). Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 8 грудня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафної неустойки за інвестиційним договором задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , штрафну неустойку за інвестиційним договором № 80 від 05 грудня 2018 року в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень. Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , 1875 (одну тисячу вісімсот сімдесят п`ять) гривень судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 12 листопада 2021 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук