Постанова 4819 № 766/14795/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2021 року м. Херсон справа № 766/14795/20 провадження № 22-ц/819/1651/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого ( судді-доповідача)Чорної Т.Г., суддів:Пузанової Л.В., Склярської І.В. секретарСавицька А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2021 року у складі судді Зуб І.Ю. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. В обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що 12 грудня 2005 року між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HEWWAK00180062, за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 46 500 грн строком до 12 грудня 2012 року, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором. З відповідача в рахунок погашення заборгованості було звернуто стягнення за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Суворовського районного суду м. Херсона від 17.11.2008 року, тобто в період з 12.12.2005 року по 22.09.2008 року, то за період після подання позовної заяви від 20.10.2008 року, з 21.10.2008 року по 21.07.2020 року, відповідач має заборгованість у розмірі 48 059,52 грн., яка складається з 36201,28 грн. індекс інфляції за прострочення зобов`язання, 11858,24 грн. 3% річних від простроченої суми, а також судові витрати у вигляді суми сплаченого судового збору в сумі 2102,00 грн. Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 12 грудня 2005 року № HEWWAK00180062 у розмірі 48059,52 грн. та судові витрати. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 . індекс інфляції та 3 % річних в межах строку позовної давності. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, банк посилається на те, що право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов?язання до моменту його усунення і обмежується трьома роками, які передували подачі такого позову. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, індекс інфляції та 3% річних підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, а саме за 3 роки перед зверненням до суду. Так як банк звернувся до суду 22.09.2020 року, тому строк позовної давності належить обмежити останніми трьома роками, тобто з 22.09.2017 року та провести розрахунок з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу по 21.07.2020 року. Крім того свої доводи обґрунтовує також посиланням на правові позиції Великої палати Верховного суду у постанові від 08.12.2019 року у справі № 127/15672/16 та постанову Верховного суду від 26.04.2017 року у справі № 3-1522гс16. Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Судом встановлено, що 12 грудня 2005 року між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HEWWAK00180062, за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 46 500 грн строком до 12 грудня 2012 року, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором. Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 17.11.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було розірвано кредитний договір № HEWWAK00180062 від 12.12.2005 р. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № HEWWAK00180062 від 12.12.2005 року в розмірі 40860, 27 грн. звернуто стягнення на предмет застави. Таким чином встановлено, що кредитний договір № HEWWAK00180062 від 12.12.2005 року розірвано з 17.11.2008 року. З відповідача в рахунок погашення заборгованості було звернуто стягнення за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Суворовського районного суду м. Херсона від 17.11.2008 року, тобто в період з 12.12.2005 року по 22.09.2008 року, то за період після подання позовної заяви від 20.10.2008 року, з 21.10.2008 року по 21.07.2020 року, відповідач має заборгованість у розмірі 48 059,52 грн., яка складається з 36201,28 грн. індекс інфляції за прострочення зобов`язання, 11858,24 грн. 3% річних від простроченої суми, а також судові витрати у вигляді суми сплаченого судового збору в сумі 2102,00 грн. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного стану. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України). Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов`язань. Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). У виниклих по даній справі перебіг позовної давності, як правильно визначився суд першої інстанції, починається з дати ухвалення судового рішення, тобто з 17.11.2008 року. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо). Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК Українипозивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Позивач звернувся з позовом 22.09.2020 року. Доводи апеляційної скарги щодо необхідності врахування при вирішенні даної справи правових висновків Великої Плати Верховного Суду у справі № 127/15672/16-ц, що містяться в постанові від 8 листопада 2019 року, на яку спирається позивач, не підлягають задоволенню, зважаючи на відмінність обставин цієї справи від конкретних обставин у справі. Так, у справі № 127/15672/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що інфляційні втрати і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання підлягали стягненню з позичальника і поручителів на користь кредитора, зважаючи на ухвалене у 2009 році позитивне судове рішення про стягнення кредитної заборгованості, що примусово виконувалося органами державної виконавчої служби, а відтак, правовідносини за ст. 625 ЦК Українидійсно були триваючими. Як визначився Верховний Суд: правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК Українидає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Верховний Суд наголосив, що з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2009 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 21 квітня 2015 року (дата останнього платежу з погашення боргу). Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення - з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Тобто, ключовим моментом у справі № 127/15672/16-ц є ухвалення рішення про стягнення боргу у 2009 році. Натомість у даній справі з моменту ухвалення рішення - 17.11.2008 року і до моменту пред`явлення позову у вересні 2020 року вже сплив чотири рази загальний трирічний строк позовної давності, регламентований ст. 257 ЦК України. З урахуванням заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності судом першої інстанції обґрунтовано будо відмовлено у стягненні заборгованості за договором позики за основною вимогою. У зв`язку з цим подальші правовідносини між сторонами не є триваючими, бо взагалі відсутній об`єкт для нарахування інфляційних втрат і 3 % річних, про які заявлено у позові. Щодо таких відносин в конкретних обставинах не підлягають застосуванню положення ст. 625 ЦК України. Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК Україниапеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, як ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, залишенню без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.Г.Чорна Судді: Л.В.Пузанова І.В.Склярська Повний текст постанови складено 10 листопада 2021 року. Суддя Т.Г. Чорна