Постанова Донецький апеляційний суд № 233/4259/20

Єдиний унікальний номер 233/4259/20 Номер провадження 22-ц/804/2565/21 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 року м. Бахмут справа № 233/4259/20 провадження № 22-ц/804/2565/21 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого Хейло Я.В., суддів Мірути О.А., Тимченко О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Реван», розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Реван» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 липня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реван» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди (суддя Бєлостоцька О.В.), ухваленого в приміщенні суду в місті Костянтинівка Донецької області, - ВСТАНОВИВ: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У вересні 2020 року до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «Реван» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що з 30 березня 2020 року по 15 червня 2020 року він перебував у трудових правовідносинах із відповідачем та був звільнений за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України. В порушення вимог законодавства при звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку: не виплатив заробітну плату за період роботи з 15 травня 2020 року по 15 червня 2020 року в розмірі 7100 гривень 00 копійок та грошову компенсацію за 3 дні невикористаної щорічної відпустки в розмірі 698 гривень 34 копійки. Внаслідок тривалої невиплати заробітної плати та всіх належних сум при звільненні йому заподіяно значних моральних страждань, в родині склалось скрутне матеріальне становище та як наслідок невпевненість у завтрашньому дні. Невиплата розрахункових виплат негативно вплинула на психологічний клімат в родині, на забезпечення належного рівня життя членів родини, що включає повноцінне харчування, придбання одягу, ліків, відвідування культурно-масових заходів, змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя та життя родини. Внаслідок переживань та страждань з цього приводу у нього погіршився сон; через нестачу грошових коштів не зміг придбати елементарне святковий торт на день народження. Просив: 1) стягнути з ТОВ «Реван» на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 7100 гривень 00 копійок; 2) стягнути з ТОВ «Реван» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 16 червня 2020 року по день ухвалення судового рішення включно; 3) стягнути з ТОВ «Реван» на його користь грошову компенсацію за три дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 30 березня 2020 року по 15 червня 2020 року в розмірі 698 гривень 34 копійки; 4) стягнути з ТОВ «Реван» на його користь моральну шкоду у розмірі 1000 гривень 00 копійок. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 липня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Реван» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 3008 гривень 20 копійок. Стягнуто з ТОВ «Реван» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30000 гривень 00 копійок. Стягнуто з ТОВ «Реван» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Реван» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 268 гривень 13 копійок. Стягнуто з ТОВ «Реван» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з проведенням почеркознавчої експертизи в розмірі 953 гривні 43 копійки. Стягнуто з ТОВ «Реван» на користь держави судовий збір в загальному розмірі 1197 гривень 05 копійок. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі представник ТОВ «Реван» просить оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 30000 грн. та моральної шкоди у розмірі 1000 грн. скасувати та застосувати до зазначених позовних вимог строк позовної давності, та відмовити у цих вимогах з підстав пропуску строку позовної давності. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Зазначає, що у випадку, якщо ОСОБА_1 не отримав заробітну плату у розмірі 3008,20 грн за травень 2020 року, то про дані обставини йому повинно було бути відомо не пізніше 07 червня 2020 року останнього дня виплат и коштів за відомістю у відділенні-магазині, коли всі працівники отримали заробітну плату, а позивач не отримав. 15 червня 2020 року позивача було звільнено за статтею 38 КЗпП України, проте з вимогою про остаточний розрахунок він до відповідача не звертався. Зазначає про подачу позову ОСОБА_1 21 вересня 2020 року, посилається на положення статті 233 КЗпП України, висновки Верховного Суду у постанові від 16.01.2018 №446/509/16-ц, від 08.11.2017 №6-162цс17, та звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення з даними вимогами до суду. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що з оскаржуваним рішенням погоджується, вважає що судом першої інстанції правильно застосовано положення статті 233 КЗпП України. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах із ТОВ «Реван», з 30 березня 2020 року працював начальником відділу охорони, а 15 червня 2020 року був звільнений з посади за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України, що підтверджується записами в трудовій книжці, копія якої долучена до матеріалів справи (а.с.6) та копіями наказів про прийняття на роботу № 350-К від 27 березня 2020 року (а.с.34) та про звільнення з роботи № 837-к від 15 червня 2020 року (а.с.35). Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач не провів з ним остаточний розрахунок при звільненні, не виплатив заробітну плату за період роботи з 15 травня по 15 червня 2020 року. Відповідно до довідки ТОВ «Реван» від 02 листопада 2020 року № 847 (а.с. 45) ОСОБА_1 за весь період роботи було нараховано та виплачено: за березень 2020 року нараховано 674грн. 16 коп., утримано 131 грн. 85 коп, сплачено 544 грн. 30 коп, що також підтверджується копією відомості на виплату готівки № 868 (а.с. 83-84, 124-125); за квітень 2020 року нараховано 7100 грн. 00коп, утримано 1384. грн 50коп, сплачено аванс у розмірі 2993 грн. 80коп та заробітну плату у розмірі 2721грн 70коп, що також підтверджується копіями відомостей на виплату готівки № 915, № 1178 (а.с. 85-86, 87-88, 126-127, 128-129); за травень 2020 року нараховано 7100 грн 00коп, утримано 1384 грн 50коп, сплачено аванс у розмірі 2707 грн 30коп, що підтверджується копією відомості на виплату готівки № 1263 (а.с. 89-90, 130-131); нараховано у червні 2020 року - 4774 грн. 15 коп, утримано 930 грн. 96 коп, сплачено (остаточний розрахунок) 3843 грн. 30коп, що підтверджується копією відомості на виплату готівки № 1818 (а.с. 43-44, 95-96). З розрахункового листа вбачається, що ОСОБА_1 за червень 2020 року нараховано заробітну плату в розмірі 4774 гривні 15 копійок, в тому числі і компенсацію за 5 днів невикористаної відпустки в розмірі 1224гривні 15 копійок (а.с.40). З відомості на виплату готівки № 1668 вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за червень 2020 року в розмірі 3843 гривні 30 копійок була задепонована (а.с.41-42,93-94,134-135). 30 червня 2020 року ОСОБА_1 була виплачена задепонована заробітна плата за червень 2020 року в розмірі 3843 гривні 30 копійок, що підтверджується копією відомості на виплату готівки № 1818 (а.с.43-44,95-96,136-137). На підтвердження сплати на користь ОСОБА_1 заробітної плати за другу половину травня 2020 року в розмірі 3008 гривень 20 копійок відповідач по справі надав копію відомості на виплату готівки № 1542 (а.с.91,132-133). Як вбачається з висновку експерта № СЕ-19/105-21/1531-ПЧ від 14 травня 2021 року підпис у вставному аркуші до відомості на виплату готівки № 1542 за травень 2020 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис у вставному аркуші до відомості на виплату готівки № 1818 за червень 2020 року виконаний ОСОБА_1 (а.с.172-180). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційну скаргу ТОВ «Реван» слід залишити без задоволення. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено наявність заборгованості ТОВ «Реван» перед позивачем по заробітній платі за другу половину травня 2020 року у розмірі 3008, 20 грн, а відтак і наявні підстави для стягнення за статтею 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 № 761/9584/15-ц зменшено з 94075 грн. до 30000 грн. Також суд прийшов до висновку, що порушення з боку відповідача трудових прав ОСОБА_1 завдало йому моральної шкоди та на підставі статті 237-1 КЗпП України стягнув на користь позивача 1000 гривен. Крім того, суд зауважив, що підстави для застосування строків позовної давності відсутні, оскільки на час звернення до суду з позовом, фактичний розрахунок з позивачем не проведено. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. З апеляційної скарги ТОВ «Реван» вбачається, що рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 липня 2021 року оскаржується в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, тому з урахуванням частини 1 статті 367 ЦПК України в іншій частині оскаржуване рішення не переглядається. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах із ТОВ «Реван», з 30 березня 2020 року працював начальником відділу охорони. 15 червня 2020 року був звільнений з посади за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України, що підтверджується записами в трудовій книжці, копія якої долучена до матеріалів справи (а.с.6) та копіями наказів про прийняття на роботу № 350-К від 27 березня 2020 року (а.с.34) та про звільнення з роботи № 837-к від 15 червня 2020 року (а.с.35). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Як вбачається з висновку експерта № СЕ-19/105-21/1531-ПЧ від 14 травня 2021 року підпис у вставному аркуші до відомості на виплату готівки № 1542 за травень 2020 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис у вставному аркуші до відомості на виплату готівки № 1818 за червень 2020 року виконаний ОСОБА_1 (а.с.172-180). Отже, розмір заборгованості ТОВ «Реван» перед ОСОБА_1 із заробітної плати за другу половину травня 2020 року складає 3008 гривень 20 копійок та відповідачем до теперішнього часу не виплачена. В цій частині рішення відповідачем не оскаржується. Відповідно до частин 1, 2 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Згідно резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України, суд виришів: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Крім того, у пункті 2.2 Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 суд зазначив, що аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Докази виплати ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 3008,20 грн відповідачем ТОВ «Реван» суду не надано. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, з огляду на наявність заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі, доводи апеляційної скарги про необхідність застосування тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України, до вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди, не ґрунтуються на законі. Згідно частини 1 статті 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Отже, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу строку звернення до суду передбаченого статті 233 КЗпП України є законними та обґрунтованими. Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 374, 375, 377, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реван» залишити без задоволення. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Я.В. Хейло Судді О.А. Мірута О.О. Тимченко