Постанова 4855 № 640/11144/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11144/21 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючий суддя: Черпіцька Л.Т. Пилипенко О.Є. судді:Собків Я.М. за участю секретаря: Зуєнка Д.П. за участю: представника позивача Войтюк Д.В., представника відповідача Полець Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.21 у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною Постанови КМУ № 364 від 24.04.2019 р. , В С Т А Н О В И Л А: Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» звернулося до суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправним і нечинним п. 3 Змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 в частині його застосування до ПАТ «Укргідроенерго» (з урахуванням уточненої позовної заяви від 15.05.2021). В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувану Постанову Кабінет Міністрів України прийняв без її погодження як регуляторного акту з Державною регуляторною службою України та без аналізу регуляторного впливу, без повідомлення про оприлюднення та матеріалів до проекту, які б вказували на те, що при зміні базового нормативу було враховано галузеві властивості, вид господарської діяльності та обсяг прибутку, одержаного за 2018 рік, а також прогнозні і програмні документи економічного і соціального розвитку. Представник позивача зазначив, що своєчасно та у повному обсязі виконано вимоги законів і підзаконних нормативно-правових актів щодо виплати дивідендів у розмірі 30% чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році. Натомість, залишок чистого прибутку в розмірі 70%, відповідно до затвердженого фінансового плану ПрАТ «Укргідроенерго» на 2019 рік, не міг бути внесений, з урахуванням того, що оскаржувана Постанова прийнята після спливу строку на прийняття рішення про нарахування дивідендів та після строку їх виплати, що порушує принцип правової визначеності та носить дискримінаційних характер по відношенню до ПрАТ «Укргідроенерго». Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2021 року позов задоволено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що у Кабінету Міністрів України були відсутні законодавчо мотивовані підстави для внесення до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 змін Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 в частині збільшення розміру дивідендів, які підлягають сплаті ПрАТ «Укргідроенерго» за 2018 рік, з огляду на невідповідність останньої в оскаржуваній частині положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V у зв`язку із завершенням станом на 04.12.2019 процедури відрахування господарськими товариствами та організаціями з державною часткою в статутному капіталі частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, за 2018 рік, а також за відсутності доказів, які б обґрунтовували належність розміру дивідендів, встановлений для позивача оскаржуваною Постановою. Крім того, суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що оскаржувана Постанова прийнята з належним аналізом регуляторного впливу, а проект регуляторного акту оприлюднено у встановленому порядку. Вказане свідчить про те, що відповідачем порушено принцип прозорості та врахування громадської думки, який полягає у відкритості для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковому розгляді регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковості та своєчасності доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказує на те, суд першої інстанції неправильно розтлумачив ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», зазначивши, що процедура відрахування господарськими товариствами та організаціями з державною часткою у статутному капіталі частки прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів, завершується не пізніше 1 липня року, оскільки обов`язок зі сплати частини чистого прибутку на виплату дивідендів у розмірі базового нормативу встановленого після 1 липня року виникає з моменту встановлення такого обов`язку. На думку скаржника, можливість і необхідність встановлення розміру базового відрахування частки чистого прибутку в розмірі 90 % обумовлена Законом України «Про державний бюджет на 2019 рік», а тому могла бути застосована Урядом. Також скаржник зазначив, що суд першої інстанції неправильно розтлумачив ст.ст. 24,25,27 Закону України « Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо недотримання відповідачем цих норм під час прийняття оскаржуваної постанови. Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оскаржувана постанова є регуляторним актом. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника та правильності висновків суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 24.04.2019 №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави». Пунктом 1 вказаної Постанови у первинній редакції визначено наступне: «Затвердити базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році (далі - базовий норматив) господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств (далі - суб`єкти господарювання), які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток менше 50 млн. гривень, у розмірі 50 відсотків. Для суб`єктів господарювання, які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток, що перевищує 50 млн. гривень, затвердити базовий норматив у розмірі 90 відсотків. Для публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго», акціонерних товариств «Українська залізниця» та «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» затвердити базовий норматив у розмірі 30 відсотків». Надалі, п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» у п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» внесено наступні зміни: 1) в абзаці першому слова і цифри «які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток менше 50 млн. гривень, у розмірі 50 відсотків» замінити словами і цифрами «у розмірі 90 відсотків»; 2) абзац другий виключити; 3) в абзаці третьому слова «, приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго», акціонерних товариств «Українська залізниця» та «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» виключити; 4) доповнити пункт абзацом такого змісту: «Суб`єктам управління корпоративними правами держави разом із суб`єктами господарювання забезпечити сплату до державного бюджету дивідендів на державну частку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році у розмірі, визначеному абзацом першим цього пункту.». Вважаючи п. 3 Змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 в частині його застосування до ПрАТ «Укргідроенерго», протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У силу ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. У свою чергу, нормативно-правовим актом, який визначає правові основи управління об`єктами державної власності, є Закон України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V (надалі - Закон №185-V). Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №185-V, об`єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №185-V, суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України. Приписами ч. 5 ст. 11 Закону №185-V визначено, що господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов`язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів. Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій) у їх статутних капіталах. Господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру, засновником ПрАТ «Укргідроенерго» є Міністерство енергетики України (код ЄДРПОУ 37552996). Отже, ПрАТ «Укргідроенерго» повинно сплатити дивіденди за 2018 рік до Державного бюджету України у строк до 01 липня відповідного року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку. Частиною п`ятою статті 11 вказаного Закону визначено, що відрахування частини чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. На виконання ст. 11 Закону №185-V Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №702 затверджено Порядок формування та реалізації дивідендної політики держави (надалі - Порядок №702), яким визначено механізм формування Мінекономрозвитку разом з Мінфіном дивідендної політики держави, її реалізації суб`єктами управління корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі господарських організацій. Дія цього Порядку поширюється на всі господарські організації з державною часткою у статутному капіталі, а також на господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких належить господарським товариствам, державна частка у статутному капіталі яких становить 100 відсотків, у тому числі на дочірні підприємства. З урахуванням галузевих особливостей, виду господарської діяльності та обсягу прибутку, одержаного господарськими організаціями за минулі роки, на підставі показників, передбачених державним бюджетом і основними напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний період, та прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку суб`єкти управління корпоративними правами держави щороку до 20 березня готують і подають Мінекономіки пропозиції щодо встановлення базових нормативів частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році (п. 5 Порядку №702). Згідно з п. 6 Порядку №702, базові нормативи частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році, становлять не менш як 30 відсотків чистого прибутку. Отже, порядок відрахування господарськими товариствами та організаціями з державною часткою у статутному капіталі частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, має свою чітко визначену процедуру, яка передбачає певні етапи: (1) подання до Мінекономіки до 20 березня пропозицій; (2) щорічне затвердження Кабінетом Міністрів України за поданням Мінекономіки базових нормативів частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році; (3) виплата дивідендів безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, виплата дивідендів до Державного бюджету України у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, у силу наведених законодавчих положень, завершується не пізніше 1 липня року, що настає за звітним. Кабінетом Міністрів України 24 квітня 2019 року прийнято постанову № 364 "Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави", відповідно до якої для Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" затверджено базовий норматив у розмірі 30 відсотків. На виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 ПрАТ «Укргідроенерго» здійснило виплату дивідендів за 2018 рік у розмірі 30%, що не заперечувалось представником відповідача. Решта чистого прибутку за 2018 рік (70%) ПрАТ «Укргідроенерго» використало у 2019 році на підставі рішення Міненерговугілля у власній господарській діяльності. Натомість, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 внесено зміни до Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364, якими розмір дивідендів, який підлягає сплаті за 2018 рік, склав вже 90%. Отже, з 04.12.2019 Кабінетом Міністрів України встановлено розмір дивідендів, який підлягає сплаті ПрАТ «Укргідроенерго» за 2018 рік, у розмірі 90%, що, на думку колегії суддів, суперечить наведеним чинним законодавчим положенням, згідно з якими, процедура відрахування господарськими товариствами та організаціями з державною часткою у статутному капіталі частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, завершується не пізніше 1 липня року, що настає за звітним. Крім того, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час визначення базового нормативу для позивача дотримано процедуру збирання необхідних даних, їх аналізу Мінекономрозвитку з наступним внесенням останнім пропозиції щодо величини базового нормативу на відповідний рік для подальшого затвердження Кабінетом Міністрів України. Водночас, з наведених норм права вбачається, що базові нормативи для кожного відповідного суб`єкта господарювання повинні встановлюватися з урахуванням: галузевих особливостей, виду господарської діяльності, обсягу прибутку. Ці критерії повинні бути зважені проти показників, передбачених державним бюджетом і основними напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний період, прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку. Також, у висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 09.12.2019 зазначено, що оскільки проектом Постанови пропонується збільшення розміру відрахувань частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету, а також базового нормативу у 2018 році для відповідних господарських товариств до 90%, то, на думку посадових осіб Міністерства юстиції України, слід враховувати, що чистий прибуток підприємства є основним джерелом його розвитку і вилучення 90% чистого прибутку до державного бюджету позбавляє підприємства можливості фінансування капітальних інвестицій за рахунок власних коштів, що унеможливлює оновлення матеріально-технічної бази, створення сучасних потужностей, зменшує рівень інвестиційної привабливості і конкурентноздатності підприємств та призводить до додаткового залучення кредитних коштів. Відтак, як зазначено у даному висновку, з метою уникнення негативних наслідків як для підприємств України, так і перспективі для економіки держави в цілому, встановлення частки відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, а також базового нормативу у розмірі 90% потребує додаткового обґрунтування. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у Кабінету Міністрів України були відсутні законодавчо мотивовані підстави для внесення до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 змін Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 в частині збільшення розміру дивідендів, які підлягають сплаті ПрАТ «Укргідроенерго» за 2018 рік, з огляду на невідповідність останньої в оскаржуваній частині положенням ч. 5 ст. 11 Закону №185-V у зв`язку із завершенням станом на 04.12.2019 процедури відрахування господарськими товариствами та організаціями з державною часткою у статутному капіталі частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, за 2018 рік, а також за відсутності доказів, які б обґрунтовували належність розміру дивідендів, встановлений для позивача оскаржуваною Постановою. Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції неправильно розтлумачив ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що процедура відрахування господарськими товариствами та організаціями з державною часткою у статутному капіталі частки прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів, завершується не пізніше 1 липня року, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що норми ст. 11 Закону №185-V та Порядку №702 потрібно застосовувати в сукупності, оскільки вимоги цих нормативно-правових актів визначають дві одночасні умови для виплати дивідендів господарськими товариствами, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, а саме: затвердження Кабінетом Міністрів України порядку та базових нормативів частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів; строк сплати дивідендів повинен відбуватись не пізніше 1 липня року, що настає за звітним. Викладене свідчить про те, що Кабінет Міністрів України затверджує порядок виплати дивідендів господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, а останнє повинно сплатити такі дивіденди у строк до 01 липня року, що настає за звітним. Інших строків для сплати дивідендів, окрім 01 липня року, що настає за звітним, чинним законодавством України не передбачено. За обставинами даної справи, звітним періодом є 2018 рік, тобто позивач повинен був сплатити дивіденди до 01.07.2019, що ним і було зроблено. Тож, доводи скаржника про те, що обов`язок зі сплати частини чистого прибутку на виплату дивідендів у розмірі базового нормативу встановленого після 1 липня року, що настає за звітним, виникає з моменту встановлення Кабінетом Міністрів України такого обов`язку не узгоджуються з приписами чинного законодавства України. Аргумент скаржника про те, що можливість і необхідність встановлення розміру базового відрахування частки чистого прибутку в розмірі 90 % обумовлена Законом України «Про державний бюджет на 2019 рік», а тому могла бути застосована Урядом, суперечать нормам ст. 58 Конституції України, згідно з якими Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 не може бути застосована до періоду, що вже минув. Крім того, колегія суддів зауважує про необхідність дотримання принципів правової визначеності та передбачуваності законодавства при прийнятті нормативних актів, на важливості та необхідності застосування яких неодноразово наголошувалося у практиці Європейського суду з прав людини. Конституційний суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Однією з складових верховенства права є правова визначеність, вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають. Принцип правової визначеності передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою вірогідністю та точністю заходи, що будуть застосовані представниками влади в тій чи іншій ситуації. Ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом суспільних відносин правових наслідків (правового результату) свої поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам, утворює основу принципу правової визначеності. Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського суду з прав людини однією із вимог, що випливає зі слів "встановлений законом", є вимога передбачуваності. Отже, суб`єкт владних повноважень, виконуючи надані йому законом повноваження щодо вчинення дій чи прийняття актів стосовно конкретної особи, повинен дотримуватися згаданого принципу. Також колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскаржувана Постанова прийнята без належного аналізу регуляторного впливу, а проект регуляторного акту не оприлюднено у встановленому порядку, з огляду на таке. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. Згідно із статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий повноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом. Предметом оскарження у межах цієї адміністративної справи є п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», яким у п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» внесено зміни (в частині, що стосується ПрАТ «Укргідроенерго»). Отже, оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України за своїм характером та змістом є регуляторним актом, оскільки остання стосується фінансово-господарської діяльності, тобто спрямована на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання. Крім того, окремі положення Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 вже були предметом судового розгляду в межах адміністративної справи №640/10694/19, під час розгляду якої Окружним адміністративним судом м. Києва (рішення від 23.03.2020, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суд від 24.06.2020), встановлено, що Постанова Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 є регуляторним актом. Отже, Постанова Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015, якою внесені зміни до регуляторного акту, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364, за своєю правовою природою також є регуляторним актом. Згідно з частиною четвертою статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначені принципи державної регуляторної політики, до яких відносяться: доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив; ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб`єктів господарювання, громадян та держави; збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. Статтею 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає: встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; підготовку аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизацію регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності. Статтями 8, 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема, встановлено: стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу; кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань; проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта; повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет. Нормами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що оприлюднення регуляторного акта здійснюється з метою одержання зауважень і пропозицій фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань стосовно такого акта, що відповідає одному із законодавчих принципів державної регуляторної політики. Оприлюдненню підлягають як проект регуляторного акта, так і відповідний аналіз регуляторного впливу - документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2018 у справі №826/2507/18, від 06.03.2019 у справі №803/417/18. Не заслуговують на увагу, посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №640/26236/19 та у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі №640/19446/20, з огляду на приписи ч.7 ст. 78 КАС України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів того, що оскаржувана Постанова винесена з належним аналізом регуляторного впливу, а проект регуляторного акту оприлюднено у встановленому порядку. Вказане свідчить про те, що відповідачем порушено принцип прозорості та врахування громадської думки, який полягає у відкритості для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковому розгляді регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковості та своєчасності доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. Отже, Кабінет Міністрів України прийняв новий (відмінний) регуляторний акт, без дотримання обов`язкових процедур прийняття такого акта, визначених законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Зазначені процедурні порушення є такими, що істотно впливають на правомірність прийнятої відповідачем оскаржуваної Постанови та є самостійною підставою для визнання відповідного пункту останньої протиправним та нечинним. Доводи апеляційної скарги про те, що положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не підлягають застосуванню у цих правовідносинах, а також про те, що оскаржувана постанова не є регуляторним актом, колегія суддів не приймає з підстав, наведених вище. Аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст.241, 242, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.21 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 10 листопада 2021 року. Головуючий суддя: Л.Т. Черпіцька судді:О.Є. Пилипенко Я.М. Собків