Постанова 4803 № 199/7986/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5896/21 Справа № 199/7986/19 Суддя у 1-й інстанції - Богун О. О. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Деркач Н.М., суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М., за участю секретаря Усик А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д.В., Управління - служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місті ради, про визнання правочину недійсним , - В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д.В., управління-служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, про визнання правочину недійсним. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що 18.04.2008 року між нею та ВАТ «КРЕДОБАНК» було укладено іпотечний договір №4608Ф-1, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 23 червня 2018 року між ПАТ Кредобанк та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» укладено договір факторингу з відступлення прав грошової вимоги за кредитними договорами № 23/06-03. 25 жовтня 2018 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим №2356, відповідно до якого ОСОБА_2 набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає вищезазначений договір недійсним з тих підстав, що було порушенно процедуру передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, оскільки іпотекодавець не отримував від іпотекодержателя письмових повідомлень про порушення обов`язків, не отримував вимогу про виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк та не отримував попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, позивач зазначила, що приватним нотаріусом Пономарьовою Д.В. не було перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а саме - невідповідність зазначеної у вимозі суми у розмірі 621 630 гривень 35 коп. фактичній заборгованості у розмірі 590 612,42 грн. Також позивач зазначила, що згідно витягу з єдиного реєстру юридичних осіб ОСОБА_2 є єдиним засновником ТОВ «ФК» Довіра та Гарантія». Фактично договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25 жовтня 2018 року було укладено між засновником ТОВ «ФК» Довіра та Гарантія» та співробітником ТОВ «ФК» Довіра та Гарантія» без наміру реального виконання договору у частині його оплати. Крім того, укладаючи у 2008 році іпотечний договір, позивач не узгоджувала з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права на продаж від свого імені предмету іпотеки. Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25 жовтня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим №2356, укладений між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та ОСОБА_2 , відповідно до якого останній набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Скасувати запис про право власності № 28548704 про виникнення права власності у ОСОБА_2 . Поновити право власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 з поновленням обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25 жовтня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим №2356, укладений між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано запис про право власності № 28548704 ОСОБА_2 на вказану квартиру та поновлено право власності ОСОБА_1 на неї з поновленням обтяжень речових прав на квартиру, зареєстрованих відповідно до законодавства. Стягнуто з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384 грн. 20 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384 грн. 20 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невідповідність розміру заборгованості у вимозі фактичній заборгованості, відсутності попередження позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки та укладення договору від імені іпотекодержателя, а також щодо неперерахування коштів за договором купівлі-продажу. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 18.04.2008 року між ВАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір №4608Ф-1, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.12-16). 23 червня 2018 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено Договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами № 23/06-03. Відповідно до даного договору відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 75/08-Ф від 18.04.2008 року , у результаті чого ТОВ ФК «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора щодо ОСОБА_1 чи її правонаступників. Також 23 червня 2018 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено Договір відступлення прав заставодержателя (іпотекодержателя) за Договорами застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстрований в реєстрі за №

377. Відповідно до даного договору відбулося відступлення прав заставодержателя (іпотекодержателя) за Договором іпотеки № 232 від 18.04.2008 р., посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чижик І. О., у зв`язку з чим ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло прав заставодержателя (іпотекодержателя) щодо заставленого (переданого в іпотеку) ОСОБА_1 майна. 25 жовтня 2018 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим №2356, відповідно до якого ОСОБА_2 набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.7-8). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та ОСОБА_2 є недійсним. Вирішуючи по суті спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив з того, що приватним нотаріусом Пономарьовою Д.В. не перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а саме - невідповідність зазначеної у вимозі суми у розмірі 621 630 гривень 35 коп. фактичній заборгованості у розмірі 590 612,42 грн. Крім того, суд зазначив, що, укладаючи у 2008 році іпотечний договір, позивач не узгоджувала з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки наданням права на продаж від свого імені предмету іпотеки, а надавала згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону, тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою продажу предмету іпотеки. Наявна у матеріалах справи вимога ТОВ «ФК» Довіра та Гарантія» від 27.08.2018 року не містить вимоги про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.Фактично договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25 жовтня 2018 року було укладено між засновником ТОВ «ФК» Довіра та Гарантія» та робітником ТОВ «ФК» Довіра та Гарантія» без наміру реального виконання договору у частині його оплати. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири з наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У частині першій статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний) правочин (частини друга, третя статті 215 ЦК України). Частиною 1 статті 655 ЦК Україн ипередбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Покупець це сторона договору купівлі-продажу, яка приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). Покупцем може бути як фізична особа (людина) так і юридична (підприємство, установа, організація), держава. Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою. Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Матеріалами справи встановлено, що 25 жовтня 2018 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим №2356, відповідно до якого ОСОБА_2 набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з витягом з єдиного реєстру юридичних осіб ОСОБА_2 є єдиним засновником ТОВ «ФК» Довіра та Гарантія». Фактично договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25 жовтня 2018 року було укладено між засновником ТОВ «ФК» Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК» Довіра та Гарантія», що у розумінні ст.238 ЦК України свідчить про те, що представник не юридичної особи вчинив правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах. Наведені обставини є підставою для визнання оспорюваного договору купівлі- продажу квартири недійсним. У звязку з чим висновок суду першої інстанції є правильним, законним та обгрунтованим. Доводи апеляційної скарги щодо оплатності оскаржуваного договору та помилки у платіжному документі в частині реквізитів, за якими були перераховані кошти, за придбання спірної квартири, висновків суду не спростовують з огляду на положення ст.238 ЦПК України. Що стосується посилання позивача, як на підставу для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на порушення процедуру передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, то вони також знайшли своє підтвердження під час розгляду справи у суді першої інстанції з огляду на те, що на момент укладення договору іпотеки діяв ЗУ «Про іпотеку»в редакції від 12.05.2006 року, статтями 36, 37 якого передбачалось, що позасудове врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між сторонами іпотечного договору у порядку, встановленому статтею 37 Закону, згідно, якого договір про задоволення вимог іпотекодержателя (а ним вважається і відповідне застереження в іпотечному договорі), який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності. Пунктом 5.3 іпотечного договору визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: 1) на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, або у позасудовому порядку продає від свого імені предмет іпотеки чи приймає предмет іпотеки у свою власність,згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Із перелічених способів у договорі вбачається що право на продаж від свого імені предмету іпотеки, у іпотекодержателя виникає виключно на підставі окремого договору про задоволення вимого іпотекодержателя. Матеріалами справи встановлено, що, укладаючи у 2008 році іпотечний договір, позивач не узгоджувала з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права на продаж від свого імені предмету іпотеки, а надавала згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону, тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою продажу предмету іпотеки. За таких обставин, враховуючи відсутність укладеного сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, як це передбачалося на момент виникнення спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недійсність оспорюваного договору купівлі- продажу квартири з наведених вище підстав. Доводи апеляційної скарги про наявність права у ТОВ ФК Довіра і Гарантія права на реалізацію спірної квартири обраним способом спростовуються наведеними нормами закону та обставинами справи. Також апеляційний суд зауважує, що судом першої інстанції дано правильну оцінку доводам позивача ОСОБА_1 щодо відмінності суми заборгованості, яка предявлена нотаріусу при зверненні стягнення на предмет іпотеки, та суми, стягнутої заборгованості за рішенням суду. Згідно з вимогою від 27.08.2018 року, яка направлялася позивачем відповідачу, ТОВ «ФК» Довіра та Гарантія» повідомила позивача про наявну заборгованість у розмірі 621 630 гривень 35 коп. (т. 1 а.с. 101) При цьому, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 31.05.2012 (Справа №2-1890/11) стягнуто з позивача на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 590 612,42 грн. (т. 1 а.с. 173). Наведені обставини свідчать про те, що доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду щодо невідповідності розміру заборгованості у вимозі є безпідставними. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачає. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Судді: Н.М. Деркач І.Ю. Ткаченко М.М. Пищида