Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/191/19

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Власова Ю. Л., Гудими Д. А. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 9901/191/19 (провадження № 11-266заі21) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України, треті особи: Офіс Президента України, Державна казначейська служба України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та відшкодування матеріальної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2021 року У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням збільшення та уточнення позовних вимог просив: - визнати протиправною бездіяльність Президента України Порошенка П. О., яка полягала в невидачі указу з 01 лютого по 16 травня 2019 року (включно) про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва; - стягнути на користь позивача матеріальну шкоду за період з 01 лютого по 16 травня 2019 року включно в розмірі 100 851,40 грн шляхом безспірного списання коштів з Державного бюджету України; - встановити судовий контроль за виконанням судового рішення; - стягнути на користь позивача судові витрати в порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Указом Президента України від 23 січня 2012 року № 29/2012 його призначено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду строком на п`ять років, Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 194/2012 він переведений на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. У січні 2017 року строк повноважень позивача закінчився, у зв`язку із чим до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) подано заяву про проведення кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого рішенням від 22 жовтня 2018 року № 513/дс-18 ОСОБА_1 рекомендовано для призначення на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. Рішенням Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 28 грудня 2018 року № 948/0/12-18 внесено Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. Позивач зазначає, що відповідно до положень статті 80 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Президент України мав видати відповідний указ протягом тридцяти днів з дня отримання згаданого подання, однак у визначений законом строк цього не зробив. Лише 17 травня 2019 року Указом Президента України № 238/2019 позивача призначено на посаду судді. ОСОБА_1 вважає, що протиправна бездіяльність Президента України полягала в тому, що відповідач не видав указ про призначення його на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва в тридцятиденний строк після отримання подання ВРП. Вважав, що зазначена бездіяльність стала наслідком позбавлення позивача права на отримання доплат, встановлених статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому додатково просив стягнути матеріальну шкоду в розмірі 100 851,40 грн. 09 червня 2021 року рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . За висновком суду першої інстанції, пропущений Президентом України у спірних правовідносинах строк, з огляду на умови й обставини щодо надходження великої кількості подань за короткий час, свідчили про відсутність підстав для висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача. Щодо стягнення матеріальної шкоди, то суд зазначив, що ця вимога не може бути задоволена, оскільки є похідною від попередньої. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, порушив питання про його скасування та ухвалення нового рішення - про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник зазначив, що факт порушення Президентом України строків на видання указу про призначення його на посаду судді є встановленим та не спростованим під час розгляду справи судом, а тому вважав, що суд першої інстанції протиправно не задовольнив позовні вимоги щодо стягнення коштів як матеріальної шкоди, які, на думку позивача, він повинен був отримати до посадового окладу, якщо б був призначений на посаду судді вчасно. Зокрема, доплату за вислугу років та різницю в сумі, яка виникла внаслідок незастосування регіонального коефіцієнта в розмірі 1,25 до базового розміру посадового окладу судді за період з 01 лютого по 16 травня 2019 року. 06 жовтня 2021 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2021 року - без змін. Велика Палата Верховного Суду врахувалапояснення представника відповідача та доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що в період з грудня 2018 року і до моменту призначення позивача на посаду (17 травня 2019 року) до Адміністрації Президента України надійшли подання щодо призначення на посаду судді 232 осіб, які не було змоги розглянути протягом тридцятиденного строку. Велика Палата Верховного Суду врахувала надходження великої кількості подань за короткий час, суттєве навантаження на Президента України як главу держави та його Адміністрацію, а також те, що пропущений строк є незначним та вважала, що невчинення відповідачем дій у передбачений законом строк наразі не мало характеру протиправної бездіяльності та не може бути визнане такою, оскільки обумовлене сукупністю обставин, які об`єктивно унеможливили своєчасне вчинення відповідних дій, а не безпідставним зволіканням чи небажанням їх вчиняти. Зазначила, що право ОСОБА_1 у частині вимог щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії було відновлено вже після подання позову шляхом видання Указу Президента України від 17 травня 2019 року. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що з огляду на об`єктивну неможливість підписання указу Президентом України у тридцятиденний строк протиправної бездіяльності останнім не встановлено, а лише можна констатувати факт недотримання відповідачем передбаченого законом строку щодо видання певного акта. Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконну відмову в задоволенні позовних вимог, заявлених до Президента України про стягнення матеріальної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з урахуванням чинного законодавства на Президента України не можуть покладатися додаткові обов`язки, крім тих, що прямо передбачені нормами Конституції України. Оскільки позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди були заявлені як похідні від позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Президента України, то відсутні підстави для задоволення таких вимог. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому висловлюємо окрему думку відповідно до статті 34 КАС України. Судами встановлено, що Указом Президента України від 23 січня 2012 року № 29/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду строком на п`ять років. Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 194/2012 переведено на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. У січні 2017 року строк повноважень судді ОСОБА_1 закінчився. За результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС рішенням від 12 вересня 2018 року № 1536/ко-18 суддю Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді, а рішенням від 22 жовтня 2018 року № 513/дс-18 рекомендовано призначити ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. Рішенням ВРП від 27 грудня 2018 року № 4042/0/15-18 внесено Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. Зазначене подання ВРП надійшло до Адміністрації Президента України 29 грудня 2018 року та зареєстровано за вх. № 139/58503-02. Указом Президента України від 17 травня 2019 року № 238/2019 призначено, зокрема, ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва. Відповідно до статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України). Тим самим створено механізм реалізації конституційного права особи на судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Конституція України гарантує і забезпечує людині і громадянину право на звернення до суду за захистом своїх прав чи свобод. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 5 КАС України встановлено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених, зокрема, вище, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. ОСОБА_1 вважав, що протиправна бездіяльність Президента України полягає у несвоєчасному підписанні указу про призначення його на посаду судді, чим йому заподіяно матеріальну шкоду у зв`язку з позбавленням права на отримання певних доплат як судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання. Згідно із частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України внесення подання про призначення суддів на посади віднесено до компетенції ВРП. Відповідно до частини першої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП в порядку, встановленому законом. Статтею 80 Закону № 1402-VIIIпередбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів. Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів. Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання ВРП. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За цією частиною у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. За змістом положень частини другої статті 2 КАС України адміністративний суд не вправі перевіряти доцільність прийнятих суб`єктами владних повноважень, іншими органами влади рішень та/або вчинених дій, допущеної бездіяльності, коли такі акти, дії чи бездіяльність здійснювалися у межах їхніх повноважень та у спосіб, встановлених Основним Законом та законодавством України. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17. У разі незгоди й оскарження претендентом (кандидатом) на посаду судді до адміністративного суду дій чи бездіяльності Президента України, проявом яких стало те, що глава держави в законодавчо встановлені строки не видав указ про призначення судді на відповідну посаду, суд повинен піддати оскаржені дії чи бездіяльність зовнішньому судовому контролю. У рамках такого контролю суд зобов`язаний перевірити: чи є рішення, дії чи бездіяльність Президента України протиправними (незаконними) з тієї причини, що вони ухвалені / не ухвалені органом, який за статусом і повноваженнями не має права його ухвалювати; чи цим органом були перевищені встановлені законом повноваження; чи повноваження ним були здійснені у формі, яка не відповідає їх меті або цілям, які переслідує закон; чи що саме суперечить матеріальному праву в діях, бездіяльності чи рішеннях глави держави, що оскаржуються. При цьому відповідно до частин першої і другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд першої інстанції врахувавнадходження великої кількості подань за короткий час, суттєве навантаження на Президента України як главу держави та його Адміністрацію, а також те, що пропущений строк є незначним, та вказав, що ці обставини об`єктивно унеможливили своєчасне вчинення відповідних дій та не є безпідставним зволіканням чи небажанням їх вчиняти. Встановивши, що право ОСОБА_1 , у частині вимог щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, було відновлено вже після подання позову шляхом видання Указу від 17 травня 2019 року та врахувавши об`єктивну неможливість підписання указу Президентом України у тридцятиденний строк, суд першої інстанції не встановив протиправної бездіяльності останнім. Велика Палата Верховного Суду погодилася з такими висновками суду першої інстанції. Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони не враховують принцип верховенства права, передбачений статтею 6 КАС України з таких підстав. Рішення Президента України має оцінюватися у світлі його обґрунтованості, безсторонності, розсудливості, своєчасності, пропорційності (чи не є воно свавільним, дискримінаційним), з урахуванням права особи на участь у процесі добору на зайняття посади в органах судової влади. Водночас рішення глави держави в аспекті видання індивідуальних правозастосовних актів жодним чином не повинні оцінюватися з погляду доцільності, доречності або через підхід, який передбачатиме втручання в його дискреційні чи посадові повноваження й зовні викликатиме враження підміни цих правоможностей неуповноваженими особами, навіть і судом. У цій справі судами не забезпечено судового захисту прав позивача на своєчасне зайняття посади судді відповідного суду згідно із встановленою законом процедурою. Вказане підтверджується тим, що після надходження до Президента України подання ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді - 29 грудня 2018 року, упродовж 30-ти днів до 29 січня 2019 року глава держави на виконання вимог статті 128 Конституції України не міг не видати указу про призначення кандидата ОСОБА_1 на посаду судді або ж мав звернутися до ВРП про проведення додаткової перевірки щодо ОСОБА_1 за наявності таких підстав. Разом з тим, ні указу про призначення на посаду судді, ні звернення до ВРП протягом встановленого законом строку не відбулося. Для видання указу строк у 30 днів є достатнім, прийнятним, обов`язковим і розумним, оскільки за своїм статусом у процедурі добору кандидатів на посаду судді глава держави не наділений повноваженнями оцінювати здатність кандидата бути суддею, а лише, як випливає зі змісту закону, зобов`язаний зафіксувати результати добору через видання відповідного індивідуального акта. Ті обставини, що глава держави, який за Конституцією України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (стаття 102 Основного Закону), не впливають на можливість видати указ про призначення кандидата на посаду судді і не скасовують та не відтерміновують повноваження Президента України щодо своєчасного формування суддівського корпусу, носіїв судової влади, яка в розумінні статті 6 Конституції України є одним із трьох видів державної влади, а відтак - забезпечення стабільності функціонування державної влади в демократичному суспільстві, основою якої має бути система стримувань та противаг. Обставини щодо надходження великої кількості подань за короткий час, суттєве навантаження на Президента України як главу держави та його Адміністрацію, а також незначний пропуск строку не мають впливати на законність, обґрунтованість та справедливість при вирішенні цього спору, не повинні применшувати значимість і важливість питання формування органів судової влади, а саме призначення кандидатів на посади суддів. Неухвалення конкретного персонального рішення щодо поданого спеціальним уповноваженим органом акта про призначення кандидата на посаду судді у строк, встановлений законом, чи навіть поза цим строком, але в межах повноважень на ухвалення відповідного рішення, не може не визнаватися протиправною бездіяльністю чи діянням, яке не потребує судової оцінки і визнання його таким, що вчинено всупереч Конституції та законам України. Положення Конституції України про видання указу про призначення на посаду судді впродовж тридцятиденного строку презюмується та очікується, що не менш ніж станом на кінцевий термін цього проміжку часу буде виданий відповідний указ. У разі якщо будуть існувати обставини, що об`єктивно завадять видати такий індивідуальний акт у межах встановлених строків, то такі обставини повинні мати конкретний, реальний, обґрунтований, доказуваний вираз (стан, зміст) і бути перешкодою для видання указу про призначення на посаду не лише для одного, двох, трьох чи ще кількох кандидатів на посаду судді, а для всіх кандидатів. Тобто суди мали врахувати не лише пояснення відповідача про те, що в період з грудня 2018 року і до моменту призначення позивача на посаду (17 травня 2019 року) до Адміністрації Президента України надійшли подання щодо призначення на посаду судді 232 осіб. Відповідач мав хоча б довести, що подання розглядалися в порядку черговості їх надходження та всі ці особи були призначені на посади суддів з порушенням строку, визначеного у статті 80 Закону № 1402-VIII, спростувати вибіркове затягування розгляду подань стосовно деяких осіб, у тому числі позивача. Так, за період з 28 грудня 2018 року по 17 травня 2019 року, тобто з дати прийняття ВРП рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва, яке надійшло до Адміністрації Президента України 29 грудня 2018 року, і до дати видачі указу Президента України про призначення позивача на посаду глава держави видав укази про призначення на посаду судді щодо 191 особи, подання про призначення яких було внесено пізніше, ніж подання ВРП про призначення позивача. Для прикладу: рішення ВРП про внесення Президенту України подання про призначення на посади 35 осіб були внесені 18 березня 2019 року, а відповідні укази Президента України № 128/2019, 129/2019 видано 11 квітня 2019 року (крім того, вказаними указами призначено на посади суддів також 3 осіб, подання про призначення яких внесено 28 березня 2019 року); рішення ВРП про внесення Президенту України подання про призначення на посади 69 осіб були внесені 20 березня 2019 року, а Указ Президента України № 195/2019 видано 07 травня 2019 року (крім того, вказаним Указом призначено на посади суддів також 6 осіб, подання про призначення яких внесено 08 квітня 2019 року); рішення ВРП про внесення Президенту України подання про призначення на посади 13 осіб були внесені 23 квітня 2019 року, а відповідні укази Президента України № 267/2019, 269/2019 видано 17 травня 2019 року (крім того, останнім Указом призначено на посаду судді також особу, про призначення якої подання ВРП внесено 16 квітня 2019 року). Також указами Президента України від 12 березня 2019 № 67/2019, від 17 квітня 2019 року № 148/2019, від 24 квітня 2019 року № 164/2019, 165/2019, від 26 квітня 2019 року № 172/2019, 173/2019, від 13 травня 2019 року № 219/2019, від 17 травня 2019 року № 239/2019 призначено на посади суддів 64 особи, подання про призначення яких також було внесено пізніше, ніж подання ВРП про призначення позивача на посаду судді. Судами не враховано, що відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності об`єктивних обставин, які вплинули на порушення встановленого законом тридцятиденного строку видання указу про призначення кандидата на посаду судді. При цьому функція Президента України у призначенні на посаду судді була церемоніальною, тобто не потребувала перевірки документів чи проведення будь-яких додаткових дій, тому посилання на великий обсяг роботи є недоречним, оскільки навіть якщо розглядати технічну можливість видання такого указу, то крім стандартизованих фраз про призначення, переліку з прізвищами суддів та назвою судів, до яких їх призначено, інших повноважень і обов`язків посадові особи, які забезпечують можливість виконання Президентом України своїх конкретних повноважень, здійснювати не мають. Також судами залишено поза увагою, що право кандидата на посаду судді включає в себе не тільки право на отримання безпосереднього результату - бути призначеним на цю посаду за наявності відповідного подання, а і право на своєчасність його отримання. Порушення суб`єктом права на своєчасність видачі указу є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб`єкт пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб. Тому порушення строків вчинення передбачених законом дій відповідним суб`єктом владних повноважень не може бути виправлено навіть після вчинення юридично значимих дій на виконання своїх обов`язків. Разом з тим визнання такої бездіяльності протиправною за наявності на це підстав має юридичне значення, оскільки інакше унеможливлюється судовий захист особи, права якої були порушені внаслідок порушення установлених законодавством строків. Подібний правовий підхід був викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 800/369/17 та від 27 листопада 2018 року у справі № 800/530/17. Крім того, прийняття до уваги посилання відповідача на значний обсяг питань, які має вирішувати Президент України, нівелює будь-які строки виконання ним певних обов`язків, передбачених Конституцією України, оскільки щоденно глава держави повинен вирішувати величезний обсяг справ, що презюмувалося при прийнятті Конституції України та в цьому конкретному випадку - Законом № 1402-VIII, а тому не може бути підставою для фактичного звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання своїх обов`язків. Ураховуючи викладене, можна зробити висновок про те, що особа, яка претендує на призначення на посаду судді, вправі легітимно очікувати від уповноваженого органу розгляду подання та підписання указу в передбачені законом строки, з урахуванням того, що Президент України при виданні указу про призначення судді не витрачає час на перевірку додержання встановлених законом вимог до кандидатів на посаду судді та перевірку дотримання порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів. Порушення строків вчинення передбачених законом дій суб`єктів владних повноважень не може бути виправдано навіть після вчинення юридично значимих дій на виконання своїх обов`язків. Рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню, а бездіяльність відповідача, яка полягала в невидачі указу з 01 лютого по 16 травня 2019 року (включно) про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, мала бути визнана протиправною, оскільки факт порушення Президентом України строків на видання указу є встановленим та не спростованим у ході розгляду справи, а відтак підлягало вирішенню питання про відшкодування матеріальної шкоди, відповідно до вимог частини п`ятої статті 21 КАС України. Судді: О. М. Ситнік Ю. Л. Власов Д. А. Гудима