Постанова КЦС ВС № 175/1906/20

Постанова Іменем України 11 листопада 2021 року м. Київ справа № 175/1906/20 провадження № 61-5256св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання додаткової угоди недійсною. Позовна заява мотивована тим, що 23 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № DNDZGA00000861, за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_2 кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк з 23 лютого 2007 року по 23 лютого 2017 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 36 000 дол. США на ремонтно-будівельні роботи, а також у розмірі 3 600 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу. З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 23 лютого 2007 року між ОСОБА_3 , правонаступником якої є позивач, та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки № DNDZGA00000861, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору іпотеки 23 лютого 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. було накладено заборону відчуження вказаної квартири. Відповідно до розділу «Термін дії договору» договору іпотеки № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року, внесення змін до цього договору дозволяється лише за згодою сторін, а узгоджені сторонами зміни до цього договору вносяться у письмовій формі і підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. 12 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено додаткову угоду до кредитного договору № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року, відповідно до умов якої змінилися умови основного кредитного договору, а саме: банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 23 лютого 2007 року по 23 лютого 2017 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 39 803,93 дол. США на наступні цілі: ремонтно-будівельні роботи, а також у розмірі 7 403,93 дол. США - на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредиту відсотків у розмірі 1,09 % на місяць на суму заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту. Позивач зазначає, що майновий поручитель ОСОБА_3 не була повідомлена про укладення зазначеної додаткової угоди, нею не було погоджено зміну суттєвих умов кредитного договору від 23 лютого 2007 року. Позивач ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а її правонаступником є він. Про наявність додаткової угоди він дізнався під час розгляду цивільної справи № 200/23111/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки виконаним, визнання іпотеки такою, що припинила дію, визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя виконаним, та таким, що припинив дію, на стадії її перегляду у суді апеляційної інстанції, де його було залучено до участі у справі, як правонаступника померлої ОСОБА_3 . Позивач вважає, що з огляду на те, що ОСОБА_3 не погоджувала укладання додаткової угоди від 12 грудня 2012 року, обсяг її відповідальності як поручителя збільшився, тому наявні правові підстави для визнання цього правочину недійсним. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати додаткову угоду від 12 грудня 2012 року до кредитного договору № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року, укладену між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 , недійсною. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано додаткову угоду від 12 грудня 2012 року до кредитного договору № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року недійсною. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваною додатковою угодою від 12 грудня 2012 року до кредитного договору були суттєво змінені умови кредитного договору, зокрема збільшено суму кредиту, збільшено суму на сплату страхових платежів, збільшено відсоток за користування кредитом, збільшено суму щомісячного обов`язкового платежу, а також змінено графік погашення заборгованості, і як наслідок збільшено обсяг відповідальності для майнового поручителя - ОСОБА_3 . Не погодившись з таким рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що збільшення оспорюваною додатковою угодою від 12 грудня 2012 року розміру отриманого позичальником кредиту не впливає на обсяг відповідальності іпотекодавця, оскільки договором іпотеки чітко передбачені межі відповідальності іпотекодавця. При таких обставинах, додаткова угода, укладена між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , не порушує прав іпотекодавця, правонаступником якого є ОСОБА_1 , будь-які зміни до договору іпотеки від 23 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк», не вносилися. Узагальнені доводи касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду. Касаційна скарга мотивована тим що, судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено докази в їх сукупності, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, не враховані існуючі правові позиції Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення справи. Ну думку заявника, оскільки обсяг відповідальності боржника збільшився, то кредитор має право розраховувати на те, що він може звернутися до суду за стягненням недоотриманих сум до майнового поручителя (іпотекодавця). Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 25 травня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що 23 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № DNDZGA00000861, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні грошові кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1 цього договору. Кредит надано в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені цим договором строки. Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_2 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 23 лютого 2007 року по 23 лютого 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 36 000 дол. США на наступні цілі: ремонтно-будівельні роботи, а також у розмірі 3 600 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору. Позичальник зобов`язався надавати ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти (щомісячний платіж) у сумі 571,85 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. 23 лютого 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки № DNDZGA00000861, згідно з умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку банку належну їй на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,5 кв. м, житлова площа - 28,1 кв. м. Цей договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. 23 лютого 2007 року за реєстровим № 309 та накладено заборону відчуження предмета іпотеки. Відповідно до пункту 33.2 договору іпотеки за цим договором, іпотекою забезпечується виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року по поверненню кредиту, наданого у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 36 000 дол. США на наступні цілі: ремонтно-будівельні роботи, а також у розмірі 3 600 дол. США на сплату страхових платежів на строк з 23 лютого 2007 року по 23 лютого 2017 року включно; сплаті відсотків у розмірі 0,92 % на місяць у період з 21 по 28 кожного місяця; щомісячного надання грошових коштів (щомісячний платіж) у період сплати сумою не менше 571,85 дол. США; винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту. Відповідно до пункту 33.4. договору іпотеки, вартість предмету іпотеки становить 227 250 грн. Пунктом 30 договору іпотеки сторони погодили, що внесення змін до цього договору дозволяється лише за згодою сторін. Узгоджені сторонами зміни до цього договору вносяться у письмовій формі і підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. 12 грудня 2012 року, між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткову угоду до кредитного договору № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року, відповідно до умов якої змінилися умови пункту 7.1. кредитного договору, а саме: банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк 23 лютого 2007 року по 23 лютого 2017 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 39 803,93 дол. США на наступні цілі: ремонтно-будівельні роботи, а також у розмірі 7 403,93 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбаченому пунктами 2.1.3., 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредиту відсотків у розмірі 1,09 % на місяць на суму заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 даного договору. Періодом сплати сторони визначили період з 05 по 10 число кожного місяця. Щомісячно в період сплати, починаючи з 12 грудня 2012 року, позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 751,21 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Іпотекодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та її правонаступником є ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України). Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України). З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2?4, 14, 215 ЦПК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Апеляційним судом установлено, що відповідно до пункту 33.2 договору іпотеки № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» передбачено, що договором іпотеки забезпечено виконання зобов`язання позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року по поверненню кредиту, наданого у вигляді непоновлюваної кредитної лінії саме у розмірі 36 000 дол. США на ремонтно-будівельні роботи, а також у розмірі 3 600 дол. США на сплату страхових платежів на строк з 23 лютого 2007 року по 23 лютого 2017 року включно. Отже, вказаним іпотечним договором чітко визначені межі відповідальності іпотекодавця щодо забезпечення виконання зобов`язання позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року. Зміни в іпотечний договір № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року не вносились. При таких обставинах апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи, що збільшення оспорюваною додатковою угодою від 12 грудня 2012 року розміру отриманого позичальником кредиту не впливає на обсяг відповідальності іпотекодавця, оскільки договором іпотеки чітко передбачені межі його відповідальності, зробив обґрунтований висновок про те, що додаткова угода, укладена між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , жодним чином не порушує права іпотекодавця за договором іпотеки № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року. Частиною першою статті 15 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Оскільки порушення прав позивача, як правонаступника іпотекодавця за договором іпотеки № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року, при укладенні 12 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» додаткової угоди до кредитного договору № DNDZGA00000861 від 23 лютого 2007 року не встановлено, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Коротенко А. Ю. Зайцев М. Ю. Тітов