Постанова 4804 № 243/3760/21

Єдиний унікальний номер 243/3760/21 Номер провадження 22-ц/804/2667/21 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року м. Бахмут справа № 243/3760/21 провадження № 22-ц/804/2667/21 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 243/3760/21 за ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року (суддя Фалін І.Ю.), ухваленого в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 02 серпня 2021 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що з 18.07.2016 по 17.07.2017 року він працював на посаді чергового локомотивного депо у виробничому підрозділі «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії ПАТ «Українська залізниця». На теперішній час Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на підставі постанови КМУ від 31.10.2018 року № 938 перейменовано в Акціонерне товариство «Українська залізниця». У період з 15.03.2017 року по 17.06.2017 року відповідачем нарахована, однак не виплачена позивачу заробітна плата, розмір якої становить 15 613,90 грн. Добровільно виплатити заборгованість відповідач відмовляється, а тому позивач просив стягнути з відповідача нараховану але не виплачену заробітну плату у вказаному розмірі. Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористані 26 днів щорічної відпустки та суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 17.07.2017 року по день ухвалення судового рішення у справі. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 15.03.2017 року по 17.07.2017 року в розмірі 15 613,90 грн, суми середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні в розмірі 10 747,75 грн, з утриманням з цих сум податків та інших обов`язкових платежів. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 26 днів щорічної відпустки та вихідну допомогу в розмірі середнього заробітку, з утриманням з цих сум податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що позивач працював в структурному підрозділі відповідача у спірний період та йому нараховувалась заробітна плата, але при звільненні не отримав всі належні йому платежі. При цьому, суд взяв до уваги надані позивачем розрахункові листи, табелі обліку використання робочого часу, як належні та допустимі докази факту нарахування на користь позивача роботодавцем заробітної плати та інших виплат, їх розміру та складу, оскільки дані, які в них містяться, не мають суперечностей. Крім того, суд першої інстанції, оскільки відповідачем не виконано обов`язок щодо виплати звільненому працівнику всіх належних йому сум, дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, АТ «Українська залізниця» посилається на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що сам по собі факт звільнення позивача не може бути підставою для задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого часу, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією. Відповідач також посилається на відсутність вини АТ «Українська залізниця» у нездійсненні виплат на користь позивача, оскільки це є наслідком злочинних дій третіх осіб, що підтверджується Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, в тому числі і про наявність після 20.03.2017 року обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання АТ «Українська залізниця своїх обов`язків перед позивачем. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815. З 18.07.2016 по 17.07.2017 року позивач працював на посаді чергового локомотивного депо у виробничому підрозділі «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії ПАТ «Українська залізниця». що підтверджується трудовою книжкою позивача. Відповідно до розрахунків заробітної плати позивача, останньому була нарахована заробітна плата у період: за березень 2017 року 5 469,80 грн, в тому числі оплата простою 1 403,54 грн, сума до виплати 4 349,49 грн; за квітень 2017 року 2 603,55 грн, в тому числі оплата простою 2 555,92 грн, сума до виплати 2 070,30 грн; за травень 2017 року 2 654,85 грн, в тому числі оплата простою 2606,29 грн, сума до виплати 2 111,10 грн; за червень 2017 року 3 297,82 грн, в тому числі оплата простою 3 237,50 грн, сума до виплати 2 622,37 грн; за липень 2017 року 1 727,43 грн, в тому числі оплата простою 1 695,83 грн, сума до виплати 1 373,62 грн. Загальна сума нарахованої позивачу заробітної плати за період березень-липень 2017 року згідно з доданими до позовної заяви розрахунків заробітної плати становить 15 753,45 грн. З табелів обліку використання робочого часу за період березень-липень 2017 року, складених ВП ТЧ Ясинувата СП «ДДЗП» встановлено, що позивач виходив на роботу у період простою: в березні 2017 року 10 днів, в квітні 2017 року 15 днів, в травні 2017 року 16 днів, в червні 2017 року 20 днів, в липні 2017 року 11 днів. Згідно з наданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області інформацією про застраховану особу, розмір нарахованої Регіональною філією «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» заробітної плати для обчислення пенсії ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) за березень 2017 року становить 5 469,80 грн, за період квітень-липень 2017 року дані відсутні. З інформації наданої Головним управлінням ДПС у Донецькій області листом від 14.05.2021 року встановлено, що позивач в першому кварталі 2017 року отримав дохід у вигляді заробітної плати у розмірі 14 949,57 грн, інформація про отримані доходи за 2-4 квартали 2017 року відсутня. З копії наказу (розпорядження) № 5266/ДН-ОС від 10.07.2027 року встановлено, що позивача ОСОБА_1 звільнено з 17.07.2017 року з посади чергового локомотивного депо (оборотного) у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за 26 невикористаних днів відпустки та виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. З вказаним наказом (розпорядженням) позивач ознайомлений 17.07.2017 року під підпис. Факт звільнення позивача також підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_2 . ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову в даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Судове рішення мотивоване тим, що позивач працював в структурному підрозділі відповідача у спірний період та йому нараховувалась заробітна плата, але при звільненні не отримав всі належні йому платежі. При цьому, суд взяв до уваги надані позивачем розрахункові листи, табелі обліку використання робочого часу, як належні та допустимі докази факту нарахування на користь позивача роботодавцем заробітної плати та інших виплат, їх розміру та складу, оскільки дані, які в них містяться, не мають суперечностей. Крім того, суд першої інстанції, оскільки відповідачем не виконано обов`язок щодо виплати звільненому працівнику всіх належних йому сум, дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності. Проте, повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можливо з таких підстав. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. На підставі частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було достовірно встановлено, що позивач та відповідач перебували в трудових відносинах. Згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 01 серпня 2007 року працевлаштувався та почав свою трудову діяльність з посади слюсаря з огляду та ремонту локомотивів в пунктах ТО

3. Цеху ремонту локомотивів Оборотного депо Микитівка Донецької області. З 18 липня 2016 року прийнятий до Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії ПАТ «Укрзалізниця. Відповідно до наказу (розпорядження) № 5266/ДН-ОС від 10.07.2017 року ОСОБА_1 з 17 липня 2017 року звільнений з посади чергового локомотивного депо (оборотного) цеху експлуатації локомотивів оборотного депо Микитівка Виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниці» ПАТ «Українська залізниця» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що також зроблений відповідний запис в його трудовій книжці. Даний наказ видано структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». В наказі про припинення трудового договору (контракту) зазначено, що ОСОБА_1 має право на компенсацію за 26 днів відпустки з виплатою одноразової грошової допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 18). Позивачем надані суду на підтвердження невиплаченої заробітної плати розрахункові листи (табуляграми) за період березень-липень 2017 року, в яких зазначені такі суми: березень 2017 року 5 469,80 грн (до виплати 4 349,49 грн); квітень 2017 року 2 603,55 грн (до виплати 2 070,30 грн); травень 2017 року 2 654,85 грн (до виплати 2 111,10 грн); червень 2017 року 3 297,82 грн (до виплати 2 622,37 грн); липень 2017 року 1 727,43 грн (до виплати 1 373,62 грн). З розрахунку заробітної плати за березень-липень 2017 року за розрахунковими листами (табуляграмами) входить оплата простоїв (код 340). Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, відповідно до яких позивачем за березень 2017 року відпрацьовано 14 днів, в простої 10 днів; за квітень 2017 року відпрацьовано 0 днів, в простої 15 днів, у відпустці без оплати за згодою сторін 4 дні; за травень 2017 року відпрацьовано 0 днів, в простої 16 днів, у відпустці без оплати за згодою сторін 4 дні; за червень 2017 року відпрацьовано 0 днів, в простої 20 днів; за липень 2017 року відпрацьовано 0 днів, в простої 11 днів. Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, але при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини та нормам діючого законодавства України. Відповідно до норм статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Згідно із довідкою про доходи від 25.05.2021 № 456/2, виданою Донецькою та Луганською дирекцією залізничних перевезень АТ «Українська залізниця», ОСОБА_1 в березні 2017 року нарахована заробітна плата в сумі 2 025,59 грн, фактична кількість відпрацьованих годин 77, сума до видачі після утримань 1 610,70 грн; за квітень-липень 2017 року заробітна плата не нарахована, кількість фактично відпрацьованих годин

0. З відомості на виплату грошей № 6 за березень 2017 року випливає, що ОСОБА_1 26 липня 2017 року виплачено заробітну плату в розмірі 1 610,70 грн. Визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 отримав заробітну плату за першу половину березня 2017 року в розмірі 1 610,70 грн. Враховуючи вищезазначене, розмір заборгованості заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, складає 14 142,75 грн (без утримань податків та інших обов`язкових платежів) (15 753,45 грн 1 610,70 грн). Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості із заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року підлягає зміні до 14 142,75 грн з подальшим утриманням із цієї суми передбачених законом податків та зборів. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. У частині першій статті 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Відповідно до Науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 24 липня 2017 року за № 2370/2/21-10.2 терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову». Відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. За таких обставин, відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначене не було враховано судом першої інстанції. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, допустив неправильність розрахунків та неправильно застосував норми матеріального права, колегія суддів доходить висновку про зміну рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та скасування в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну та скасування в відповідних частинах задоволених позовних вимог, додаткове рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2021 року втрачає силу. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір. Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та скасовує в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а позивача від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати звільнено на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у розмірі 815,16 грн, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції слід стягнути з відповідача в дохід держави. З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги АТ «Українська залізниця», відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню судовий збір у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 83,00 грн. Крім того, з огляду на скасування рішення в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з позивача на користь відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір, пов`язаний з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 552,37 грн. Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи, що з відповідача в дохід держави підлягає сплаті судовий збір у розмірі 815,16 грн у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, а відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню судовий збір у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 83,00 грн, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню різниця в компенсації судових витрат у сумі 732,16 грн. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року в частині розміру заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року змінити. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року в сумі 14 142 (чотирнадцять тисяч сто сорок дві) гривні 75 копійок. Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_1 доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відмовити. Рішення суду в частині зобов`язання Акціонерного товариства «Українська залізниця» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 26 днів щорічної відпустки та вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку, залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави різницю в компенсації витрат по сплаті судового збору в розмірі 732 (сімсот тридцять дві) гривні 16 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 552 (п`ятсот п`ятдесят дві) гривні 37 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий О.О.Тимченко Судді: О.А. Мірута Я.В. Хейло