Постанова 4804 № 235/4985/21

Єдиний унікальний номер 235/4985/21 Номер провадження 22-ц/804/2636/21 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року м. Бахмут справа № 235/4985/21 провадження № 22-ц/804/2636/21 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське», третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 235/4985/21 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 серпня 2021 року (суддя Величко О.В.), ухвалене в приміщенні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 12 серпня 2021 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що з відповідачем у справі ПрАТ « ШУ «Покровське» перебував у трудових відносинах, де працював електрослюсарем підземним з повним робочим днем в шахті. У зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовлених впливом виробничих факторів, у тому числі на ПрАТ «ШУ «Покровське», у нього виникло професійне захворювання, яке підтверджено Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання П-4 від 28.12.2020 року. В акті вказано діагноз професійного захворювання - хронічний бронхіт 11 ст., в фазі затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз. ЛН 1-11 . Хронічна попереково-крижова радикулопатія L5 S1двобічна в ст. неповної ремісї з помірними статико-динамічними порушеннями та больовим синдромом, рецидивуючий перебіг. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легкою ступінню пониження слуху ( 11 ст.) за класифікацією ОСОБА_3 та ОСОБА_4 22.04.2021 року висновком МСЕК йому вперше було визначена втрата працездатності за сукупністю 65% (35% хронічна радикулопатія; 20% - хронічний бронхіт; 10%- хронічна приглуховатість), з 16.04.2021 року безстроково, встановлена 3 група інвалідності та визначена потреба у медикаментозному лікуванні. Позивач вважав, що внаслідок професійного захворювання йому спричинена моральна шкода, яку позивач оцінює в 50 000 грн. Просив стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням, 50 000 грн та судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 26 000,00 грн, понесені судові витрат в розмірі 2 080,00 грн. Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» в дохід держави судовий збір у сумі 472,16 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що позивачу було заподіяно моральну шкоду і згідно із статтею 237-1 КЗпП України, позивач має право на його відшкодування. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь, характер, обсяг, інтенсивність і тривалість психічних страждань, той факт, що професійна працездатність у зв`язку з професійним захворюванням втрачена на 65% та позивачу встановлена третя група інвалідності, що не виключає погіршення стану його здоров`я в майбутньому, позивач тривалий час пропрацював на даному підприємстві, виходячи з принципів розумності та об`єктивності, вважав можливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 26 000,00 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , посилається на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, стягнувши з відповідача на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу професійними захворюваннями 50 000,00 грн. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не обґрунтував те, що розмір моральної шкоди, визначений у позові, не відповідає принципам розумності та об`єктивності. Крім того, звертає увагу суду, що після виплати із стягнутої з відповідача суми всіх обов`язкових податків та платежів, фактично позивач отримає незначну суму, в результату чого буде порушений принцип справедливості та виваженості. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, ухваленим з урахуванням вимог розумності та справедливості, а відтак таким, що не підлягає скасуванню. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем у справі ПрАТ « Шахтоуправління «Покровське» з 08.08.2005 року ( а. с. 10-11). Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання П-4 від 28.12.2020 року позивачу встановлено діагноз: хронічний бронхіт 11 ст., в фазі затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз. ЛН 1-11. Хронічна попереково-крижова радикулопатія L5 S1двобічна в ст. неповної ремісії з помірними статико-динамічними порушеннями та больовим синдромом, рецидивуючий перебіг. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легкою ступінню пониження слуху (11 ст.) за класифікацією ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів - важкості праці та пилу фіброгенної дії. 22.04.2021 року висновком МСЕК серії 12 ААА № 092326 позивачу вперше було визначена втрата працездатності за сукупністю 65% (35% хронічна радикулопатія; 20% -хронічний бронхіт; 10%- хронічна приглуховатість), з 16.04.2021 року безстроково, встановлена 3 група інвалідності та визначена потреба у медикаментозному лікуванні. Позивач неодноразово лікувався в медичних установах з приводу професійного захворювання. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно із пунктами 1, 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову в даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Судове рішення мотивоване тим, що позивачу було заподіяно моральну шкоду і згідно із статтею 237-1 КЗпП України, позивач має право на його відшкодування. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь, характер, обсяг, інтенсивність і тривалість психічних страждань, той факт, що професійна працездатність у зв`язку з професійним захворюванням втрачена на 65% та позивачу встановлена третя група інвалідності, що не виключає погіршення стану його здоров`я в майбутньому, позивач тривалий час пропрацював на даному підприємстві, виходячи з принципів розумності та об`єктивності, вважав можливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 26 000,00 грн. Такі висновки суду першої інстанції є правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах діючого законодавства. Відповідно до частини першої статі 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина друга стаття 16 ЦК України). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Згідно з частиною першої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Частиною 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відповідно до статті 38 Гірничого закону України власник (керівник) гірничого підприємства зобов`язаний забезпечувати безпеку гірничих робіт, охорону праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах; відшкодування шкоди, завданої гірничим підприємством фізичним та юридичним особам і довкіллю. Відповідно до частин другої четвертої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами. У справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, на підставі розумності, виваженості та справедливості, виходячи із обставин отримання позивачем шкоди, наявність фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність, вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану, наявність вини відповідача, відсоток втрати ним професійної працездатності, обґрунтовано визначився з розміром моральної шкоди в сумі 26 000,00 грн. При визначенні розміру відшкодування судом враховані вимоги розумності і справедливості, роз`яснення, викладені в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції не враховано ступінь тяжкості отриманих травм та їх наслідків, які призвели до фізичних та душевних страждань, а визначений судом розмір моральної шкоди в сумі 26 000,00 грн необґрунтований належним чином, є безпідставними, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий О.О.Тимченко Судді О.А. Мірута Я.В. Хейло