Постанова 4818 № 644/5134/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року м. Харків справа № 644/5134/20 провадження № 22-ц/818/5643/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно отриманих грошових коштів за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року у складі судді Клименка А.М.,- ,в с т а н о в и в: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму грошових коштів як безпідставно отриманих без належної правової підстави у розмірі 22170 грн., які він сплатив відповідачу шляхом безготівкового перерахунку коштів. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в сумі 22170 грн. і судові витрати в розмірі 840 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ,посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про задоволення позову, оскільки позивачем не надані докази, що підтверджували б проведення відповідного переказу грошових коштів. Крім цього, не було підтверджено належність банківської картки, на який було нібито здійснено переказ грошових коштів, саме відповідачу. Адже у дублікаті квитанції з терміналу не вказано повного номеру картки на який було здійснено переказ грошових коштів. Інформує суд, що відповідач жодних грошових коштів від позивача не отримувала. Також вказує, що судом не було враховано, що грошові кошти, які нібито перераховувалися позивачем, мають чітке цільове призначення - плата за туристичні послуги, на це позивач прямо посилається у позовній заяві. Застосування статті 1212 ЦК України у даному випадку є безпідставним та необґрунтованим, адже позивач визнає виникнення договірних відносин між ним та відповідачкою (хоча й повідомляє про факт введення в оману), суд першої інстанції мав визначити правову природу правовідносин між позивачем та відповідачем та застосувати відповідні правові наслідки можливого невиконання правочину. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції без належного повідомлення відповідача про дату й час слухання справи прийняв безпідставне та необґрунтоване рішення базуючись виключно на незрозумілому дублікаті квитанції з терміналу. Суд, приймаючи до уваги позицію позивача, мав здійснити не стягнення грошових коштів за ст. 1212 ЦК України, а дослідити питання належного або неналежного надання туристичних послуг (за умови уточнення позивачем підстави позову), або відмовити у задоволенні позовних вимог огляду на неможливість стягнення грошових коштів у якості безпідставне сплачених за умови повідомлення самим позивачем про існування правової підстави для їх сплати. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що відповідач не знав про розгляд даної справи та копію оскаржуваного рішення не отримував.Про наявність даного рішення стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, після чого представник відповідача ознайомився з матеріалами справи. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки договір про надання туристичних послуг між сторонами не укладений, то отримані відповідачем від позивача грошові кошти є безпідставно набутими, і тому суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача і необхідність стягнення з відповідача на його користь безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 22170 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.10.2019 ОСОБА_1 перерахував на картковий рахунок , відкритий у АТ АКБ «Приватбанк» , одержувачем по якому зазначено ОСОБА_2 , суму 22170,00 грн. , що підтверджується дублікатом квитанції від 05.10.2019 ( а.с. 1). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що підставою для перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача, була усна домовленість про подальше укладання договору про надання туристичних послуг, але укладення договору станом на 19 травня 2020 року так і не відбулося, отримані відповідачкою ОСОБА_2 грошові кошти позивачу не повернені. Перераховані грошові кошти вважає набутими відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак підлягають стягненню з відповідача. Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), від 31 січня 2020 року у справі № 161/17945/18 (провадження № 14-599цс19). Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України». За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна(збереження) майна однією особою за рахунок іншої (пункти 72, 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 208 року у справі № 629/4628/16-ц). За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, особа, яка вимагає повернення безпідставно отриманого майна, повинна довести факт передачі такого майна відповідачу чи перебування спірного майна у відповідача, а відповідач, в свою чергу, повинен довести наявність підстав перебування у нього такого майна. На підтвердження заявлених вимог про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, позивач надав дублікат квитанції від 05.10.2019 (а.с.1). Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (Стаття 79 та 80 ЦПК України) . З наданого позивачем дублікату квитанції убачається, що платником ОСОБА_1 здійснено переказ грошових коштів у сумі 22 170,00 грн на карту Приват Банка, одержувачем зазначено ОСОБА_2 . Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги, що наданий позивачем дублікат квитанції не є належним та допустимим доказом того, що відповідачем отримано грошові кошти в сумі 22 170 грн. Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною. Звертаючись до суду з позовом про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів (стаття 1212 ЦК України), ОСОБА_1 надав суду докази, що підтверджують обставини отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів. Відповідачем ОСОБА_2 не надано до суду доказів наявності законних підстав для отримання коштів, що є її процесуальним обов`язком. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції без належного повідомлення відповідача про дату й час слухання справи ухвалив рішення за її відсутності, не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Матеріали справи свідчать про те, що ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 липня 2020 року відкрито провадження у цій справі. Прийнято рішення розглядати вказану справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.19.). Копія вказаної ухвали разом з позовною заявою та додатками направлялась за зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 за адресою її реєстрації, яка також була зазначена останньою і в апеляційній скарзі. Відповідно до ст. 274, 277 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються в тому числі і малозначні справи. Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частина 1 статті 279 ЦПК України передбачає, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі Супровідний лист від 30.07.2020 свідчить про те, що на адресу відповідача була направлена копія ухвали суду від 24 липня 2020 року про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви з додатками (а.с.20). З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення убачається, що копія ухвали суду про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви з доданими до неї документами не були вручені ОСОБА_2 та повернулися до суд з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.22-23). У зв`язку з чим, суд двічі повторно надсилав на адресу відповідачки вказані документи, які також поверталися на адресу суду з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 36-40). Під час розгляду справи в порядку спрощеного провадження повідомлення сторін про час та місце судового засідання не передбачене. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ,389 ЦПК України суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова