Постанова 4810 № 433/593/21

Справа № 433/593/21 Провадження № 22-ц/810/610/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Стахової Н. В., суддів: Карташова О. Ю., Луганської В. М., за участю секретаря судового засідання Залюшного О. Г., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа- державний виконавець Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменко Севастьян Валеріанович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в спрощеному провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Троїцького районного суду Луганської області від 25 травня 2021 року, постановлену Троїцьким районним судом Луганської області у складі судді Суського О. І., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Єрьоменка Севастьяна Валеріановича щодо арешту коштів боржника в с т а н о в и в: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Троїцького районного суду Луганської області зі скаргою на рішення державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменка Севастьяна Валеріановича щодо арешту коштів боржника. Скарга обґрунтована тим, що на примусовому виконанні Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) знаходиться виконавче провадження № 30073209 щодо виконання виконавчого листа № 2-7/11, виданого 01 жовтня 2011 року Троїцьким районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми коштів у розмірі 900000 грн згідно договору позики грошових коштів від 04 квітня 2007 року, посвідченого нотаріусом Троїцького районного нотаріального округу Луганської області Толченовою О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 888. 20 березня 2012 року у вказаному виконавчому провадженні № 30073209 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідно до якої звернуто стягнення на пенсію ОСОБА_1 в межах суми заборгованості 990027,79 грн та постановою від 22 березня 2021 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонені законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 895880 грн 52 коп. 10 квітня 2021 ОСОБА_1 , намагаючись отримати пенсію у відділенні АТ КБ «Приватбанк» за допомогою банківської картки, дізнався, що операція неможлива. Працівники банку повідомили про накладення арешту на рахунок боржника. 12 квітня 2021 року він знов звернувся до відділення АТ КБ «Приватбанк», де йому пояснили, що арешт на рахунок накладений на підставі постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 22 березня 2021 року. На підтвердження йому було надано фото вказаної постанови, яка є в розпорядженні банку. ОСОБА_1 вважає, що державний виконавець Єрьоменко С.В. прийняв незаконне рішення у вигляді постанови про арешт коштів боржника від 22.03.2021, що призвело до арешту всіх коштів на рахунку для отримання пенсійних виплат. Оскільки пенсія є єдиним джерелом доходу, то арешт позбавив його засобів для існування. Банківський рахунок використовується ним виключно для отримання пенсії, яка є його єдиним видом доходу, кошти на даному рахунку відповідно до чинного законодавства арешту не підлягають, у зв`язку з чим просив суд визнати незаконним рішення державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменка Севастьяна Валеріановича про арешт коштів боржника та скасувати постанову державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменка Севастьяна Валеріановича про арешт коштів боржника ОСОБА_1 від 22.03.2021, винесену у виконавчому провадженні № 30073209. Окрім того ОСОБА_1 просив поновити строк звернення до суду з вказаною скаргою, посилаючись на поважність причин пропуску строку, оскільки про те, що на його банківський рахунок накладено арешт йому стало відомо лише 12.04.2021, коли у відділенні АТ КБ «Приватбанк» він отримав фото відповідної постанови про арешт коштів від 22.03.2021. Ухвалою Троїцького районного суду Луганської області від 25 травня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменка Севастьяна Валеріановича щодо арешту коштів боржника відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Троїцького районного суду Луганської області від 25.05.2021 та постановити нову, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити, визнати незаконним рішення державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменка С. В. про арешт коштів боржника ОСОБА_1 в частині накладення арешту на картку НОМЕР_1 , рахунок НОМЕР_2 , в АТ КБ «Приватбанк», що відкритий на ім`я ОСОБА_1 , скасувати постанову державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменка С. В. про арешт коштів боржника від 22.03.2021, винесену у виконавчому провадженні № 30073209 в частині накладення арешту на картку НОМЕР_1 , рахунок НОМЕР_2 , в АТ КБ «Приватбанк», що відкритий на ім`я ОСОБА_1 та зняти вказаний арешт, накладений на картку НОМЕР_1 , рахунок НОМЕР_2 , в АТ КБ «Приватбанк», що відкритий на ім`я ОСОБА_1 . Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що державний виконавець діяв відповідно до закону, накладаючи арешт на рахунок боржника, на який надходять пенсійні виплати, оскільки звернення стягнення на пенсію боржника здійснюється в окремому порядку і регулюється ст.ст. 68 70 Розділу IX «Звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника» Закону України «Про виконавче провадження». Зазначеними нормами не передбачена можливість арешту пенсії боржника та одночасного списання всіх коштів з відповідного банківського рахунку, оскільки утримання з пенсії здійснюються у встановленому розмірі щомісячно протягом певного періоду до погашення заборгованості. Згідно із постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20.03.2012 та у відповідності до приписів частини 2 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» та частини 2 статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» утримання з пенсії ОСОБА_1 проводиться у розмірі 20% пенсії до погашення заборгованості. Тобто, на банківський рахунок щомісячно має надходити сума пенсії, з якої Управління ПФУ вже утримало кошти на погашення боргу. Рештою пенсії він може користуватися на свій розсуд, і так до повного погашення заборгованості. Скаржник зазначає, що має лише один банківський рахунок, який використовується ним виключно для отримання пенсії, яка є єдиним видом доходу. Арешт цього банківського рахунку унеможливлює взагалі користування цим рахунком та грошима на ньому. Арешт всіх пенсійних коштів позбавив його джерел до існування, що порушує право на соціальний захист. Посилання суду першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс2о) є помилковим, оскільки у вказаній постанові правовідносини не є подібними. Таким чином, скаржник вважає, що арешт, накладений на картку НОМЕР_1 , рахунок НОМЕР_2 , в АТ КБ «Приватбанк», що відкритий на ім`я ОСОБА_1 суперечить положенням ст.ст. 68-70 та ч.3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» та має бути скасований. Відзив на апеляційну скаргу до Луганського апеляційного суду не надходив. Учасники справи у судове засідання не з`явились, належним чином і в установленому законом порядку повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат) та набули статус вкладу. Боржником не доведено, що поточний рахунок, з яким пов`язана вказана картка відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на які заборонено, а тому державний виконавець діяв в межах своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Колегія суддів вважає, що такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права. Свій висновок апеляційний суд обґрунтовує наступним. Під час розгляду справи суд встановив, що на примусовому виконанні Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків) знаходиться виконавче провадження № 30073209 з примусового виконання виконавчого листа № 2-7/11, виданого 01 жовтня 2011 року Троїцьким районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми коштів у розмірі 900000 гривень 00 копійок згідно договору позики грошових коштів від 04 квітня 2007 року, посвідченого нотаріусом Троїцького районного нотаріального округу Луганської області Толченовою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 888. 20 березня 2012 року у вказаному виконавчому провадженні № 30073209 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 . Постановою державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменком С.В. від 22 березня 2021 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 895 880 гривень 52 копійки. ОСОБА_1 є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 . Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» № ОEEЗANMD46INTRDV від 12.04.2021 ОСОБА_1 станом на 12.04.2021 має в АТ КБ «Приватбанк» картку НОМЕР_5 ( НОМЕР_2 ), на яку отримує пенсійні виплати. Також на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ). На грошові кошти, що знаходяться на картці ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_5 ( НОМЕР_2 ) на підставі постанови державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменком С.В. від 22 березня 2021 року накладено арешт. Згідно виписки з картки за період з 01.03.2021 по 16.04.2021 на вказану картку надходили 12.03.2021 та 09.04.2021 виплати Пенсійного фонду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). При розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, міжнародних договорів. Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України). Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», (тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 13 Закону України «Про виконавче провадження»). Зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Частинами першою-третьою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статі 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Відповідно до статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Статтею 46 Конституцією України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується статтями 7, 22, 46, 58, 68 Конституції України. А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані. Норми статті 41 Конституції України встановлюють принцип непорушності права приватної власності. Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 756/8861/18. Матеріали справи не містять доказів того, що на банківському рахунку ОСОБА_1 , окрім пенсійних виплат, є інші кошти. Суд першої інстанції, вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та скасування постанови державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменком С.В. від 22 березня 2021 року. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Що стосується вимоги апеляційної скарги про зняття арешту, накладеного на картку НОМЕР_1 , рахунок НОМЕР_2 , в АТ КБ «Приватбанк», який відкритий на ім`я ОСОБА_1 , то вказана вимога ОСОБА_1 під час подання скарги не заявлялася, а тому не підлягає розгляду. Колегія суддів вважає, що накладення арешту на рахунок, з якого ОСОБА_1 отримує пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу, поставило його у скрутне матеріальне становище, даних про наявність у боржника інших доходів, крім пенсії, матеріали справи не містять, тому є правові підстави для часткового задоволення скарги ОСОБА_1 . Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Матеріали справи не містять доказів отримання скаржником постанови державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменком С.В. від 22 березня 2021 року. Натомість скаржник зазначає, що про оскаржувану постанову він дізнався лише 12.04.2021 у відділенні АТ КБ «Приватбанк». Скаргу до суду подано 19.04.2021. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне поновити строк для подання скарги, який пропущений скаржником з поважних причин. Відповідно до п.2.ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, колегія суддів судової палати вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, у зв`язку з чим, постановлена ухвала підлягає скасуванню з постановленнямз ухваленням нової постанови про часткове задоволення скарги. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Троїцького районного суду Луганської області від 25 травня 2021 року скасувати. Ухвалити по справі нове судове рішення, яким поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменка Севастьяна Валеріановича про арешт коштів боржника. Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменка Севастьяна Валеріановича про арешт коштів боржника задовольнити. Визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Єрьоменка Севастьяна Валеріановича про арешт коштів боржника ОСОБА_1 від 22 березня 2021 року, винесену у виконавчому провадженні № 30073209. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 09 листопада 2021 року. Головуючий Судді: