Постанова Київський апеляційний суд № 753/2643/20

справа № 753/2643/20 головуючий у суді І інстанції Лужецька О.Р. провадження № 22-ц/824/14063/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,- В С Т А Н О В И В: В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ухиляється від утримання сина, у зв`язку із чим просила суд стягувати з відповідача аліменти в розмірі 32 725 грн. щомісячно на утримання дитини. Вказує, що на даний час відповідач проживає окремо від позивачки та сина. ОСОБА_2 повинен і має змогу надавати матеріальну допомогу на утримання дитини. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень, щомісячно з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з 10.02.2020 р. і до повноліття дитини. Стягнуто із ОСОБА_2 користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції змінити стягнувши із відповідача на утримання сина аліменти в сумі 32 725,00 грн., щомісячно. При цьому, зазначає, щосуд помилково вважав, що витрати на навчання та заняття сина у гуртках з програмування, навчання грі на фортепіано та заняття малюванням і плаванням є додатковими витратами. Договір про навчання сина у приватному навчальному закладі укладено сторонами разом. А витрати на навчання, позивач вважає обов`язковими витратами, які повинні враховуватися при визначенні розміру аліментів. На думку апелянта, висновки суду про те, що у відповідача на утриманні перебувають його батьки, є помилковим і не відповідає фактичним обставинам справи. Вказує, що матеріали справи підтверджують, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у визначеному позивачем розмірі. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачубуло надано строк для подачі відзиву на апеляційнускаргу. 27 вересня 2021 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 згідно якого відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначає, що регулярно у добровільному порядку сплачував аліменти у розмірі, який дозволяє його заробіток. Вважає заявлену позивачем суму аліментів безпідставною та необґрунтованою. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що з 23.05.2003 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04.02.2020 року було розірвано. Від даного шлюбу сторони мають сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні. Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків сума доходу ОСОБА_2 за 2017 рік становить 339 733,60 грн., за 2018 рік - 339 362 грн., за 2019 рік - 561 452,29 грн. Відповідач є особою працездатного віку, фізично здоровим чоловіком, наявності у нього хронічних захворювань, які б суттєво впливали на його фізичний стан та перешкоджали сплачувати аліменти, судом не встановлено. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що необґрунтованими є доводи позивача стосовно заявленого до стягнення розміру аліментів в сумі 32 725 гривень щомісячно, оскільки належних та допустимих доказів про спроможність відповідача сплачувати аліменти у визначеному розмірі та потребу в такому розмірі аліментів суду не надано. З урахуванням принципів розумності та справедливості суд вважав, що з відповідача на користь позивача слід стягнути аліменти на утримання сина в розмірі 7000 гривень, щомісячно, що у достатній мірі відповідає заявленим позивачем потребам утримання дитини, а також не є заздалегідь непомірними для їх сплати відповідачем. Такий розмір аліментів, на думку суду, має забезпечувати гармонійний розвиток дитини зі сторони її батька. Оцінюючи вказані висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ст.150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Відповідно до ч.1 ст.179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини (ч.2 ст. 179 СК України). Згідно ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ст.181, 191 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Відповідно до закону батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів. Згідно зі ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Згідно ч. 2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у статтях 12 і 13 ЦПК України,цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом першої інстанції встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків сума доходу ОСОБА_2 за 2017 рік становить 339 733,60 грн., за 2018 рік - 339 362 грн., за 2019 рік - 561 452,29 грн. Ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня, а відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень. При цьому, суд першої інстанції вважав, що з відповідача на користь позивача слід стягнути аліменти на утримання сина в розмірі 7000 гривень, щомісячно, з наступною індексацією відповідно до закону, оскільки вказаний розмір відповідає принципам розумності та справедливості і у достатній мірі задовольнить потреби дитини, забезпечить її гармонійний розвиток дитини зі сторони її батька. З таким висновком суду першої інстанції в повній мірі колегія суддів погодитися не може, оскільки визначаючи розмір аліментів суд першої інстанції не звернув увагу на те, що сину сторін на час звернення до суду з позовом вже виповнилося 10 років і помилково застосував розмір прожиткового мінімуму для дітей до 6 років. Поряд з тим, згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень, а відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно відповіді Державної податкової служби України Головного управління ДПС у м. Києві від 30.10.2020 року, наданої на вимогу ухвали суду першої інстанції, сума доходу ФОП ОСОБА_2 за 2017 рік становить - 953 208,59 грн., за 2018 рік - 485 469,00 грн., за 2019 рік - 1 092 886,87 грн. (т.1, а.с. 168). Судом першої інстанції правову оцінку вказаним доказам надано не було. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) . При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, враховуючи, що докази, які містяться в матерілах справи щодо матеріального становища відповідача не були ним спростовані в ході розгляду справи, апеляційний суд вважає такі докази належними та допустимими. Також, ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції не врахував, що син сторін навчається у приватному закладі освіти «КМДШ», навчання в якому у 2020-2021 року складає 186 730 грн. (т.1, а.с. 142-151) саме за погодженням відповідача, який взяв на себе обов`язок щодо оплати такого навчання, підписавши відповідний договір. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Вищезазначеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. За таких обставин, визначений судом першої інстанції розмір щомісячних аліментів, не відповідає матеріальній можливості відповідача надавати належну матеріальну допомогу відповідно до тих доходів, які він отримує, та є несправедливим, щодо витрат позивача, зважаючи на ту обставину, що такий рівень розвитку своєї дитини було обрано за погодженням з відповідачем і доказів зворотнього ним не надано. Разом з цим, долучені позивачем довідки про надання медичних послуг (т.1, а.с. 41-49), результати медичних досліджень та консультації лікарів (т.1, а.с. 71-80), суд апеляційної інстанції не приймає до уваги при визначені розміру аліментів, оскільки вказані витрати можуть бути стягнуті в порядку передбаченому ст. 185 Сімейного кодексу України, як додаткові витрати (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №320/383/19). Також, не приймає до уваги колегія суддів і банківські квитанції надані позивачем до апеляційної скарги, та відхиляє їх, оскільки вказані документи не можна вважати безспірними, належними та допустимими доказами, що підтверджують реальний майновий стан відповідача, який забезпечить сплату аліментів у визначеному позивачем розмірі. Враховуючи все вище наведене, колегія суддів вважає, що розмір аліментів, який буде достатнім для забезпечення найкращих інтересів дитини сторін та її гармонійного розвитку необхідно визначити у сумі 12 000 грн. щомісячно, що не є значним розміром, враховуючи доходи відповідача, не перевищує граничний розмір визначений діючим законодавством і відповідає положенням ст. 182 СК України. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині визначення розміру аліментів. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року змінити в частині визначення розміру аліментів, збільшивши розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 (ідентифікаційний НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на утримання неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі з 7000 гривень до 12 000 грн., щомісячно, з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з 10.02.2020 і до повноліття дитини. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська В.А.Нежура