Постанова Київський апеляційний суд № 758/15111/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 листопада 2021 року м. Київ справа № 758/15111/14-ц провадження № 22-ц/824/13873/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання - Пугач Д.С. учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповідач - ОСОБА_4 треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , комунальне підприємство «Синьоозерне» Подільського району м. Києва розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 и та ОСОБА_7 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року у складі судді Захарчук С.С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , комунальне підприємство «Синьоозерне» Подільського району м. Києва, правонаступником якого є КП «Керуючи компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просили визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1 . В обґрунтування своїх вимог зазначали, що ОСОБА_4 вибула з квартири АДРЕСА_1 та постійно проживає за кордоном в м. Роттердам, Королівство Нідерланди. Вказували, що з 2007 по 2013 роки позивач проживала в будинку громадянина Королівства Нідерланди ОСОБА_9 та народила ІНФОРМАЦІЯ_1 дитину, таким чином створила там сім`ю та постійно проживає в зазначеній країні. У зв`язку з викладеним уважали, що оскільки відповідач вибула на проживання в іншу країну, в якій створила сім`ю та постійно проживає, остання втратила право користування вказаною квартирою. На підставі викладеного просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 13 серпня 2021 року позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_1 звернулися до суду з апеляційними скаргами. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд передчасно дійшов висновку, що відповідач тимчасово проживає в Нідерландах з поважних причин, оскільки народила в цій країні дитину та не втрачала інтересу до квартири. Зауважує, що місцевий суд помилково послався на незрозумілу заяву начебто від ОСОБА_4 , оскільки така заява не зрозуміло ким підписана та подана до КП «Синьоозерний Подільського району м. Києва» 01 квітня 2015 року. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не дослідив докази, які сама відповідач надавала під час судового засідання, коли прилітала до Києва з метою бути присутньою на судовому засіданні. Ці докази повністю підтверджують той факт, що ОСОБА_4 виїхала на постійне проживання до Нідерландів і тим самим втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 . Апеляційну скаргу ОСОБА_7 мотивує тим, що судом першої інстанції не повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції, послався на докази, які були долучені судом з порушенням встановленого законом порядку, при цьому не надав належної оцінки доказам, згідно яких відповідач ОСОБА_4 виїхала у 2007 році за кордон, отримала там з 05 липня 2013 року дозвіл на постійне проживання в Королівстві Нідерланди, ще в 2009 році народила сина ОСОБА_10 , тобто створила там сім`ю і з 17 липня 2011 року до подання зустрічного позову 01 квітня 2014 року, майже три роки, постійно проживала за кордоном. Судом не було взято до уваги, що ОСОБА_4 не є власником жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , а тому інтерес повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами. Вказує, що про відсутність інтересу відповідача до квартири також свідчить те, що ОСОБА_4 , яка повідомляла суд, що нібито виїхала на роботу за кордон, з моменту виїзду з житла не оформила, як це передбачено законодавством України, охоронного договору та не платить за житло, навіть подані з порушенням процесуальних норм квитанції про оплату комунальних платежів не містять даних, що саме ОСОБА_4 сплачує комунальні послуги. Зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що позивачами під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 станом на 01 квітня 2014 року виїхала на постійне місце проживання до іншої країни, а саме до Королівства Нідерланди, де 05 липня 2013 року отримала ID-картку - дозвіл на постійне місце проживання в Королівстві Нідерланди, тому не мала наміру повертатися до України. 29 вересня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_11 на апеляційну скаргу ОСОБА_7 , в якому остання просить оскаржуване рішення залишити без змін. 19 жовтня 2021 року апеляційним судом отримано пояснення на відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_7 - ОСОБА_12 , в яких останній зазначає, що відзив не містить доказів його направлення учасникам справи, також як і не містить обґрунтованих заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги. 08 листопада 2021 року апеляційним судом отримано клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_11 про відкладення розгляду справи у зв`язку з наявністю у неї ознак респіраторно-вірусної інфекції, що супроводжується кашлем, виділеннями з носа та підвищеною температурою тіла. Разом з тим, вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на те, що представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_11 , заявляючи клопотання про відкладення розгляду справи, не надала суду жодних доказів на підтвердження поважності причин неможливості з`явитися у судове засідання. ОСОБА_1 та представник ОСОБА_7 у судовому засіданні вимоги поданих ними апеляційних скарг підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скаргах. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_4 обрала інше постійне місце проживання, навпаки у судовому засіданні встановлено, що відповідач інтересу до спірної квартири не втрачала. Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, вказаним вимогам рішення суду не відповідає з огляду на таке. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що відповідно до ордеру на жиле приміщення від 23 червня 1977 року ОСОБА_13 було надано в користування на сім`ю з чотирьох осіб: ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 16 т. 1). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 померла (а.с. 63 т. 1). ОСОБА_4 є громадянкою України (а.с. 250 т. 3) та її зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_2 (а.с. 250 т. 3). Відповідно до заяви ОСОБА_4 , адресованій директору КП «Синьоозерне» від 01 квітня 2015 року, остання повідомила про те, що вона тимчасово перебуває за кордоном на роботі, у зв`язку з чим, просила не знімати її з реєстрації за місцем її проживання у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 228 т. 1). Згідно листа начальника Подільського районного відділу в м. Києві Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві ДМС України від 14 січня 2016 року №8/106 ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . 17 серпня 2018 року ОСОБА_4 було укладено декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-1346-5000 (а.с. 248 т. 3). Відомості про виїзд ОСОБА_4 до Роттердаму Королівства Нідерландів в період з 2006 по 2007 роки в картотеці реєстраційного обліку Подільського РВГУДМС України в м. Києві відсутні (а.с. 244 т. 1). За змістом листа начальника Головного центру обробки спеціальної конфіскації від 20 січня 2016 року відповідно до наявної в базі даних щодо осіб, які перетнули державний кордон України, ОСОБА_4 в`їхала в Україну 16 липня 2014 року та виїхала 29 липня 2014 року (а.с. 2 т. 2). Відповідно до довідки посольства України в Королівстві Нідерланди від 03 жовтня 2016 року син ОСОБА_4 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований громадянином України (а.с. 108 т. 2). ОСОБА_4 має посвідку на проживання у Королівстві Нідерланди, яка видана 05 липня 2013 та дійсна до 05 липня 2018 року (а.с. 116 т. 2). Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України; Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань. Роз`яснення окремих питань, що можуть виникати під час розгляду цієї категорії справ містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2; Листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право). Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.). Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції. Статті 61-70 ЖК України передбачають і встановлюють порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. Поряд з цим нормами глави 59 ЦК України встановлюється порядок користування житлом за договором найму (оренди). Особливим інститутом житлового права є збереження житла за тимчасово відсутніми. Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сім`ї наймача житла державного, комунального житлового фонду визначено ст. 71 ЖК України, а їхні права та обов`язки - ст. 78 ЖК України, які встановлюють випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. У той же час, умови збереження житла за цивільним законодавством визначаються строками встановленими за згодою сторін, абсолютне право власності на житло не обмежується ні строками, ні територією. Відповідно до ст. 107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (далі - постанова) відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 Житлового кодексу України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача. Частиною 1 ст. 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. За змістом ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Згідно роз`яснень, які надав Пленум Верховного Суду України в абз. 1 п. 10 постанови у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, встановив, що відповідач ніколи не втрачала інтересу до цієї квартири, про що свідчить, зокрема, її лист КП «Синьоозерне» від 01 квітня 2015 року про не зняття її з реєстрації за місцем проживання (а.с. 228 т. 1); 17 серпня 2018 року ОСОБА_4 було укладено декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-1346-5000 (а.с. 248 т. 3); відповідач та її дитина є громадянами України (а.с. 250 т. 3, а.с. 108 т. 2); ОСОБА_4 має посвідку на проживання у Королівстві Нідерланди, яка видана 05 липня 2013 року та дійсна до 05 липня 2018 року (а.с. 116 т.2). Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, згідно відповіді Міністерства закордонних справ України, наданої на запит ОСОБА_1 , ID картка, копія якої була надана ОСОБА_4 в суді першої інстанції, є дозволом на постійне проживання в Королівстві Нідерланди. Згідно відміток у закордонному паспорті ОСОБА_4 у 2015 році, вона 01 квітня 2015 року в день звернення до КП «Синьоозерне» із заявою про не зняття її з реєстрації за місцем проживання в Україні не перебувала, оскільки в`їхала на територію України лише 26 липня 2015 року. Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 , проживаючи в ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину ОСОБА_16 . Вказане підтверджувала особисто ОСОБА_4 в суді першої інстанції. Згідно доповнення до свідоцтва про народження, ОСОБА_17 , громадянин Нідерландів, визнав батьківство ОСОБА_16 , а мати ОСОБА_4 надала згоду на зміну прізвища дитини на ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 109-111, том 2). Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-1346-5000 від 17 серпня 2018 року, на яку посилався суд, не є належним підтвердженням того, що ОСОБА_4 проживає у спірній квартирі, постійно або періодично користується послугами лікаря, оскільки вказана декларація заповнена та укладена в електронному вигляді, що не передбачає фізичної присутності особи. Доказів звернення до лікарів за місцем проживання та/або укладення декларації ОСОБА_4 не надано. Той факт, що дитина відповідача ОСОБА_10 є громадянином України не спростовує факту постійного проживання ОСОБА_4 в Королівстві Нідерланди. Окрім того, квитанції про сплату комунальних послуг, додані ОСОБА_4 до матеріалів справи, не містять прізвища ОСОБА_4 та/або реквізитів її банківських рахунків, що унеможливлює встановлення того, що за комунальні послуги сплачувала саме відповідач ОСОБА_4 . Жодних доказів того, що ОСОБА_4 виїхала до Королівства Нідерланди тимчасово працювати останньою суду не надано. Таким чином, дослідивши матеріали справи та докази, подані як позивачами на підтвердження не проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , так і відповідачем на спростування доводів позивачів, урахувавши те, що, ОСОБА_4 тривалий час не проживає в Україні, комунальні послуги не сплачує та ними не користується, має дозвіл на постійне проживання в Королівстві Нідерланди, де народила ІНФОРМАЦІЯ_1 дитину, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів з боку відповідача щодо її проживання за вказаною адресою, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачами доведено наявність підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів , - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_7 - задовольнити. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року - скасувати. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , комунальне підприємство «Синьоозерне» Подільського району м. Києва, правонаступником якого є КП «Керуючи компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити. Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «10» листопада 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик