Постанова Херсонський апеляційний суд № 654/2551/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року м. Херсон єдиний унікальний номер справи № 654/2551/20 номер провадження 22ц/819/1904/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (суддя-доповідач) Базіль Л.В., суддів: Кутурланової О.В., Орловської Н.В., секретар Дундич А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2021 року, ухвалене у складі судді Сіянка В.М. зі складенням повного тексту судового рішення 13 серпня 2021 року в цивільній справі №654/2551/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину частково недійсним ВСТАНОВИВ: У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з позовом, посилаючись на те, що в період часу з січня 2017 року по травень 2019 рік проживала спільно з відповідачем без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання вони придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на придбаний будинок оформили на ім`я відповідача. Позивач зазначала, що кошти на придбання будинку в сумі 1800 доларів США були надані їй її батьками, а іншу частину коштів надали батьки відповідача. На момент купівлі будинок перебував в аварійному стані та був непристасованим для проживання, тому нею та ОСОБА_1 були проведені капітальні ремонтні роботи (замінено вікна, двері, частина даху, зроблено облицювання будинку пінопластом, шпаклівочні роботи, зроблено водопостачання в будинку). Більшість коштів, які вона самостійно заробляла, працюючи вчителем початкових класів, вклала в ремонт придбаного будинку. В травні місяці 2019 року між сторонами припиненні відносини цивільного шлюбу, позивач повернулася проживати до своїх батьків. Позивачка вказувала, що 27.05.2019 року між нею та ОСОБА_1 було досягнуто домовленості про те, що він повинен повернути їй 1800 доларів США та 107000,00 грн. за вкладені кошти в ремонтні роботи спільно придбаного ними будинку. Оскільки в ОСОБА_1 зазначених коштів не було, він 27.05.2019 року надав їй розписку, в якій зазначив, що зобов`язується повернути їй 107000,00 грн. до 01.10.2019 року, а 1800,00 доларів США до 01.10.2020 року. Розписка складена в присутності свідка ОСОБА_3 01.10.2019 року ними була переглянута боргова розписка та весь борг для зручнішого розрахунку був переведений в іноземну валюту, сума боргу склала 6000,00 доларів США, про що було зазначено в борговій розписці та встановлено нові строки погашення ОСОБА_1 заборгованості, а саме 2000,00 доларів США до 25.11.2019 року, інші 4000,00 доларів США до 01.07.2020 року, про що було зазначено в розписці в присутності свідка ОСОБА_3 28.11.2019 року вона отримала від ОСОБА_1 частину боргу, а саме 2000,00 доларів США, про що було здійснено запис в борговій розписці, а 20.07.2020 року отримала 1000,00 доларів США, та відповідач повідомив їй, що більше ніяких коштів повертати він не буде. Посилаючись на те, що відповідач не повернув кошти у визначений в розписці строк, позивачка просила на підставі ст.ст.1048-1050 ЦК України стягнути на її користь з ОСОБА_1 суму боргу в сумі 3000,00 доларів США, застосувавши індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 1936,49 грн., відшкодувати витрати пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 840,80 грн. та витрати на надання правової допомоги в сумі 3000,00 грн. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 подав зустрічний позов, в якому з посиланням на положення ст.229 ЦК України просив визнати недійсною його розписку від 27.05.2019 року із зобов`язанням виплатити ОСОБА_2 107000,00 грн та 1800,00 доларів США та розписку від 01.10.2019 року із сумою боргу 6000,00 доларів США в частині розміру суми боргу як таку, що вчинена під впливом помилки, зменшивши борг до суми виплачених коштів. В обґрунтування заявлених вимог, посилався на те, що проживаючи із відповідачкою однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, вони дійсно за спільні кошти здійснили ремонт належного йому житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказував, що їх сімейне життя не склалося, а в травні 2019 року ОСОБА_2 зажадала від нього компенсації своєї частини грошових коштів, вкладених в ремонт будинку, визначивши їх суми у розмірі 107000,00 грн. та 1800 доларів США. Сподіваючись на несерйозність намірів ОСОБА_2 щодо розірвання стосунків, вірячи в її порядність та маючи надію на примирення, він виконував всі її вимоги, зокрема, дав розписку із зобов`язанням сплатити їй вказані кошти, та не перешкоджав їй у вивезенні їх спільного майна: меблів, побутової техніки, теплиці, а всього майна на 42000,00 грн. Вважав, що ОСОБА_2 значно завищила свою частину коштів, оскільки це були спільні кошти, зароблені під час проживання однією сім`єю, тому при поділі їх частки мають бути рівними і становити по 54105 грн., виходячи із загальної суми затрат в розмірі 108210,00 грн. З огляду на зазначене вважав, що він вже повністю виплатив їй частку за проведення ремонту житлового будинку, а тому заявлені позивачкою суми до стягнення не відповідають дійсності. Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2021 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 13 серпня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000,00 доларів США, що еквівалентно 83250,00 грн., три проценти річних від простроченої суми у сумі 191,20 грн., а також 840,80 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на порушення судом норм процесуального та матеріального права просить скасувати рішення суду в частині задоволення первісного позову і ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовити повністю. В частині зустрічного позову залишити рішення суду без змін. Незаконність та необґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині мотивує помилковістю висновків суду першої інстанції про те, що між сторонами склалися правовідносини щодо компенсації частки (вкладу) позивачки у спільне майно, придбане за особисті та спільні кошти, розмір якої було узгоджено в розписці, оскільки суд не звернув уваги на те, що сторони в своїх заявах до суду посилалися на проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, і це встановлено судом, а тому суд мав би застосувати до спірних правовідносин норми Сімейного Кодексу України, а також і положення ЦК України, які регламентують рівність часток у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності. Представник позивача, ОСОБА_2 , адвокат Луганська А.В. у відзиві на апеляційну скаргу з посиланням на законність, обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , залишивши скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ніким не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ч.1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтями 77,78,79,80 ЦПК України встановлено правила визначення належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Згідно з ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Під час судового розгляду справи сторони визнавали той факт, що в період часу з січня 2017 року до травня 2019 року вони спільно проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу та в цей період ними за спільні вкладення куплений і відремонтований житловий будинок по АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний будинок 27.10.2017 року зареєстровано за ОСОБА_1 . Сторони по справі визнавали і той факт, що під час припинення спільного проживання, відповідач ОСОБА_1 склав письмову розписку, за умовами якої зобов`язався сплатити ОСОБА_2 кошти вкладенні в придбання та в ремонт будинку в сумі 107 тисяч гривень до 01.10.2019 року, 1800 доларів до 01.10.2020 року. Розписка складена в присутності ОСОБА_4 01.10.2019 року сторони внесли зміни до вказаної розписки, а саме визначили, що сума боргу 6 тисяч доларів до 25.11. 2 тисячі доларів, іншу частину суми 4 тисячі доларів до 01.07.2020 року. Зміст розписок не містить посилання про отримання грошових сум у борг. Факт написання та справжність підпису на вказаних розписках відповідач не оспорював. Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що відповідач сплатив позивачці 3000,00 доларів США за вказаною розпискою, залишок коштів три тисячі доларів відмовляється повертати. На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правовідносини, які склалися між сторонами не є позиковими, оскільки зміст розписок не містить відомостей про передачу позивачкою грошових коштів та отримання їх відповідачем. Як вбачається із матеріалів справи, спір виник під час виконання досягнутих між сторонами зобов`язань щодо сплати позивачці коштів, вкладених нею в придбання та ремонт житлового будинку належного відповідачу на праві приватної власності. Встановивши, що відповідач допустив неналежне виконання взятих на себе зобов`язань по виплаті позивачці майнової компенсації її вкладень в придбання та ремонт житлового будинку, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення суми коштів, які залишилися не сплаченими відповідачем із застосуванням трьох відсотків річних у відповідності до ст.625 ЦК України, з чим погоджується і апеляційний суд. Наведені відповідачем аргументи в обґрунтування заперечень щодо заявлених вимог, а саме те, що визначені в розписці суми коштів витрачених на ремонтні роботи є завищеними позивачкою, оскільки не відповідають справжній їх вартості, апеляційний суд вважає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки як встановлено судовим розглядом справи, сторони при досягненні домовленостей щодо сплати позивачці коштів, вкладені в ремонт будинку, не здійснювали прив`язку узгодженої ними вартості до фактичної ціни житлового будинку та вартості проведених ремонтних робіт. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що до правовідносин, що склалися між сторонами необхідно застосовувати положення Сімейного Кодексу України, оскільки матеріалами справи підтверджується та сторони визнавали, що питань про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, встановлення обсягу всього нажитого майна за час спільного проживання та його поділ сторонами перед судом не порушувалося. Безпідставними є посилання апелянта на те, що суд мав би застосувати до спірних правовідносин положення ст.372 ЦК України, якою врегульовано поділ майна, що є у спільній сумісній власності, оскільки таких позовних вимог до суду не заявлялось. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення суду в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачає. З огляду на викладене апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині з урахуванням ухвали про виправлення описки від 13.08.2021 року залишити без змін. Повний текст постанови складений 09.11.2021 р. Керуючись ст.ст.367,374,375 ЦПК України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2021 року в оскаржуваній частині з урахуванням ухвали про виправлення описки від 13.08.2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених законом. Головуючий Л.В. Базіль Судді: О.В. Кутурланова Н.В. Орловська