Постанова 4855 № 640/8061/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8061/20 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, відшкодування моральної шкоди В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку позивачу пенсії за вислугу років на підставі довідки, виданої Офісом Генерального прокурора від 02 березня 2020 року за №21-220-зп; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі виданої Офісом Генерального прокурора довідки від 04 червня 2020 року №21-1148-зп відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення позивачу пенсії) без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 26 березня 2020 року; - відшкодувати моральну шкоду, пов`язану з неправомірними діями відповідача у зв`язку з відмовою у проведенні перерахунку пенсії позивачу за вислугу років на підставі довідки, виданої Офісом Генерального прокурора від 02 березня 2020 року за №21-220-зп у сумі 300 000, 00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно відмовив позивачеві в перерахунку раніше призначеної пенсії відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону України від 05.11.1991 року, яка була чинна на момент призначення пенсії позивачу. Позивач також посилається на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» та зазначає, що саме відповідно до них останньому надана Офісом Генерального прокурора довідка про розмір заробітної плати (грошового утримання), що враховується для перерахунку пенсій. Позивач також зазначає, що відмова відповідача у перерахунку позивачу пенсії за вислугу років не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року позов задоволено частково. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». 03.03.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугою років на підставі довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) Офісу Генерального прокурора від 02.03.2020 року. 05.03.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом №2600-0303-8/29623 відмовило у перерахунку пенсії позивача. Не погоджуючись з відмовою відповідача у проведенні перерахунку призначеної пенсії за вислугою років, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку позивачу пенсії за вислугу років на підставі довідки, виданої Офісом Генерального прокурора від 02 березня 2020 року за №21-220-зп, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі виданої Офісом Генерального прокурора довідки від 04 червня 2020 року №21-1148-зп відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення позивачу пенсії) без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 26 березня 2020 року та відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з неправомірними діями відповідача у зв`язку з відмовою у проведенні перерахунку пенсії позивачу за вислугу років на підставі довідки, виданої Офісом Генерального прокурора від 02 березня 2020 року за №21-220-зп у сумі 300 000, 00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 86 Закону №1697-VII на підставі довідки виданої Офісом Генерального прокурора довідки від 04.06.2020 року №21-1148-зп відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення позивачу пенсії) без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 26 березня 2020 року. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, на час призначення позивачу пенсії (вересень 2002 року) особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначалися статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ): прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Така пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку (частина перша статті 50-1); обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина дванадцята статті 50-1); призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина сімнадцята статті 50-1). До статті 50-1 Закону №1789-ХІІ вносилися зміни Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), унаслідок яких наведена вище частина сімнадцята статті 50-1 Закону № 3668-VI з 01.10.2011 року стала вісімнадцятою, - тобто відбулась зміна порядкового номеру частини статті, що регламентувала порядок та підстави перерахунку пенсії, проте її текст залишився незмінним. 14.10.2014 року ухвалено новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ). Частина двадцята статті 86 Закону №1697-VІІ (у первинній редакції) мала такий текст: «Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки». Отже, первісна редакція частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VІІ та частина сімнадцята (з 01.10.2011 року - вісімнадцята) статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ містили аналогічні за змістом положення щодо підстав та порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених працівникам прокуратури. Розділ XII «Прикінцеві положення» Закону №1697-VІІ щодо набрання ним чинності (в розрізі конкретних статей закону) неодноразово змінювався, переважна більшість статей (у т.ч. стаття 86) цього Закону набрали чинності з 15 липня 2015 року. Водночас з 15.07.2015 втратив чинність Закон №1789-XII (крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів). 01.01.2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, з-поміж іншого, внесено такі зміни: частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (діяла до 15.07.2015) викладено в такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України»; частину двадцяту статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» № 1697-VІІ (набрала чинності 15.07.2015 року) викладено у такій редакції: «

20. Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України». Отже, починаючи з 01.01.2015 року в Україні: жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру»; законодавець делегував повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінету Міністрів України. Колегія суддів звертає увагу, що Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури. Така бездіяльність Кабінету Міністрів України призвела до чисельних судових спорів між пенсіонерами, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та Пенсійним фондом України. У грудні 2019 року Конституційний Суд України за результатами розгляду справи №3-209/2018 (2413/18, 2807/19) ухвалив рішення від 13.12.2019 року №7-р(II)/2019 в якому зазначив, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України; положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Конституційний Суд України встановив такий порядок виконання рішення №7-р(II)/2019: частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: «

20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки». Зазначене рішення Конституційного Суду України стало підставою для звернення пенсіонерів, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру», за отриманням актуальних довідок про заробітну плату та згодом до органів Пенсійного фонду України із заявами про перерахунок пенсії. Верховним Судом у зразковій справі № 560/2120/20 зазначено, що чинна з 13.12.2019 року норма частини 20 статті 86 Закону №1697-VII визначає умовою перерахунку пенсії за вислугу років підвищення заробітної плати прокурорським працівникам. Суд враховує, що грошове забезпечення працівників прокуратури істотно збільшилося ще в жовтні 2017 року, а теперішній розмір пенсії позивача не переглядався внаслідок існування описаних вище законодавчих обмежень. Протягом усього періоду дії норми статті 86 Закону №1697-VІІ, яка визначала, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, позивач мав право на перерахунок пенсії, проте був позбавлений можливості таке право реалізувати з огляду на бездіяльність Кабінету Міністрів України. Верховний Суд в постанові від 24.04.2019 року (справа №826/8546/18) зазначив, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом №1697-VІІ покладено саме на уряд. Таким чином, було визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» та зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та ухвалити рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури. Проте рішення суду фактично Кабінетом Міністрів України не виконано. Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури зумовило неможливість проведення органами Пенсійного фонду України перерахунку зазначених пенсій. Реалізація права позивача на перерахунок пенсії забезпечена саме рішенням Конституційного Суду від 13.12.2019 року. Також слід зазначити, що Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» є чинною, а тому відсутні підстави для її незастосування. Таке рішення уряду є рішенням про «підвищення заробітної плати прокурорським працівникам». Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 86 Закону №1697-VII на підставі довідки виданої Офісом Генерального прокурора довідки від 04.06.2020 року №21-1148-зп відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення позивачу пенсії) без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 26 березня 2020 року. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку позивачу пенсії за вислугу років на підставі довідки, виданої Офісом Генерального прокурора від 02 березня 2020 року за №21-220-зп та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі виданої Офісом Генерального прокурора довідки від 04 червня 2020 року №21-1148-зп відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення позивачу пенсії) без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 26 березня 2020 року , є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В свою чергу, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. В свою чергу щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Частиною 2 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Стаття 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Однак, позивачем не було надано жодних доказів та розрахунків сум, що б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі, в якому останній просить стягнути з відповідача, а також завданням йому шкоди у вигляді заподіяння моральних чи фізичних страждань. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянтом не надано до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма